Про українську націонал-демократію і "Просвіту" зокрема
На акції, присвяченій річниці "мовного Майдану", що відбулася 3-ого липня, наш кореспондент зустрівся з народним депутатом України трьох скликань Юрієм Гнаткевичем. Нижче наводимо текст інтерв’ю з ним.
Пане Юрію, як Вам живеться після припинення депутатських повноважень? Ми бачили, як Ви двічі брали участь у роботі круглого столу в УНІАН. Ми читали дві Ваші статті на "Українській правді". Вас висували на пост голови Київської "Просвіти", але обрали іншого.
На мітингу, що відбувся ще 9-ого березня біля пам’ятника Т. Шевченку, Вас помітили поряд з П. Мовчаном, Д. Павличком, І. Зайцем, В. Шовкошитним, О. Шевченком, О. Ляшком, які стояли біля мікрофона. Усі вони виступили. Ви хотіли виступити і Вам не дали слова? Вас "затискують"?
– Виступати на мітингах я не прагну. Щоб виступити на мітингу націонал-патріотів, треба витримати неабияку конкуренцію. Бажаючих виступати тут завжди тьма. Я з цього приводу навіть придумав анекдот. Упродовж свого наукового і політичного життя я опублікував дві монографії, багато статей у наукових виданнях, газетах та в інтернеті. Були фейлетони, брошури, книги. Останньою з них була книжка "Антитабачник". А ось анекдот я склав один.
Щодо мітингу біля пам’ятника Тарасові 9-ого березня. Мене повідомили, що за сценарієм, затвердженим оргкомітетом мітингу, я мав виступити четвертим після Мовчана, Павличка і Зайця. Але коли черга наблизилася до мене, стало відомо, що до пам’ятника наближається колона на чолі з лідерами парламентської опозиції, які теж хочуть взяти слово. Оскільки я лідерам опозиції не рівня, я спішно попросив головуючого передати моє слово О. Ляшку, який за сценарієм слова не мав. Він все-таки прийшов з вилами, а я вил не прихопив. Аж тут раптом де не взявся Михайло Ратушний. Мовчан став вмовляти його: «Ти маєш обов’язково виступити!» і протяг Ратушного до мікрофона. Я не образився. Навпаки: я був радий, що виступили Ляшко і Ратушний. Їм я теж не рівня: перший є діючим нардепом і головою партії, а другий – Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
То який же анекдот ви склали?
- Ось такий. Зійшлися якось українські націонал-патріоти на мітинг. Тема була дуже актуальна і гостра. Почали виступати. Виступив один патріот, другий, третій. Тут мітинг завершився. Чому? Бо не знайшлося більше бажаючих виступити. Сіль у тому, що так не буває, бо на мітингах націонал-патріотів бажаючих виступати завжди хоч греблю гати. Останніми роками оратори складали мало не половину всіх учасників мітингів. Дехто з відомих націонал-патріотів виступають штатно, хоча я на їхньому місці мовчав би.
Хто, наприклад?
- Прикладів є чимало. Назву лише свого побратима по боротьбі за національну справу Івана Зайця, який уже протягом трьох років на кожному мітингу і на круглих столах у Києві та поза ним схвильовано говорить про «чотири загрози, які несе Україні режим Януковича». А чому ж тоді його партія на президентських виборах підтримала Януковича? У Рівному, наприклад, окремі активісти УНП бігали на мітингах і кричали: «Вони обоє однакові! Але вже краще нехай буде він, ніж вона». Я так їх розумів: краще вже Табачник, ніж Томенко. Адже саме Томенко мав би очолити гуманітарний напрямок в майбутньому уряді. Тимошенко активно обстоювала європейський вектор, українську мову як єдину державну і сама користувалася публічно лише нею. Юля піддавалася впливові з боку Лук’яненка, Косіва, Яворівського, Терена, нашої Олени Бондаренко. Вона фактично перейшла на бік націонал-патріотів. Вона про це гучно не заявляла, бо її найближчі радники вважали, що це відніматиме у неї голоси виборців на сході й півдні України. Мені вона одного разу сказала: «Ми збудуємо Україну саме такою, українською, якої ви хочете». То чого ж було тоді хотіти націоналістам Костенку, Зайцю, Шевченку, Жовтяку, які досі пишаються тим, що голосували проти обох? Націонал-патріоти самі здали українську національну справу на глум і розтерзання агентам російського шовінізму і донецькому кримінальному капіталові, не захотіли об’єднатися в один кулак, а тепер рвуться до мікрофонів, щоб щось протеревенити про чотири загрози.
Пішла було чутка, що Ви повертаєтеся до активної роботи у "Просвіті"….
- Павло Мовчан звернувся до керівництва радіо з проханням відновити передачу «Дзвони Просвіти» і запропонував мені її вести. Відповідь досі не надійшла і я певен, що не надійде. Я був головою столичної «Просвіти» у перших роках Незалежності. Вона тоді активно працювала. Правда,тоді був інший час. Зараз ситуація дуже змінилася. Київської «Просвіти» я майже не знаходжу, зникли майже всі районні осередки. Якщо б довелося її знову очолити, то треба було б її створювати заново, об’єднавши всю столичну національно-патріотичну інтелігенцію ідеєю національного відродження в столиці.
Завдання «Просвіти», якщо говорити образно, полягає в тому, щоб нагадувати українцям, що вони українці. У цьому зв’язку «Просвіта» повинна зрештою активізувати свою роботу, точніше боротьбу, бо нагадування українцям, що вони українці за нинішньої влади є насправді гострою політичною боротьбою. Адже нинішня донецька олігархічна влада має протилежну мету. Владою все робиться для того, щоб українці забули, що вони українці. Ось подивіться телеканал «Україна». Що там є українського? Нічого. Або перегляньте, що показує Перший Національний(!) телеканал, вірніше, те, що з нього зробив Єгор Бенкендорф. За чиїмсь завданням він перетворив його у філію першого російського каналу: коли не ввімкнеш, там співають московські артисти або чудить Максім Галкін, чи кривляються два худих московських мужики в спідницях, неначе в Україні бракує своїх співаків і гумористів. Перший Національний, «Інтер» та державні столичні канали щоденно «крутять» старі радянські і нові російські кримінал-фільми, яких в Росії створюється по кілька за тиждень. Цього року Бенкендорф закупив їх майже на мільярд гривень. Українське мистецтво і культура повністю викурюються з усіх каналів телебачення. Мета зрозуміла: продовження асиміляції українців під росіян, тобто їх зросійщення.
Далі будеКоментарі
