Екс-суддя Конституційного суду України Віктор Шишкін: Мінські угоди не ратифіковані ні Верховною Радою України, ні Держдумою РФ
Тезовий аналіз стосовно деяких аспектів у пропозиціях Президента України щодо внесення змін до Конституції України (в частині децентралізації)
І. Загальний підхід до будь-яких змін до тексту Конституції через призму ч. 2 ст. 157 Конституції України з врахуванням ситуації на Донбасі та в Криму.  
Вказана норма забороняє змінювати Конституцію за умов воєнного або надзвичайного стану.  У зв’язку з цим необхідно проаналізувати наявність фактичних обставин і супутні ним правовідносини, які потребують регулювання або вже регулюються нормативними актами з урахуванням окупації нашої території і бойових дій.
1) Фактичні обставини умов воєнного стану існують об’єктивно і це ніхто не оспорює, оскільки йшли та йдуть реальні бойові дії із застосуванням не лише стрілецької зброї, а й всіх видів озброєння сухопутних військ і навіть авіації.
2) Правове регулювання воєнного стану. У цьому є розбіжності у поглядах і підходах,які виявились каменем спотикання:
а) За одним концептуальним підходом вважається, що воєнний стан є наявним, коли відповідно до статті 106 Конституції України його ввів Президент України за згодою Верховної Ради України. Проте, у статтях 106 і 85 Конституції України йдеться про оголошення війни, а не про введення воєнного стану і аж ні як не про умови воєнного стану.
б) Інший концептуальний підхід – частина 2 статті 157 Конституції України вказує не на введення воєнного стану актом когось, а на наявність умов воєнного стану (а це, як кажуть в Одесі, дві великі відмінності). Вказану конструкцію цієї норми не можна сприймати як аналогічну положенням статей 85 і 106 Конституції України. Конституцієдавець недаремно застосував різні правові поняття. На ці обставини було звернуто увагу в Окремій думці судді КСУ Шишкіна В. І. на Висновок КСУ № 1 від 16 червня 2015 року, а також в Окремих думках суддів КСУ Мельника М. І. і Сліденка І. Д. на Висновок КСУ № 2 від 30 липня 2015 року. (Окрема думка Судді КСУ – це не лише особливий погляд судді, це є спеціальним актом, який не тільки передбачений законом, а й захищений законом).
У цьому аспекті необхідно зазначити, що Конституція України не встановлює який саме орган має визначити наявність умов воєнного стану. Таке право можна лише вивести із аналізу сукупності конституційних повноважень відповідних державних органів.
      - Таке право має Президент України – а)перед введенням воєнного стану він має оцінити наявність умов воєнного стану;б) він своїми нормативними актами (указами, розпорядженнями) регулює певні правовідносини, які виникли і стали притаманними умовам воєнного стану (таких актів зараз лише відкритих вже біля 30).
- Таке право має Верховна Рада України, яка на найвищому –законодавчому рівні встановлює норми, які є регуляторами відносин, що складаються в умовах, притаманних воєнному стану (починаючи від березня 2014 й до кінця липня 2015 нею прийнято 30 законів і 25 постанов, зокрема, й безпрецедентну Заяву про вимушений в умовах зовнішньої агресії певний відступ від зобов’язань, взятих Україною стосовно приписів статей 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). В мирний час за таку Заяву нас би вигнали з тріском із Ради Європи. Не вигнали – отже, Європа погодилась, що у нас є умови воєнного стану.
- Таке право має Кабінет Міністрів України – як найвищій орган виконавчої влади, на підставі тих повноважень, які йому надала Конституція України у сфері організації обороноздатності і захисту країни. Реалізуючи свої повноваження ним також видано за період московської агресії біля 70 постанов і розпоряджень, характер яких є притаманним лише умовам воєнного стану.
- І нарешті, таке право має й Конституційний Суд України. До речі, саме цьому органу Конституцією України надане право оцінити всю сукупність дій і актів попередньо вказаних трьох державних інституцій. Те, що Конституційний Суд України виявився із заплющеними очима – це проблема іншого плану. Куди ж тоді подіти понад 130 актів вказаних органів, що регулюють різні аспекти правовідносин, характерних для умов воєнного стану, зокрема і вживану в них термінологію – війна, воєнна агресія, збройна агресія,окупація, бойові дії тощо (читайте Окрему думку судді Шишкіна!)?
 А як же нам бути з Наказом Міноборони № 49 від 2 лютого 2015 року про особливості виплати винагород військовослужбовцям за виконання бойових завдань під час захисту Української держави, зокрема за знищення (захоплення) різних видів бойової техніки противника? Це що, не умови воєнного стану? Це що, боротьба з вуличними демонстраціями?
Чи не загрались наші можновладці у сором’язливість щодо воєнного стану ???

ІІ. Щодо пункту 18 Перехідних положень Конституції України.
1) Цей пункт не перебуває у концептуальному зв’язку з іншими пропозиціями, які стосуються змін до Конституції в аспекті децентралізації, і вискочив, як голий з конопельки.
2) Він не відповідає стандартам до норм Перехідних положень. Такі положення за своєю правовою природою є одномоментні, тобто можуть бути використані для регуляції чогось лише один раз, і тимчасові, тобто діють не постійно, а на якісь, зазначений в них період. В іншому випадку втрачає сенс основна норма Конституції, бо її тоді автоматично буде замінено перехідною нормою назавжди. В нормах Перехідних положень мають бути зазначені: конкретний строк дії цієї тимчасової норми або її дія до настання певних безпосередньо визначених подій (відкрийте Конституцію і проаналізуйте всі попередні пункти Перехідних положень, зокрема й із нових пропозицій - пункт 17). Дивлячись як змістовно виписано текст пункту 18 Перехідних положень, можна зробити висновок, що він не відповідає зазначеним ознакам – одномоментності та тимчасовості, тобто стає вічним. Навіть у  цьому вже є його дефектність.
3) Є ще одна недоречність, що спіткає пункт 18 Перехідних положень. У Перехідних положеннях не має бути вказівок на суб’єкти, інституції тощо (з їхніми назвою, статусом, повноваженнями), які не позначені у основному тексті Конституції. Адже така правова природа Перехідних положень. Що ж ми маємо? У горезвісному пункті 18 з’являється згадка про якісь райони в Донецькій і Луганській областях. Однак, у тексті змін до основного тіла Конституції України назв областей немає !!!   Ті, хто додатково вмонтував цей пункт мабуть не побачили, що розробники тексту про децентралізацію виключили ч. 2 статті 133 Конституції, тобто в основному її тексті немає вказівки на назви та й на кількість таких суб’єктів адміністративно-територіального устрою України як області. Якщо цього немає у основному тексті, то з якого рожна з’явився цей фантом у Перехідних положеннях ?
Конституція – це дзеркало держави й її не можна шліфувати кувалдою.    
4) Політико-пропагандистська аргументація щодо необхідності його появи прив’язується до мінських угод і нібито вимог іноземних гарантів настання миру в Україні.  У зв’язку з цим:
- а) неясно вимоги кого – тих, хто підписав ці угоди, чи Путина, який як голова держави-агресора нічого не підписував, чи канцлера Німеччини або президента Франції, підписів яких ніде немає і у чому їх гарантії? Тобто, неясно, хто на нашу державу, а таким чином й на нас кожного,покладає певні дуже суттєві зобов’язання – допомагати колаборантам у їхньому сепаратизмі? Облишу – зазначене є політико-юридичним аспектом.  А що ж суто правовий ?
- б) що таке мінські угоди як основа вказаного пункту 18 ? До міжнародних договорів, після укладення яких, Україна як держава і відповідно ми її громадяни, беремо на себе зобов’язання по виконанню, існують конституційні вимоги – Верховна Рада України має надати згоду на обов’язковість (частина 1 статті 9), тобто ратифікувати. В іншому випадку – це фільчина грамота і я не зобов’язаний її виконувати. Мені невідомо щоб наш парламент надавав обов’язковість на ці нібито угоди. До речі, такої згоди не надавав й московський парламент, тобто і у Путина немає обов’язку їх виконувати. Що ж тоді закота у мішку ми купуємо?
- в) крім того, у частині 2 тієї ж статті 9 Конституції України зазначено, що укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України (а цей договорняк суперечить), можливо лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Після,чуєте після!!!, а не до того. Спочатку треба змінити Конституцію, а після цього підписувати договрняки. Порошенко в нас віз поперед кобили ставить.
- г) а хто ж є підписантом цього видатного твору«міжнародного права»? Кучма Л.  Які ж в нього повноваження? Читаємо Розпорядження шановного нашого президента від 8 липня 2014 року № 953 і що бачимо. В пункті 1 цього акту зазначено, що Кучма лише представляє Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання, а повноважень щось підписувати немає.Будь-який адвокат може підтвердити, що суд не дозволить йому здійснювати в процесі дії, які не зазначені у дорученні, а тут міжнародна угода, та ще з наслідками, які ущемляють наш суверенітет. Докотились !   Може є якісь інший акт гаранта ?
д) однак це ще не все – Читаємо пункт 2 Розпорядження – «Л. Кучма здійснює діяльність, що передбачена цим Розпорядженням, на громадських засадах». Ось це круто!!! На державу поклала зобов’язання особа, яка діє на громадських засадах – вийшла на організацію ленінського суботника з прибирання території від сміття. І я громадянин України маю це виконувати ???   Може є якісь інший акт, скажіть, я перестану знущатися. Гаранте, чого мовчите?
Зазначеного для мене достатньо щоб всіма фібрами душі протестувати проти прийняття змін до Конституції, дзеркала для обличчя нашої держави.
Дискусію стосовно аналізу пропозицій – що там децентралізація чи централізація залишу тим, хто довготривалий час займався дослідженнями місцевого самоврядування, але за умов, що вони знають, що таке магдебурзьке право і читали різні варіанти перекладу з латини Конституції Пилипа Орлика.
 
Віктор Шишкін, екс-суддя Конституційного суду України
8 вересня 2015 р.
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі