Співак, композитор, скрипаль Василь ВОЛОЩУК: Своїм "творчим батьком" називаю Миколу Сингаївського
"Цей хлопець співає так, як не співає ніхто. Хіба що я", - Василь Зінкевич про Василя Волощука.
Василь Волощук – скрипаль, композитор і виконавець, Заслужений артист України. Його ім’я внесено до Золотого Фонду української естради. Народився 19 травня 1969 року в селі Сваричів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області. У 1989 році разом зі своїми однокурсниками-однодумцями створив фольк-гурт, який згодом отримав назву "Карпатські Дзвони".
На сьогодні співаком написано близько 100 пісень на вірші багатьох поетів. Серед них: Микола Сингаївський, Степан Галябарда, Анатолій Фіглюк, Олександр Бакуменко, Оксана Лесюк, Микола Душенко, Володимир Осипчук… Чимало пісень на слова цих авторів стали лауреатами різних конкурсів і фестивалів. З 1998 року по сьогоднішній день Василь Волощук працює солістом-вокалістом оркестру ДСНС України.
16 червня 2019 року в Українському фонді культури відбувся творчий вечір майстра з нагоди його 50-річного ювілею.     
 
ВАСИЛЬ ВОЛОЩУК:  "УКРАЇНО МОЯ"
                                                                                                         
Василь Волощук люб’язно погодився на інтерв’ю для порталу "Воля народу".
 
Шановний Василю Миколайовичу, вітаю Вас з першим 50-річчям. Це вік розквіту чоловіка і момент для особливого розкриття його творчого потенціалу. Можна поговорити і про досягнення. Які із своїх досягнень Ви вважаєте найбільшими?


- Досягнень можна нарахувати дуже багато. Але найбільшим досягненням і удачею є те, що колись давно мене моя мама взяла за руку, привела в музичну школу (Рожнятівську музичну школу) і віддала навчатися грати на скрипці. Та я й сам цього хотів. Тому що, коли я був ще дуже малим, нас запрошували на весілля, дні народження, хрестини, на яких збиралося дуже багато людей. І я любив ходити на весілля. У нас грали троїсті музики, грали коломийки та різну хорошу автентичну музику (фольклорну). Я дуже любив скрипку. Може я ще тоді (у 4-5 років) не дуже розбирався в музиці, але мені подобалося, як скрипаль грає і в нього із смичка сиплеться щось біле на верхнє деко скрипки. Я питаю: «Мамо, що це таке?» Вона порадила запитати про це у музикантів. Вони мені кажуть: «Синку, це каніфоль». Скрипаль добре каніфолив смичок, тому що тоді музика грала без мікрофонів. Це була жива, дійсно натуральна музика. І треба було добре наканіфолити смичок, щоб він мав добре тертя зі струнами. Це було моє перше вітання зі світом музики. Отже, я хотів у музичну школу. Мама не відмовила. Там, у Рожнятівській школі у мене перевірили музичний слух і зарахували в перший клас музичної школи.

Далі пішли інші досягнення. Я старався, я грав. Мені допомагала моя мама. Тому що вона сама колись поступала до Станіславського (на той час) музичного училища. Мама здала всі екзамени, але не пройшла за кількістю балів. Вона дуже гарно співала. Крім того, у мене є ще старший брат. Він 10 років був диригентом капели бандуристів. Брат шикарно співає, грає на баяні, а зараз проживає в Англії, в Лондоні (вже 27 років), гастролює по Європі. Мій тато також з прекрасним слухом і прекрасним голосом (тенор), чудово грає на гармошці. Тобто родина у мене музична, але мої батьки професійно музикою не займалися. Батько – водій, а мама – зоотехнік.
Наступним моїм досягненням було успішне закінчення музичної школи. Потім я вступив до Дрогобицького музичного училища. Це також моє досягнення.
Я неодноразово ставав лауреатом I-ї, II-ї, III-ї премії на конкурсі скрипалів у музучилищі і на обласному рівні. Після IV-го курсу я вступив до Київської консерваторії по класу скрипки.

Але і про спів не забували?

- Я завжди співав. Співати я почав, як казала моя мама, від народження – кричав сильно!.. Отже я почав навчатися в консерваторії по класу скрипки. І коли я зі своїм гуртом «Карпатські дзвони» виступав у ресторанах «Хата Карася», «Кемпінг Пролісок», то туди завітав Костянтин Дмитрович Огнєвий разом з Дмитром Михайловичем Гнатюком, і почувши, як я співаю, запитав: «А ти не хочеш піти до мене на вокальний?». Кажу: «Хочу!». Костянтин Огнєвий: «Все. Давай, приходь!». В консерваторії, на прослуховуванні я, пам’ятаю, заспівав арію Петра з опери «Наталка Полтавка» (співає: «Сонце низенько…»). Концертмейстр каже: «Він уже готовий… Його можна брати на третій курс».
 
Але тут почались проблемки: на той час не можна було одночасно вчитися на двох факультетах. Костянтин Дмитрович каже: «Залишай свою скрипку і переходь до мене на третій курс, на вокальний». Я думав (бо співати хочу і грати хочу), але все-таки вирішив завершити навчання по класу скрипки, адже 6 років учився в музичній школі, 4 роки – в музичному училищі… Вже я був на третьому курсі в консерваторії, тобто багато часу віддав скрипці. Це мій перший інструмент. Хоча вважається (і так воно і є), що перший інструмент – це є голос людський. А скрипка – це вже рукотворний інструмент.  

А коли, все-таки, Ви по-справжньому відчули потребу співати і що можете співати?
 
- Коли я навчався десь у третьому-четвертому класі музичної школи, тато купив фортепіано додому. Це було дорого, але він бачив, що з цього може щось бути. І я дуже швидко (на слух) освоїв його, почав грати, підспівувати, співати. Записував свій голос на магнітофон «Юпітер» (тоді такі були). І, звичайно, я дуже багато співав  у школі, брав участь у різних заходах, грав у оркестрі. Я цього хотів і все встигав… У мене в школі був прекрасний учитель музики Андрій Юркович Шищак. Він добра людина, прекрасний скрипаль. Вчитель знаходив мені репертуар, ми їздили з виступами по області, співали. Власне, моя така співоча історія почалася зі школи, із середньої школи. А пізніше, більш професійно, коли у нас вже був гурт «Карпатські дзвони», то, звичайно, що я багато співав в ансамблі.

І якось, на першому Всесвітньому фестивалі «Українці всього світу, єднаймося!» до мене підійшов Микола Федорович Сингаївський і каже: «Ти непогано співаєш»… Я вже був дорослий: мені було 24 роки. Микола Сингаївський питає: «А ти не пишеш музику?» Я кажу: «Ні? Не пробував». Хоча я люблю імпровізувати, граючи на скрипці і придумувати щось сам, якісь мелодії. Але слухати пісню – це одне, а поєднувати ритми – то інше… І на той час поет дав мені свої вірші «Черемховий гай» (цитує: «Зацвіла черемха при долині, цвіт її розливсь по Україні…»). І мене це зацікавило. Микола Сингаївський кілька разів приїздив до мене додому. Я сів за фортепіано. Так ми разом «вимучили» цю пісню, яка стала лауреатом «Пісенного вернісажу-95». Так Микола Сингаївський надихнув мене, і я називаю його своїм «творчим батьком». Для мене писали вірші й інші відомі автори: це і Степан Галябарда, і Наталя Земна, Олександр Бакуменко, Володимир Матвієнко, Анатолій Фіглюк, Петро Білінський… Також мені з Іспанії, десь рік тому, написав листа поет, який нині живе в Іспанії, Микола Душенко. Він раніше мене чув, і запитав, чи не написав би я на його вірші пісню. Причому, без претензій: якщо вийде, то вийде, а ні, то ні. Я погодився, і він переслав вірш «З нами Бог». Я сів за фортепіано, проникся, продумав, і з третьої спроби пішла пісня. Пішла музика, пішли потрібні інтонації. Композиторові потрібно обов’язково зайти в душу поета. Інакше пісня буде або штучною, або ремісничою або її взагалі не буде. І так я написав пісню «З нами Бог». Виконав її разом з Оксаною Радул, в дуеті з якою ми не один рік разом співаєм.

А за кордоном Ви гастролюєте?     

- Рідше. За океаном я не був. Але раніше (десь з 1995-го до 2004-го року) ми з гуртом «Карпатські дзвони» багато разів були у Франції, у Бельгії, в Німеччині, у Польщі (найчастіше). Був надзвичайно теплий прийом… У 1995-1996 році були в Сургуті, куди нас запросили наші етнічні українці. Ми там (якраз на різдвяні свята) з успіхом виступили. У ті морозні дні у нас там було багато концертів. Нас слухали багато людей, сиділи на підвіконні, бо в залу не вміщалися. Приймали просто прекрасно.

Відомо, що на Ваш непересічний талант свого часу звернув увагу знаменитий Василь Зінкевич…

- Про це мені розказував поет Степан Галябарда. Проходив радіофестиваль «Пісня року». Я подав свою пісню «Київська Русь» на слова Федора Тишка. А тоді наша українська пісня звучала більше, ніж зараз. Я отримав на фестивалі першу премію. Василь Іванович Зінкевич, який всі пісні слухав, відреагував миттєво і приїхав у Київ до Степана Галябарди, який на той час був директором радіостанції «Промінь». Питає: «Де той хлопець? Він співає так, як не співає ніхто. Хіба що я».

То це не легенда?..

- Усе так і було. З тих пір ми часто спілкуємося з Василем Зінкевичем. Я його дуже шаную. Власне, його шанують усі, але я його шаную як великого професіонала. Він дуже великий чоловік.
Такі люди як Ви складають Золотий Фонд української пісні. Але зараз, навіть після збільшення квот на українську пісню, їй важко пробитися в ефір. Як Ви це можете пояснити і який бачите вихід?

- На жаль, це так. Я вважаю, що державні органи недостатньо уваги приділяють цій проблемі. Вони у цьому не зацікавлені. І скільки ти не оббивав би пороги, ситуація не змінюється. Повинна бути серйозна відповідальна державна програма. За цим має бути контроль, а його немає.

У Вас голос близький до оперного. Не пробували експериментувати?

-  Костянтин Огнєвий якраз і пропонував, щоб я пішов до нього вчитися класичному співу. Він казав: «Тобі нічого не треба. Ти знаєш ноти, знаєш гармонію. Ти грамотний чоловік». Та й Василь Зінкевич казав: «Тобі треба йти співати в оперний театр». Я й сам відчуваю… Але чомусь так не сталося… Хоча все ще попереду.

І насамкінець: що б Ви хотіли побажати читачам порталу «Воля народу»?

- Бажаю порталові розвиватися, робити свою справу – УКРАЇНСЬКУ. Хай вас відвідують і читають побільше людей. А людям бажаю не розмінюватися на спокуси, яких зараз вистачає, а цінувати справжнє… І хай завжди буде сонце.

Дякую за інтерв’ю.

Розмову з Василем Волощуком вів Головний редактор порталу "Воля народу" Михайло Роль

Коментарі

 

Коментарі  

 
+3 #1 Тимко 27.08.2019 12:12
Чудовий співак! Хочемо чути його на радіо і по ТБ!
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити