Доцент кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ірина Ігнатенко спеціалізується на дослідженні жіночої історії.
Вона є авторкою понад 60 наукових та навчально-методичних праць і трьох монографій, серед яких "Жіноче тіло у традиційній культурі українців". Саме ця книжка претендує на звання "Книга року-2013" у номінації "Візитівка. Етнологія. Етнографія. Фольклор".
У зв'язку з презентацією нового видання Ірина Василівна прочитала в книгарні "Є" лекцію "Тілесність та сексуальність в традиційній культурі українців".
Треба зазначити, що, якби не пікантна тематика видання, навряд чи хтось зацікавився б історичною розвідкою. Тим більше, підхід до справи у Ігнатенко професійний, і чи не половину книжки займають посилання на різноманітні джерела.
Одначе наших співвітчизників заінтригували обіцяні подробиці інтимного життя українців. Що знала про власне тіло сільська жінка середини ХІХ – початку ХХ століть? Щоб відповісти на це запитання, авторка об’їхала сотні сіл й опитала старожительок. Як виявилося, знання наших прабабусь були досить обмеженими. У родинах не говорили на тему сексу чи статевого дозрівання. Тому інколи дівчата навіть не помічали, як… вагітніли. Зате це одразу бачили батьки, які й виганяли нерозумну покритку… Треба зазначити, що ставлення до позашлюбних стосунків у нас то змінилося, а ось розмови дітей і батьків про статеве дозрівання й досі лишаються на примітивному рівні. Є навіть чудові організації на зразок Батьківського комітету України, які виступають проти відповідних уроків у школі. Вочевидь, обставини життя ХІХ століття більшість влаштовують.
А ось на запитання: «Кому належало тіло жінки в українській традиційній культурі?» Ірина Ігнатенко дає однозначну відповідь – суспільству. Воно регулювало її статус залежно від утрати цноти (дружина, покритка) й укладення шлюбу (вдова, одиначка). Тут із авторкою можна посперечатися. Насамперед, вона сама наводить приклади вільних дошлюбних стосунків між чоловіком і жінкою. Звісно, відбувалося все на вечорницях… Це такий собі суто український приклад свінгерства. При цьому дівчат, які не хотіли займатися сексом чи його імітацією, на селі не поважали. А тих, котрі приходили на вечорниці, змушували спати ще й із гостями з сусіднього села. Така ось регіональна дружба. Та й взагалі, дівочу цноту українці цінували, однак і суспільні закони наші (осуд покритки) не порівняти із роллю, відведеною жінці, приміром, у мусульманській культурі. Покритка також отримувала право не невеличке жіноче щастя – вона могла вийти заміж за вдівця.
Ірина Ігнатенко привідкриває для нас і деякі подробиці статевого життя українців. Наприклад, прочитавши книжку про жіноче тіло, ви дізнаєтеся про обряд комори. Це таке чудове місце, де молодята мали позбавитися цноти, поки дружки та батьки співали під дверима. Якщо це заважало, нареченому міг допомогти дружка чи хтось із родичів… А кілька пікантних подробиць про гру в «притулу» на вечорницях пояснять доступний спосіб контрацепції. Хоча найкращим способом часто не вагітніти у шлюбі лишалася контрацепція у вигляді церковних свят і посту. Таким ось водночас не надто цікавим, а подекуди й надто розкутим було сексуальне життя наших прабабусь…
Коментарі
