Олег Чорногуз, письменник: КОРОТКИЙ КУРС ІСТОРІЇ (Відповідь московіту)
Ти, московіте, стверджуєш, що ви наші історичні ровесники. Що ж ви зберегли у своїй історії, окрім того , що вкрали її разом із нашою назвою - Русь? Де ти бачив у Європі і в світі, щоб національність називалася прикметником, а не іменником?! Турок каже - я турок, німець каже - я німець. Українець каже – я українець, а московіт каже - я русскій. Чого ж француз не французький, а німець з турком не німецький і не турецький? Бо шило з мішка вилазить. Русскій до чого? До чиєї землі. Притулився або, якщо не сказати малоінтелігентно - присобачився.
Ми зберегли древню мову, якою розмовляли в Русі, Києві. Ту мову, якою  нині розмовляють  малороси.  (Василь Ключевський, історик, московський професор). На мечах, на графіті писалося - коваль Людота(1030 рік). Не кузнєц, а коваль. Хто  називає  рідну жінку не жєной, а дружиною? Українці-русичі, русини, роксолани, рутени у різних іноземних транскрипціях.

 Хто зберіг, а не запозичав у римлян юліанський календар і назви їхніх місяців? Русини, русичі,  роксолани, українці. Бо мали свій- - листопад, грудень, квітень і так далі. А у московітів? Чужий.
 Хто має другу назву своєї країни і пам’ятає її? Українці (Літопис від 1187 року. За переяславським князем Глібом. «І за ним вся УКРАЙНА постона).

Хто  назвав свою грошову одиницю, як її називали  в  Русі, Києві? Українці, русичі, русини, роксолани, рутени. Як назвали? Гривня. Як і нинішні українці. А хто її розрубав татарською-монгольською, ординською  назвою - деньгою, навпіл? Московіти і назвали колишню нашу гривню,точніше половинку її - рублем. Одне слово, рубанули для історичної пам’яті?

 Хто вкрав нашу назву у 1721 році і записав у довідники та й розмалював  на світових картах замість рідних назв - Тартарії, Татарії, Золотої орди – Московія, що  раптом з 1721 року стала  Росією?

Хто вкрав в київську княгиню Анну, доньку Ярослава Мудрого? Московія. Анна  вийшла заміж у 18 літ за французького короля Генріха, у 1032 році. А де тоді була Москва? Так! У гнилому болоті. У прямому і переносному розумінні. До 1277 року. А в тому році ординський хан подарував ярлик(!) на  московський улус(!) 16 –ти літньому князю Данилу.

А ким запозичені чи не всі слова для своєї мови з усіх мов світу? Московією. Тато(верховний), як українці називають батька, і в Московії спочатку називався «тятя» («Тятя, в наші сєті затянулі мєртвєца» Олександр  Пушкін), а потім раптом (після 1812 року) тятю замінили французьким ПАПОЮ, ЩІ - СУПОМ тощо. Свічки в підсвічниках - люстрою і так далі. Оєвропізувалися і  Московія заодно затягнула у свої «сєті» і нашу історію, відмовившись від ординської.

Хто 8 разів знищував вільну республіку слов’ян - Новгород і Псков, які  ніколи не належали Московії? Звичайно, московіти-ординці! Новгородці і псковці тяжіли до Києва та мали звичаї та традиції Русі – віче, як вільну республіку, і топоніміку українську, русинську, своїх левад, луків, сіл і міст! Великий луг? А хто їх завоював і перейменовував древні українські-русинські назви на московські? Московія. А хто знищив їх остаточно? Московіт, якого нарекли Іваном Грозним за нелюдську жорстокість. Це ж він поливав  вільнолюбних новгородців окропом при сорока градусному морозі і топив непокірних в озерах і наказував:
- І кінці у воду.

У кого,як не у московіта, чи не всі слова  запозичені? Понеділок. Після неділі. Бо неділя не воскрєсєніє, а понеділок - не воскрєснік. За логікою.
Матча, рея, лоцман, боцман – голландські; штабс-капітан, гауптвахта тощо (німецькі); мецо-сопрано, фонтан, ажіо тощо - італійські; ярлик, башлик, ямщик, дєньга, ура (смерть), кацап (різун), тьма, товар і так далі – тюрські, як і аксакови, башликови, ямщикови і так далі.

Яку державу хрестили в Києві (а не в Москві-ріці) і кого хрестили у 988 році? Русь-Україну! Українців - русинів, русичів.
Хто хрестився через 500 років після українців, русинів, русичів, роксоланів у 1448 році? Московіти. І де? Мабуть, у Москві-ріці? То чия материнська церква, а чия дочірня? Запитання риторичне. Але донька раптом стала  старша від матері, а тато - молодшим за сина, і з цієї комбінації вийшов «старший брат». «Молодший» - також. Але це питання уже і до патріарха Кіріла – самозванця,  ніким не канонізованого і не призначеного. Ніяким томосом не узаконеного. Окрім політбюро Московії.

Хто взяв державний герб - двоглавого мутанта - у Золотої орди і почепив собі на прапор? Московія. А хто взяв собі герб Русі і почепив той Тризуб на свій прапор? Українці, русичі, русини, роксолани, рутени.

Хто мав свої гроші зі своїми національним гербом – Тризубом? Українці, русичі, русини, роксолани, рутени за Князя Київського, а не московського.

Хто намагався вкрасти славу цього князя Володимира Великого і поставив на своїй площі у Москві йому пам’ятник. Та ще й  без Тризуба! І це через тисячу з лишнім років, а Москві сьогодні  900 з невеличким гаком, і далеко  не 1030 від хрещення Русі. Он в Італії, де не напрошуються нам у брати екс-римляни, то нашого князя Володимир шанують. Як і його бабусю - княгиню Ольгу. Охрестилася вона ще раніше - у 957-му , якщо я не помиляюсь. Там Князь Володимир із Тризубом. У соборі святого Петра в Римі. А в Москві князь, ніби євнух - тризуб відрізали. Бо його, кажуть, бандерівці і київська хунта придумала.

А хто, цікаво, співав веснянки дві з половиною тисячі років тому? А заодно і  просо сіяв? Українці - русичі, русини, роксолани, рутени. Це московський вчений Єгор Классен стверджує. І цитує:
                   А ми просо сіяли, сіяли,
                   Ой дід ладо, сіяли, сіяли.
                   А ми просо витопчем, витопчем….
              ...  А чим же вам витоптать, витоптать?...             
               … А ми коней випустим, випустим,
                   Ой дід ладо, випустим, випустим.
Цю веснянку і досі співають українці, а не московіти. Співають понад 2 тисячі років. На тій мові, що  й сьогодні. Потебня стверджує - 1,5 тисячі років. Але навіть остання дата і та свідчить, що на території  України жили українці, а на території тодішньої  Мокви, у болоті, оживали лише сапрофаги, від яких пішли антропофаги (канібали), які з’їдали самих себе і своїми закусювали. Не цуралися і прибульців, якщо ті не з інших планет і не до зубів озброєні. Тепер те болото на одну шосту планети криваво засмерділося.

Хто украв і в кого  сучасного «бісика»? Це національний прапор ЕРеФії - БІлий, СИній Красний. Московія вкрала. У Голландії. Точніше - у торгового голландського флоту згаданої держави і зробила своїм, як тільки прорубала «вікно у Європу». Пізніше «Країна тюльпанів» примусила країну убивць і брехунів переставити кольори на своєму «бісику» в іншому порядку. Вийшло- БІСИК. І тут Бог покарав. За чуже і вкрадене.

У Московії все чуже. Навіть основоположники нової літературної мови і прози – інородці. Пушкін і Гоголь. Усе чуже і на московських церквах-куполах: арабські в’язі і чалми. Як і на старовинній зброї, на царських коронах, як на золотоординському гербові. То, може, час Московії повернутися на круги своя? Біблія ж радить. Якщо ж у московіта є щось хоч трішки святого і чесного, то поверніться туди. Вчиніть святу й історичну правду. І все стане на своє місце. Виручіть Лаврова. Бо навіть йому – особі без совісті і честі - і тій уже ніяково перед усім цивілізованим світом брехати. Та ще в епоху Інтернету, з  якого усі все знають. Шила вже в мішку, як раніше, не сховаєш.

Чому б не повернутися до своїх джерел. Хай не чистих, але своїх. Та й Золота Орда не така вже  однозначна чи суцільно ганебна. Щось же вона для рідної Московії залишила. На добру згадку. Чого ж цуратися? Наприклад, подарувала рабську ментальність. Людина в Орді одна – хан! У Московській імперії - цар. Там і там - решта раби. Холопи.

Орда подарувала Московії палку любов до чужих земель. І любов до Вітчизни. Щодо життя раба -  нуль. І рай. На небі. Хто долетить. Це ж і Путін сьогодні стверджує. Решті капець. Навіть до пекла не доберуться своїм ходом. Подарувала чимало позолоти. Потьомкінські дєрєвні називаються. Позолоти, а не золота. Золото в надрах. Чого ж від такої  історії і ментальності відмовлятися, якщо  у житті Московії і все, як і в Орді: єдіноначаліє?! Над рабами-холопами найстарший - це хан! У перефарбованих теж саме: князь, вождь, цар, імператор, генсек, президент.

Любов до вкраденого у Московії, як і в Орди безмежна. Все, що вкрали – охрестили - споконвічно наше. Московське! В якому б краю землі чи місті завойовники не перебували! Одна  шоста і  споконвічно московська. Принаймні від днів орди і до узвишшя - Кремль! Кремль також від Орди! Точніше, від її столиці  - Сарай-Бату. І всі сараї в Московії до сьогодні також від Бату. Із того Узвишшя-Кремля завжди йшли найголовніші вказівки. Як і нині. Чи треба ще щось доказувати? Гадаю, що ні. Так само, як і  відмовлятися від такої ординської  ментальності і не руйнівного порядку? Усі президенти і вожді України, вчорашні і нинішні, Московії заздрять. Бо Україна - не Московія. Про це навіть книжки пишуть. Їм би так править. Нашим. Вічно. Без віче, яке тепер Майданами називаєтьсяі вічним протестом. А в Москві тихо, як… А втім, краще скажемо, як у вусі. Раби  не протестують. Їм продовжують життя до пенсії за крок до смерті, або ще раніше - смерть до пенсії, І московіти дякують. Дякують царю-батюшці. А все чому? Бо люблять його. Палкіше синів  своїх і чоловіків своїх. І навіть не плачуть. Хіба що тихо, на печі, у «сіній платочек». А їхніх синів і чоловіків тим часом цар ховає на безіменних кладовищах, а декого навіть під номерками чи хрестиками. У раї рідні зустрінуться і їх уже там Бог розсудить. Ховають рідних, ніби ніколи й рідними не були. Баби ще подібних народять. Армія не збідніє і не скоротиться. Усі готові за царя вмерти, як в Орді, і одразу - в рай. Інші й до пекла долетіти не можуть! А московіти всі одразу в рай. Цар запевнив. А цар московський брехати не буде! Оце щастя. Як у турків, чи арабів. Хто там по духу і до раю ближчий до Московії? І вірні царю мруть. Як мухи, і на всіх просторах і в усяку погоду. Бо всі ті простори вважать своєю, сакральною і споконвічною «родіной». Як Сирію, Грузію, Молдову, а тепер і Керч – сакральне місце і загадкове. Дитя одразу з однієї рушниці 70 чоловік на землю поклало. Хто не вижив, закопали глибше.

Тому у Московії завжди бадьоро й оптимістично співають. Не те, що українці. Постійно плачуть, бо і їм хочеться і в Україні, але одразу багато і всього. Тут ментальність не та! Бог милував. А московіт «пойот», як тільки помітить чиїсь чужі простори і міста. Так і «пойот»:
Вижу Прагу и Варшаву,
Будапешт и Бухарест.
Это — русская держава,
Сколько здесь любимых мест!
Вижу пагоды в Шри Ланке
И Корею, и Китай…
Где бы я ни ехал в танке,
Всюду мой любимый край!
Вижу речку Амазонку,
Крокодилов вижу я…
Это русская сторонка,
Это родина моя!
Недалече пирамиды,
Нил течёт — богат водой,
Омывает русский берег!
Русь моя, горжусь тобой!
Вижу Вашингтон в долине,
Даллас вижу и Техас
Как приятно здесь в России
Выпить вкусный русский квас!
Над Сиднеем солнце всходит.
Утконос сопит в пруду.
Репродуктор гимн заводит.
С русским гимном в день войду!
Вот индейцы курят трубку
И протягивают мне,
Все на свете любят русских,
На родной моей земле…

Люблять. Усюди. Окрім Чечні, Грузії, Молдови, Алеппо  і ,звичайно, Одеси від 2 травня,здається, 2014 року. На чолі з царьовим і меншими та й дрібнішими за нього волгами, котами і марковими. А так … А так «Всюду русская сторонка, всюду родіна моя»(Автор генерал кедебе Судоплатов), за яку московіт готовий у будь-яку мить померти і потрапити в рай разом зі своїм царем-імператором земним і небесним Путіним. Вмерти не за свою землю, не за свій народ, а одразу -  за всі народи світу, аби одразу потрапити в рай. Наче в Московії весь час пекло на рідній землі. У жару і в холод, літом і зимою.

У мене все. Це короткий зразок курсу Московської історії. Що там я пропустив з історичних віх - міфів Московії, вибачте. Не хотів «розтікатися мислю по древу». Дорогий мені читач може доточити ту історію. Та є ще багато чого сказати. Бо ж  московська історія – «найправдивіша» в світі  і найбагатша. Особливо міфами. Міфів у ній, як нинішніх фейків на центральному телебаченні Московії. Московіти наїдаються ними і зомбуються. Водночас. Як колись сеансами Кашпіровського. Наїдаються по горло, наче землею, украденою дикунами-варварами - крадіями чужих земель і чужих історій.

Олег Чорногуз, письменник,
для порталу "Воля народу"

Коментарі

 

Коментарі  

 
+4 #6 МАКсименко Jван Jван 29.10.2018 22:45
Очень надеюсь, что на основе этого эмоционального крика души Олега Федоровича будет составлен текст присяги президента, присяги и экзамена для депутатов всех уровней и ликбез для вояків украінськоі арміі, а также госчиновников и учителей, включая и воспитателей в детских садиках. И это не для "москалів". Это нужно - нам. Теперь, когда уже есть - армия, будет своя- церковь... надо думать о интелектулминим уме. Это может быть что похожее на "101 факт из истории Украины", как вариант.
Только нужно к этому обязательно привлечь Леся Подеровянского, для больше убедительности. Что -что, а убеждать он может.
С уважением J.J.
Цитувати
 
 
+7 #5 мем 29.10.2018 22:43
супер !!!! дякую ,перешлю дітям за кордон
Цитувати
 
 
+4 #4 Олег Чорногуз 29.10.2018 22:11
Шановна пані Таню. Осліп. Не в той рядок глянув.Я вибачаюся за свій коментар до Вас. Мої слова про "тятю" і Некрасова адресувалися Ользі Senyk.
Ще раз вибачте. Вона також дивилася не в той підручник чи збірник поезії. З вдячністю і з повагою до Вас.
ОЧ
Цитувати
 
 
+6 #3 Олег Чорногуз 29.10.2018 22:05
Пані Тетяно, скільки вам ставила учителька по російській літературі& Мабуть, як Поклонській,яка сказала -"наш полководец Суворов писал- Служить би рад,прислуживат ся тошно. А це Грибоєдов. А Пуштін у вірші "Утопленик" писав.
Прибежали в избу дети
Второпях зовут отца:
«Тятя! тятя! наши сети
Притащили мертвеца».
«Врите, врите, бесенята,—
Заворчал на них отец; —
Ох, уж эти мне робята!
Будет вам ужо мертвец!
Пані Таню, вам привіт. Від Пушкіна. З раю імені Путіна.
Цитувати
 
 
+9 #2 Ярослав 29.10.2018 21:44
Як завжди Влучно Точно Тонко.Побільше таких "Історій"-може щось і дійде до них.Хоча як мені відомо вчепившись в щось вони вже не відпускають.тому потрібно обрубувати пути-руки.
Цитувати
 
 
+16 #1 UKR 29.10.2018 21:18
Браво, Олеже Федоровичу!
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити