Михайло Роль, політичний експерт: Андрей Шептицький передав нам у спадок парадигму гармонізації суспільно-політичного устрою України.
29 липня українська й світова спільнота відзначила 150-річчя з дня народження великої людини - митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. Він був не лише Божим слугою, а й видатним політиком, вченим, громадським діячем, великим гуманістом і меценатом. Численні дослідники називають митрополита Андрея головним ядром нашої цивілізації, батьком народу, провідним учителем, українським Мойсеєм, Велетнем Свято-Юрської гори, апостолом і навіть пророком.
Нещодавно Папа Римський Франциск затвердив документ, який наближує визнання Андрея Шептицького святим. Очевидно, й українці мали б
гідно вшанувати пам'ять Великого Українця, наприклад встановленням йому пам’ятника не лише у Львові, а й у Києві.
Один із найвідоміших пророчих творів Андрея Шептицького – богословсько-соціальний трактат
Як будувати Рідну Хату, написаний майже 74 роки тому. На численних наукових і науково-практичних конференціях, де цей твір намагалися глибше дослідити, наголошувалось на надзвичайній злободенності викладеного в ньому дороговказу для нащадків. У цьому трактаті владика Андрей повчає не лише священиків, а й усіх українців, і веде мову не лише про людські чесноти, а фактично наводить стратегію облаштування України.
На жаль, «ми (за Тарасом Шевченком) не вчимося так, як треба», і заповітні настанови, викладені у цій безцінній праці Великого Українця – не виконані. А їх актуальність не тільки не втрачена, але й зросла. На це, зокрема,
звертав увагу Любомир Гузар.
На думку автора цієї публікації настав час перейти від обговорень пастирського послання владики Андрея нащадкам "Як будувати Рідну Хату" до втілення в життя викладених у ньому настанов. Для цього автор робить спробу якоюсь мірою систематизувати й узагальнити вказівки митрополита, виявивши акценти розставлені у посланні, його квінтесенцію. Образно кажучи, за часточками золота, якими у трактаті Андрея Шептицького є кожне слово, маємо бачити передану нам у спадок скарбницю із золотих зливків – цілісну
парадигму гармонізації суспільно-політичного устрою сучасної України.
Національний організм – результат волі всіх одиниць об’єднатися в одну організацію
Владика Андрей так окреслив «завдання українського народу»:
«Cтворити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відцентрові тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів».
Ми сьогодні пересвідчуємось у справедливості цих слів великого пророка. Далі він наголошує:
«Такою могутньою та такою, що забезпечує щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних і різнорідних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом, що з внутрішньої життєвої сили розвивається, доповнює внутрішні браки і з природи є здоровим, сильним, свідомим своїх цілей, не тільки матеріальним, але й моральним тілом… Великий народ – це цілість дуже зложена злукою різних природних угрупувань людей».
Це не що інше як ідея
національної держави, в якій народ буде монолітною нацією-організмом, який являтиме собою гармонійну «єдність розмаїтостей».
Владика Андрей розглядає «конституційні елементи єдності нації»:
«На чому ж опреться єдність хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто хоче навіть сказати – одним організмом, тому й належить йому стати і суцільним національним витвором...
Що ж робить якесь число людей одним народом? Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять або, що вважають українську мову за рідну, будуть складати український народ.
Крім мови, конституційним елементом національності буде, може, та стихійна, мало свідома воля всіх одиниць об’єднатися в одну організацію».
Таким чином, за Шептицьким, найголовнішими складовими
національної єдності є
українська мова і
воля всіх до об’єднання в одну організацію.
Родина, громада – організації, які є первинними ланками національного організму
Владика Андрей вказує на структурні елементи національного організму – родину і громаду, які мають бути побудовані за подобою природних організмів:
«Такою організацією-організмом є родина, утворена волею й умом людини, але утворена по силам природи і згідно з її законами. Такою організацією-організмом є громада, себто злука людей, що живуть в одній місцевості та зв'язані зі собою сусідством і спільнотою багатьох потреб і інтересів. Вона є твором людей, але так пристосованим до людської природи, до внутрішнього напряму її сил, її потреб, що є майже організмом. Звідси родина і громада є, сказати б, протоплазмами, первісними клітинами, з яких складається людське суспільство. Обидві ці організації будуть тим сильнішими та тривалішими, чим більше будуть зважати на природу та її закони».
Отже, тут Андрей Шептицький наголошує на первинності місцевих територіальних громад - злук людей, а
не територій (як це намагаються нав’язати нам можновладці, здійснюючи децентралізацію всупереч законам людської природи).
До речі, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6) закріплено статус територіальної громади села, селища, міста як первинного суб’єкта місцевого самоврядування, основного носія його функцій.
Усі політичні і громадські об’єднання мають взаємодіяти як велика організація-організм
Митрополит Андрей Шептицький наголошує, що людям властиво цікавитися і займатися політикою, об’єднуватися в організації:
«Людина є єством суспільним (зоон політикон, - «істота політична»), як каже Аристотель, тобто має природний інстинкт, що каже йому шукати подібних до нього людей. У тих спільнотах чоловік шукає забезпечення потреб, яких не забезпечує ні родина, ні держава. Вони забезпечують людям взаємну допомогу, раду, спільність у змаганні праці, вони повстають поза діяннями державної влади і мають свою самоуправу, власну організацію, яка тим сильніша і здоровіша, чим більше пристосовується до природи. Вони є під наглядом держави, держава регулює їх взаємні відносини, перестерігає перед незаконними злуками або перед незаконним поступом існуючих злук і об’єднує їх усіх опікою, наглядом і проводом у свою єдність. Тому вони не тільки не є противні меті державного життя, але навпаки, допомагають у її осягненні».
Владика Андрей визначає і структурні одиниці суспільного організму з вищим рівнем об’єднання:
«Дальшими організаціями, що вже дальше виходять від первісного організму, – то всі спільноти, товариства, об'єднання, кооперативи, професійні спілки, що утворені волею людей для оборони або розвитку якихось спільних гараздів чи потреб. Їх сила і тривалість буде в тому, наскільки вони більше або менше відповідатимуть людській природі, її потребам, її природним змаганням і, очевидно, оскільки діяння людського розуму буде правильнішим та мудрішим. Такою організацією-організмом, ще більше віддаленим від первовзору, але все-таки ще спертим на природні сили, можуть бути і держави, але легше ті малі держави, зложені з небагатьох, а зі собою зв'язаних сильними зв'язками солідарності громад, яких в одне лучить багато життєвих дібр і потреб. Мудрість, з якою побудована така організація, може з неї робити такий твір, що має життєву силу правдивого організму…
Організація наближується до організму тим, що всі колеса і коліщатка, з яких складається суспільне життя народу, уміє мудро провадити, не порушуючи нічим їхньої природної свободи і допомагаючи їм успішно в досягненні того, на що їх сили не вистачає».
Отже, за Шептицьким держава і всі наявні в державі спільноти (політичні партії, громадські організації, інші об’єднання) мають діяти злагоджено, скоординовано як єдиний організм. Важливо, що владика Андрей робить акцент на солідарності громад (у тому числі –
територіальних громад), що є запорукою цілісності держави.
Максимальне залучення людей до управління державою – найвищий ступінь демократизації суспільства і запорука єдності національного організму
Митрополит Андрей Шептицький окреслює необхідний ступінь демократизації суспільства – максимальний рівень залученості народу до управління державою:
«Чим більша кількість людей, з яких має складатися організація національного життя, чим більше умів, які мають працювати над тією організацією, чим загальніше прийняті ними засади тієї організації, чим у всіх, що до неї належать, більше спільних переконань, спільних потреб, спільних традицій, почуття солідарності і багатьох інших ще державних прикмет і чеснот, тим більше має така людська організація внутрішньої сили, що з неї робить щось немов організм»... Демократія і свобода, і участь усього народу у виконуванні керівної влади може йому запевнювати мир, добробут і щастя».
Це, фактично, модель сучасної
партисіпітарної демократії («демократії участі»). яка за оцінками експертів сьогодні вважається найпередовішою для демократичних країн.
Державні управлінці повинні служити народові, який має найвищу (суверенну) владу
Андрей Шептицький застерігає від узурпації суверенної влади народу і наголошує на невід’ємному праві народу обирати собі провід (керівну владу) – управлінців, і ця влада повинна служити народові:
«Провідна влада походить від Бога, бо вона є природною консеквенцією людської природи і суспільного життя людини. Кажемо, що влада походить від Бога, від котрого походить і природа, і її природні змагання та потреби.Та влада лежить у природі народу, тобто всього народу, не якоїсь поодинокої людини. Немає ніякої причини, чому один чоловік, або кілька чи більше їх могли б бути провідниками і іншим, собі рівним, наказувати. Народ може вибрати собі того чи тих, кому дає таку провідну владу, яку хоче, тобто є природним правом народу встановити собі форму провідної влади, вибрати поміж різними формами – монархічною, олігархічною чи демократичною… Та керівна влада має за мету служити публічному добру, зберігати й боронити природні і правильні свободи громадян, родин і всіх братств…, чи всіх тих угрупувань людей, які відповідають потребам людини і її свободі лучитися з іншими у виконуванні своїх прав і обов'язків».
Національну ідею живить націоналізм на фоні банкрутства лібералізму
Владика Андрей піддає критиці лібералізм (інідивідуалістичні принципи якого суперечать законам природи), що сковує свободу нації - національного організму.
«В практиці також нічим необмежена свобода одиниці мусить довести до такого хаосу, з якого людей може вивести тільки автократизм всемогутньої держави. Так із лібералізму й індивідуалізму люди переходять до держави, що вважає себе за компетентну входити в усі найменші подробиці життя одиниць, хоче все нормувати, все бере в руки і одиницям не лишає вже ніякої свободи (тоталітаризм, етатизм). Ми всі були свідками в усіх європейських державах того банкруцтва крайнього індивідуалізму і лібералізму парламентарного устрою».
Крах лібералізму (згідно з пророцтвом Шептицького) і спостерігаємо в сучасному світі.
Самоврядні громади – механізм народовладдя і закріплення національного багатства за народом
Роз’яснює владика Андрей і важливість самоврядування та закріплення за місцевими громадами спільного добра – власності громади, що буде стимулом для збереження та примноження цієї власності:
«Коли громада має повну свободу, тобто коли держава лишає людям ту свободу, якої вимагає сама природа завідувати своїм добром, …дбати про всі спільні справи живучих разом людей громади, може ставати доброю школою громадянських чеснот. Кожний найменше освічена, найменше здібна людина може легко дійти до поняття відповідальності за той поступ, що відноситься до добра всіх у громаді, та до дбайливості про те добро. У громадському житті пізнає кожний, якою є важливою справедливість, чесність у використанні спільних грошей, ощадність у видатках громади, відповідальність за голосування, яким вибирається чи війта чи громадську старшину, яка це важлива прикмета – та цивільна відвага, яка велить щиро свою думку сказати, коли йде про загальне добро або співгромадян остерегти, навчити, а коли треба, то й скартати. Кожен учиться оцінювати авторитет, якого частина в ньому самому, послух для того авторитету, обов'язковість, тощо. Одним словом, усі цивільні чесноти в тому масштабі, в якому показуються в громадському житті, є образом того, чим ті самі прикмети повинні бути в державному житті. Тому в устрою Батьківщини, мабуть, найважливішою справою буде: забезпечити громадам якнайбільшу свободу».
Андрей Шептицький не оминув навіть актуальне сьогодні питання добровільного об’єднання громад! І дав на нього просту відповідь:
«Чи об’єднувати громади у більші спільноти, волості – це питання, на яке можна відповісти тільки на основі дуже дбайливих дослідів громад і їх життя… Люди мають природну потребу об’єднуватися між собою для досягнення тих цілей життя, яких одиниці, лишеній самій собі, трудно осягнути, в яких і громади не можуть нічого зробити… Не можна не визнати, що людина мусить мати свободу об’єднуватися з іншими в усіх справах, у яких має право поступити самому… Провідна влада мусить ту свободу боронити».
Різні християнські Церкви в Україні мають показати приклад духовної і національної єдності
Владика Андрей висловив упевненість, що українські Церкви «дадуть єдність українському народові»:
«Що Церква чи Церкви відіграватимуть важливу роль в будівництві Батьківщини, про це не можна сумніватися. В християнських народах немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви. То вона виховує народи, вона прищеплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина.
Християнські різні Церкви в Україні мають сповнити завдання: дати українському народові єдність, – мусять позбутися того духа розколу і ненависті, який спричиняє те, що українець українцеві – ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти дух розколу і ворожнечі.
А зиск передовсім буде від того, що принесуть українському народові ту єдність, якої йому тепер треба і без якої легко буде його паразитам ще довго над ним панувати. Вони скористаються ще і в тому, що в церковній єдності будемо всі мати не тільки силу, але й приклад, як повинна виглядати національна єдність. Із будови одної, святої, вселенської, апостольської Церкви будемо мати можливість учитися і отримувати досвід, якою має бути суверенна провідна могутня єдність українського народу».
* * *
Пророцтва владики Андрея вражають… У своєму трактаті «Як будувати Рідну Хату» він наголошує і
«на такому явищі, що можна його назвати глибокою раною чи язвою, яким є москвофільство». Він крізь роки засуджує корупціонерів (!), які «замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим необмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці, безнастанним попранням всіх її прав».
Після Революції Гідності і перемоги у Вітчизняній війні проти російського агресора українці здатні подолати і рудименти зросійщення, і корупцію, і правове свавілля. Допомогу в цьому може надати неоціненна спадщина митрополита Андрея Шептицького. Можливо, саме українцям дано спростувати вислів, що «немає пророка у своїй Вітчизні».
Михайло Роль, політичний експерт,
28.07.2015
Коментарі
