Олег Чорногуз: ДЕ БАНДИТИ, А ДЕ ЛЮДИ?!
(відкритий лист до Януковича)
"У кожному відділенні міліції є список усіх, у кого були “приводи”, кого саджали або штрафували за хуліганку, кого ловили “по дрібниці” і відпускали за малу мзду. Потім дають команду зверху. Ми телефонуємо всім цим красеням і кому бабла пропонуємо, кого “припугнем”, що повернемо справу в роботу (бабло - собі) і вуаля - легіон готовий до роботи. Бойові "тітушки" заробляють по 100 доларів на день за провокації та напади на активістів Майдану в Києві та інших регіонах України". (Інф. glavnoe.ua)

"Народна самооборона кілька раз захоплювала представників «Беркуту», потрапляли до неї і бійці Внутрішніх військ, але їм надавали медичну допомогу, коли це було потрібно, надавали змогу зігрітися, попити чай, поїсти і потім віддавали міліції. Ні до кого із затриманих не було застосовано насильство".
                                        (Із заяви коменданта Євромайдану Андрія Парубія)

    Сьогодні, коли я пишу черговий лист до вас, я пригадую далекий п’ятдесят четвертий рік – рік утворення КДБ СРСР. У наш випускний клас зайшли двоє невідомих у цивільному. Вони якраз і виявилися працівниками цієї злочинної організації, яка воювала тоді переважно, як і нині,  не зі шпигунами, а з народом, людьми, які висловлювали свої думки вголос. Це відомі речі. Та я хочу написати про маловідоме. Саме ці двоє звернулися до нас (я навчався у класі, де були тільки хлопці) і вони нам, випускникам, запропонували після закінчення десятого вступати в їхню чи то школу, чи то в училище. Нагадали, що документи можуть подавати лише ті, хто не має ніяких особливих на тілі ознак типу родимок, шрамів, відсутність пальців тощо. Це було зрозуміло. Але на одне питання я не знаходив відповіді упродовж майже 60 років. А саме: представники КДБ тоді підкреслили, що дітей зеків і міліціонерів вони до своїх учбових закладів не беруть. Щодо зеків – було всім зрозуміло. А от щодо категорії - дітей міліціонерів, я не мав відповіді понад півстоліття. Адже я тоді гадав, що КДБ і МВС- це внутрішні органи – браття.

І тільки тепер, в епоху Євромайдану, під час побиття студентів, журналістів, представників Червоного Хреста, роздягненого “Беркутом” догола козака Гаврилюка на  дикому морозі, викрадення людей “ескадроном смерті”, як у Чечні, катування і вивезення їх до лісу на останній подих на цій землі, я таки знайшов відповідь на питання, яке мене хвилювало понад півсотні літ: зеки і міліція - знак тотожності. Це підтвердила і фотографія, яку показав по 5 каналу Юрій Луценко: криміналітет і міліція разом. Підполковник міліції в оточенні злочинців, яким щойно видали гривні і палиці для побиття мирних громадян фотографуються на криваву згадку. Звісно, я не можу сказати так про всю міліцію. Але тепер я зрозумів, чому в ті далекі роки дітей міліціонерів і зеків не брали до тих училищ. Тепер я зрозумів, чому в моєму кооперативному гаражі й понині не приймають на роботу судимих. І тепер я так само зрозумів, чим може закінчитися доля країни, якщо її народ обере на найвищу посаду двічі судимого.

Саме ви, Вікторе Федоровичу, незважаючи на панегірики, які вам писали під замовлення професіонали, підтвердили, що той хто раз вчинив злочин, скоїть його і вдруге, і втретє.
І ви це підтвердили: і в листопаді 2013-го і в січні 2014-го років.
Ви це підтвердили, коли вивели разом з міліцією на вулицю злочинців. Ви це підтвердили, коли під палицями гопників і «беркута» падали перші жертви біля письменницького дому, на Банковій.
Ви це підтвердили, коли вперше за 23 роки оновленої Незалежності лягли мертво на асфальт юнаки, які мріяли жити не в черговому концтаборі, не у всеукраїнській тюрмі, а у вільній країні, котру ви обіцяли відродити три роки підряд, ведучи нас усіх нібито до Європи.
Ви це підтвердили, коли ваша інтернаціональна банда з національними шевронами на уніформі з ненависною люттю зривала жовто-блакитні стрічки на одязі євромайданівців і кидала під ноги з такою ж ненавистю жовто-блакитний прапор, коли навіть чесні люди Донбасу не витримували такої безсоромної наруги над національними символами і переходили на бік євромайданівців.

Ви ж смертями безневинних юнаків і чоловіків Євромайдану завели всіх нас у світ диктатури, тиранії, а себе - у глухий кут безвиході. Крові, яка пролилась на січневому снігу 2014 року з вашої подачі, вам уже не змити. Вона не змивається, як звичайна пляма. Вона залишається навіки. Кожне життя, яке обірвала бандитська куля на Майдані волі і незалежності, не варте жодної навіть найвищої посади в державі, як і приватного унітаза з чистого золота.

Ви сьогодні, завдяки “європейському правлінню” країною, стали в ряд світових диктаторів. Таких, як Пол Пот, Мао Цзедун, Омар Хасан аль-Башир, Рафаель Трухільйо, не кажучи вже про Сталіна і Гітлера. Поміж них один був людожером. Це Жан-Бедель Бокасса, імператор Центрально-Африканської республіки (1966 - 1976), який садив у в’язниці безробітних, жорстоко придушував протести опозиції, зокрема, демонстрації школярів, котрі протестували проти дорогої уніформи, як ви придушуєте нині людей у масках, касках, за національну символіку.

Ви таких людей виловлюєте просто на вулицях міст України, саджаєте їх за методом “сталінської трійки”, виносячи вирок без слідства, свідків і, часто, й без адвокатів. Зате по державних злочинцях, бандитах, убивцях, що сплелися в одне ціле з беркутівцями, ви ще досі не розглянули жодної справи. Ви вже все застосували, що було у вашому злочинному арсеналі. Ви ще тільки не вдалися до того, до чого додумався диктатор Бокасса. Він сам виходив на вулиці і майдани з такими ж палицями, які ви роздаєте гопникам і зекам і в оточенні свого «національного беркута» такими ж палицями власноручно забивав до смерті протестуючих. Окремих у стані афектації, писала в ті роки преса, з’їдав. Точна кількість його жертв невідома, як нині невідома кількість жертв  після ваших наказів від рук криміналітету.

Ви ще до канібальства не дійшли, але вас ваші радники типу В. Олійника, В. Колісниченка, О. Бондаренко, О. Лукаш, Ганни Герман і Лариси Скорик привчать і до запаху крові, і до смаку людського м’яса. До крові, завдяки їм, ви вже адаптувалися. До м’яса, очевидно, ще час не настав. Але якщо піде так і далі  й такими ж темпами, то не виключено, що ви станете остаточно неадекватні. Поки що  ви безсонними ночами думаєте про незлічені накрадені статки своєї мафіозної сім’ї. Ви уже бачите у страшних снах золоті унітази і маєтки Межигір’я, Форосу, Кончі-Заспи, які показала на фотографіях Таня Чорновіл і думаєте: що ж буде з ними, а не з людьми на Євромайдані, з Україною, її народом, який ви довели до такого відчаю.

Ваші сини, які не соромлячись людей, називають яхти “Бандито” -  підтвердження тому, що ви будували злодійсько-бандитську владу. Ви її хочете сьогодні захистити, йдучи шляхом диктатора Ніколає Чаушеску, для якого також виготовляли золоті побутові речі, зокрема, крани до умивальників, з якими він дуже трагічно попрощався, як це може завтра трапитися і з вашими позолоченими унітазами.

Напередодні  вашої зустрічі у Вільнюсі і підписання угоди про Асоціацію з ЄС, я запропонував групі авторитетних письменників зустрітися з Вами. Академік Микола Жулинський, якому я подав цю ідею, сказав, що Янукович з письменниками не зустрінеться.
Але навіть  тиран Сталін зустрічався з моральними авторитетами, - переконував його я. Мої емоції були марними. Але ми з Михайлом Сидоржевським все-таки зателефонували по “урядовому” телефону до Адміністрації президента. На запитання – з якого питання, виклали коротко: хочемо переконати Віктора Федоровича підписати угоду і стати українським Маннергеймом для українського народу, як Карл Маннергейм став фінським, хоч сам по крові до фінів й не належав. В іншому випадку Віктор Федорович увійде в історію ганьби. Нам відповіли так само коротко: до глави адміністрації записуються раз у квартал, до президента - ніколи. Ми ще трішки намагалися помічника переконати, що нас приймав Шелест, мали зустріч з Горбачовим, Кравчуком, Ющенком. Але ці крики душі залишилися тільки криками.

Ми тоді зрозуміли, що Янукович Україну продасть. Ми боялися аншлюсу з Москвою. Боїмося і тепер. Особливо після Сочинської олімпіади. Тому я й пишу цього листа до вас, Вікторе Федоровичу. У вас є ще шанс. Хай навіть невеликий: повернутися до народу не спиною, а лицем. Почути кожного і, в першу чергу, тих українців, дорогих нам вірменина і білоруса, які віддали заради своєї і нашої свободи найдорожче - життя. Прислухатися до їхніх сердець, які вже не б’ються, і подати у відставку. Піти шляхом Леоніда Макаровича Кравчука і цим самим зняти напругу і хоча б трішки оббілити себе від крові, бо вже сьогодні на вашу пам’ять, на ваші плечі українська  історія накладає криваве покривало ганьби і презирства.
                                                                                                                                             
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити