Письменник Олег Чорногуз: Польський прокурор на судовому процесі над Бандерою та його побратимами назвав їхній приклад гідним для наслідування у поляків
Польський прокурор, який вимагав від  судді смертної кари Степану Бандері, записує у своєму щоденнику, що, мовляв, ось як треба служити своєму народові - на прикладі Степана Бандери. Хай цей приклад, гідний наслідування, - записує він, - стане прикладом і нашому польському поколінню! Саме так треба любити свій народ! Саме так слід освідчуватися у великій Любові до своєї Вітчизни заради свободи якої він готовий померти, ні на мить не задумуючись.

РОЗДУМИ НАД ОБРАЗОМ  СТЕПАНА БАНДЕРИ
Олег Чорногуз, письменник


Мене завжди цікавило питання: чому мертвий страшніше живого? Йдеться про постать Степана Бандери. І дійшов висновку: відповідь проста - він найяскравіший приклад для наслідування. Він приклад служіння своєму народу. Він приклад іншим народам:  "Волю народам! Волю Людині!” Це кредо його життя. Саме це чи не найбільше тривожить  колишні імперські народи.
 Пригадую епізод із книжок про суд над Степаном Бандерою і його 12 юними побратимами - учнями і студентами, які вже у Варшаві, на першому процесі над Степаном Бандерою, якого засудив польський суд до страти, покаялися.
 І ось другий суд над  цими ж самими юнаками і дівчатами, але вже у Львові. Останнє слово перед стратою, вбивче слово для окупантів, виголошує Степан Бандера. У своєму полум’яному виступі , у своїй синівській любові до України, 12 побратимів, які вже покаялися, раптом переходять знову на бік молодого Степана і стають поруч, готуючись разом із Степаном до страти чи вічного ув’язнення! Саме цього вимагає прокурор. Суд страту замінює вічним ув’язненням. Увечері той же польський прокурор (Владислав Желенський, - Ред.), який вимагав від  судді смертної кари Степану Бандері, записує у своєму щоденнику, що, мовляв, ось як треба служити своєму народові - на прикладі Степана Бандери. Хай цей приклад, гідний наслідування, - записує він, - стане прикладом і нашому польському поколінню! Саме так треба любити свій народ! Саме так слід освідчуватися у великій Любові до своєї Вітчизни заради свободи якої він готовий померти, ні на мить не задумуючись. Я це пишу по пам’яті. Але суть не міняється від того! Читач може познайомитися і самостійно з протоколами того гучного судового процесу у Львові і з виступом Степана Бандери, уже засудженого до страти під час другого процесу, що безперечно варте наслідування.

    Тоді Степанові Бандері замінили смертну кару довічним ув’язненням. Сьогодні, коли такий ґвалт підняли і москалі і поляки навколо цього імені гідного наслідування, варто той виступ на Львівському суді видрукувати листівкою і показати новому, молодому поколінню, як треба любити свій народ, свою Вітчизну!
 Степан Бандера за все своє життя нікого не вбивав. Вбивали усе життя тільки його: спочатку поляки, потім гітлерівці, а все своє післявоєнне життя найбільш кривавий диктатор і злочинець Йосип Сталін. Саме цей убивця поклав на полі бою (і не на полі бою) понад тридцять, якщо не всі сорок мільйонів людей різних національностей, які жили у його часи у вічній «Тюрмі народів». Саме йому, всенародному кату, освідчуються нині в неземній любові московські раби. Примати ставлять убивцям пам’ятники. На першому місці Іван Грозний. Це той, що до ноги вирізав, топив, обливав окропом   вільнолюбних новгородців, що сповідували порядок і любов до волі древнього Києва. От і йому ставлять (чи вже поставили ) у Московії пам’ятник. Убивцям народів – Грозному і Сталіну. Яка ментальність, такі й пам’ятники. Одні люблять героїв, інші – диктаторів, тиранів. Кожному своє.
 Найбільший злочинець усіх часів і народів сьогодні на землі Московії оживає під суто московським гаслом «живіший усіх живих». Чому ж тут дивуватися, коли раби чи примати, збирають кошти на пам’ятник бандиту Моторолі, який прийшов у чужий дім, на чужу землю і також, як його кривавий вождь, без суду і слідства розстрілював полонених. Полонених катують до смерті і розстрілюють без суду і слідства тільки московіти. Така ординська ментальність. Ніхто за всю нашу  історію не знищив стільки українців як червоний диктатор. І він нині вважається національним героєм Московії. Скажи. хто твій друг, я скажу хто ти? Чи не так?                   

   Польща у часи Другої Речі Посполитої мала зрозуміти, а нинішня - демократична -  запам’ятати три головних складових: окупація, пацифікація, провокація. Саме дві перші складові і народили на теренах тодішньої Польщі український націоналістичний рух - патріотизм, який тепер ми вже називаємо Бандерівщиною. Третя складова, яку ніхто не заперечить - провокація. От саме провокація з боку чи то Абвера, чи то Кремля, як і нині, посіяла Волинську різню, яка до цього тоді жевріла тільки взаємною ненавистю. Поляки почали служити німцям, а українці боролися проти двох зараз - коричневої і червоної. А тут ще поляки почали підсобляти гітлерівцям. Колишні українські поліцаї зі зброєю в руках йдуть у ліси, а поляки на їх місце - служити Третьому Рейху. Така передісторія Волинської різні.

   А до цього дика пацифікація збоку польського уряду проти поневоленого українського народу на його ж території. Не були б українці для Другої Речі Посполитої малополяками, бидлом, не було б окатоличення, не було б заборон і зневаги до всього українського, як у Московії та з широко розчинених дверей тюрем для вільнолюбних українців – не було б того, що нині і вчора прийняв нетверезий і напівсонний польський Сейм у своїй, як не печально, більшості. Польська свідома і чесна інтелігенція, як і тоді, так і тепер, застерігала і застерігає п’яні голови - не грайтеся з українським вогнем! Не роздмухуйте, як кажуть на східних чи західних кресах, ватру. І з неї може загорітися велике полум’я, яке не потрібне ані Польщі, ані Україні.
    
   Колись ми уже за це поплатилися кров’ю і приниженням: окупований народ раптом образив окупантів і влаштував криваву бійню для поляків на своїй споконвічній землі- Волинській. Хіба в цьому українці винні? Чи може ті, що полоскали нагайками українські спини так, як полощуть білизну у Віслі чи на березі Західного Бугу. Чи ті, що відібрали в українців на їхній землі кращі землі, а віддали своїм, польським панам? Чи українці забороняли полякам відкривати польські школи, примушували ходити виключно в українські церкви? Молитися українською, а не польською? Може, все було навпаки!!!
     На відміну від поляків, яким сьогодні краще сидіти і мовчати, ми боролися на всіх фронтах з коричневою чумою. Наші колишні українські поліцаї пішли у ліси у 1942-43 роках з німецькою зброєю, оскільки нам зброї ніхто в цьому світі не постачав. А поляків озброювали і гітлерівці, і англійці, із Лондона, де сиділи штаби Армії Крайової  та партизанські загони, такі, як «Гвардія Людова». На базі «Союзу збройної боротьби» створюється ще одна Армія Крайова під командуванням С.Ровеська, а також організації підпільного руху Опору, Самооборона, «Народове сили збройнє», загони Гвардії Людове та інші. Усі ці формування діють за вказівками емігрантського уряду, який знаходиться (за вказівкою Черчілля) на території Шотландії. Польські націоналістичні сили (конкретно NSZ) співпрацюють з гітлерівцями і в усьому допомагають їм у боротьбі з Червоною Армією і українськими повстанцями, що діють на своїй землі і її боронять від різношерстих загарбників і поневолювачів.

 Українці у ті надзвичайно важкі часи для України добували гарячу зброю холодною і своїм життям, відбиваючи її як в одних окупантів, так і в інших: червоних, коричневих і біло-червоних. У гітлерівських концтаборах за німецькою педантичною статистикою наглядачів було найбільше саме польських. Саме вони вбили і задушили взагалі ні в чому не винних братів Степана Бандери, а не гітлерівці. У концтаборі ”Заксенхаузен” сидять Андрій Мельник, Ярослав Стецько, Володимир Стахів, Степан Бандера та інші.
 Польщі б сьогодні мовчати, а не розтуляти на весь світ рота і вибілювати себе у пухнастих і білих. Поляки, як і Москва, чудово знають, що Волинську різню спровоковано або Абвером, або Енкеведистами, які переодяглися в українську форму українських повстанців і вирізали польське село. З цього й почалася Волинська безглузда жорстока різня, якої можна було уникнути, аби було сісти за стіл перемовин. Адже було чимало польсько-українських родин чи українсько-польських, були тверезі голови як із польського боку, так і з українського. Зокрема, неодноразово просив про це полковник Дмитро Клячківський (псевдо «Клим Савур»). Не подіяло. Тоді полковник Клячківський звернувся до поляків, закликаючи їх до лицарства: “вбиваймо між собою чоловіків, але не кидаймо у вогнища дітей наших. Це дике Середньовіччя з вашого боку, поляки”.
Я цю листівку сам особисто читав і бачив, навчаючись у школі Станіслава (Івано-Франківська). Не прислухалися. Було десятки прикладів, як українські сім’ї рятували польських дітей. На жаль, аналогічних подвигів ми не знайшли з польського боку. Знаємо, що були тільки тверезі голоси польських інтелектуалів та інтелігентів, як нині. До них не прислухалися і різня набула нечуваного червоного кривавого розмаху у лісах голубоокої Волині.

    Закінчення буде

    Олег Чорногуз, письменник,
    для порталу "Воля народу"

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити