Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії, Грузія:
"Я не можу зрозуміти росіян, які зубоскалять над сирійцями і європейцями"
У Таджикистані кілька років поспіль наш археологічний загін зупинявся у невеликому кишлаку Дагана, у тітки Рози. Вона нас приймала як могла – прала, годувала, пригощала парним молоком. Тітка Роза – угорка з міста Кечкемет, біженкою під час Другої світової війни опинилася у київському дитбудинку.
Випускницю-десятикласницю побачив молодий солдат з Таджикистану, закохався і забрав із собою. Тітка Роза прожила там більше сорока років. Коли односельці обзивали її "біженкою", вона ображалася і влаштовувала їм скандали. І все одно любила – вони допомогли їй вивчити мову, навчили традицій, - пише Олег Панфілов для "Крим.реалії".
Якщо "погортати" історію СРСР і Росії, то можна знайти десятки ситуацій, у яких біженцями ставали мільйони осіб. Наприклад, громадянська війна 1917-1921 років, коли більшовики, намагаючись зберегти свою владу, знищили сотні тисяч людей, зруйнували економіку і сільське господарство, створене, до речі, не ними, а ненависним "царським режимом". Більшовики перетворили Росію на руїни. Через брак палива і сировини зупинялися заводи. Робітники були змушені покидати міста і їхати в село. Рівень промисловості скоротився у 5 разів. Сільське виробництво скоротилося на 40%.
Найбільш непоправними втратами були людські. Майже вся імперська інтелігенція була знищена, решта емігрували, поки була можливість – пливли на кораблях з чорноморських і балтійських портів. Під час громадянської війни від голоду, хвороб, терору і під час боїв загинуло до 13 мільйонів людей. Емігрувало з країни до двох мільйонів людей. Збільшилася кількість безпритульних дітей, яких у 1922 році налічувалося сім мільйонів людей. Біженцями, емігрувавшими з Росії, стали більше двох мільйонів людей. Тільки на Галліпольському півострові поблизу Стамбула знайшли притулок близько 150 тисяч людей. Ще кілька десятків тисяч, у тому числі, офіцери царської армії, залишалися на Кримському півострові, більшість були розстріляні більшовиками, які наступали.
Я зустрічав нащадків тих біженців у багатьох країнах – Швеції і Фінляндії, Франції та Уругваї. Досить незвичайну групу біженців зустрів в Ірані. Люди похилого віку і бабусі жили у 90-х роках у богадільні при Свято-Микільській церкві у центрі Тегерана. Багато з них – дворяни, діти офіцерів чи урядовців, які жили у Персії під час російської інтервенції початку 20 століття. Після захоплення влади більшовиками вони так і не змогли повернутися на батьківщину.
Якщо "погортати" історію СРСР і Росії, то можна знайти десятки ситуацій, у яких біженцями ставали мільйони осіб.
Ті, хто повірив більшовикам, були репресовані. Ті, хто залишився, стали біженцями-неповерненцями. Скільки їх було, мені невідомо, але у середині 90-х років півтора десятки людей похилого віку і бабусь доживали під наглядом православної громади у тегеранській богадільні. Всі роки радянської влади з волі Сталіна та інших вождів величезну кількість людей насильно перевозили за тисячі кілометрів. Одних депортували, інших засилали, третіх посилали по комсомольській путівці, що було більше засланням, ніж добровільним рішенням.
Так до Таджикистану потрапила моя мама. Інших моїх родичів привезли на 80-90 років раніше: у царські часи у Центральну Азію звозили переселенців з Росії та України. Знову-таки не добровільно, насильно – облаштовувати кордони "русского мира". У 1939 році у Центральну Азію звезли практично всіх радянських корейців з Сахаліну, а потім – всіх чеченців та інгушів, балкарців і кримських татар. Вони були біженцями під дулом автоматів і наглядом НКВС. Радянська влада робила внутрішніми біженцями мільйони людей, калічачи їх життя.
Не дай Бог пережити те ж саме зараз тим росіянам, які зубоскалять з приводу сирійських біженців, вони не знають або забули запитати у родичів, що таке евакуація. Не тільки депортація, коли влада насильно переселяла і коли половина чеченців і кримських татар гинули в дорозі, евакуація, коли люди біжать від бомб і автоматних черг, від голоду і пожеж. Багато тоді втекли від війни у тому, в чому були, вискочивши з палаючих будинків – без зміни білизни, взуття та зимового одягу. Точно так само, як зараз сирійські біженці. А ще раніше – грузинські й азербайджанські, депортовані чеченці і кримські татари.
Усього за роки Другої світової війни (в російській інтерпретації – Великої Вітчизняної) з центральних і південних районів СРСР було евакуйовано понад 25 мільйонів людей, тільки за півроку 1941 року – 17 мільйонів. Евакуйованих розселяли на Уралі, у Сибіру і республіках Центральної Азії. Тільки в Казахстан з серпня 1941 по січень 1942 років прибули майже півтора мільйона осіб, при чисельності власного населення республіки, за даними 1939 року – у 6 мільйонів 82 тисячі осіб. В Узбекистан привозили дітей-сиріт: до кінця 1932 року було зареєстровано 47 тисяч дітей, які потребували догляду.
Всього за роки війни Узбекистан прийняв більше 200 тисяч дітей з дитячих будинків, евакуйованих з балтійських республік, Польщі, України і Росії. В Узбекистані з'явився рух за усиновлення евакуйованих дітей-сиріт. Сім'я Ахмеда Шамахмудова – ташкентського коваля – усиновила 12 дітей, евакуйованих з України та Білорусі. 50-річна Бахріхон Аширходжаєва взяла на виховання восьмеро дітей різних національностей. Коли читаєш історії того часу, то дивуєшся не стільки прагненню людей допомогти тим, хто потрапив у біду, скільки бажанням заразити благодійністю інших.
Я бачив цих вихованців багатонаціональних сімей, які говорять узбецькою або таджицькою мовою не гірше, ніж їх "корінні" однолітки. Можливо, зараз знайдуться прихильники "русского мира", які будуть обурюватися втратою витоків і духовних сил, але точно так само, як колишній військовополонений росіянин, зустрінутий мною в Афганістані, якого поселили таджики під Кабулом, евакуйовані не забудуть, тих, хто їх виростив і допоміг їм.
Я не можу зрозуміти росіян, які зубоскалять над сирійцями і європейцями. Росіяни не хочуть знати про ті мільйони росіян, які тікали від більшовиків, вони не хочуть пам'ятати про ті 25 мільйонів евакуйованих, які отримали від узбеків, казахів і таджиків притулок і шматок хліба, часто відірваний від рідної дитини. Якесь дивне озвіріння розповзається по всій величезній країні, заповнюючи голови людей ненавистю. Аргументи ненависті один жахливіше іншого – "серед біженців багато чоловіків – нехай воюють", "Європі загрожує ісламізація". Це пишуть диванні герої, які полінувалися заглянути у довідники і дізнатися, що у Сирії 14 відсотків населення – не мусульмани. Що з ними робити? Я готовий повірити росіянину у тому, що Європі загрожує іслам, якщо росіянин мені на пам'ять виголосить 10 заповідей або прочитає напам'ять "Отче наш".
З сирійцями і європейцями все буде добре. У Швеції, Німеччині та Франції пройшли масові мітинги на підтримку біженців. Росіяни ж традиційно мовчать або огризаються: вони мовчали, коли вбивали дітей у Беслані, під час вистави "Норд-Ост", їм плювати на десятки тисяч убитих російською армією чеченських дітей, їм плювати на своїх дітей, яких вони виростять у такій самій ненависті до всього світу.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії, Грузія
Інф.: nv.uaКоментарі
