В Україні відзначається 40-річчя створення Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських Угод
До Вашої уваги ексклюзивне інтерв’ю громадсько-політичному порталу “Воля Народу” учасників подій, політв’язнів із закритої зустрічі  у видавництві “Смолоскип” 8 листопада 2016 року.
“У Конституції (України – прим. авт.) записано: свобода слова, свобода друку, демонстрацій - це передбачено законом, але, як виявилося, держава є найбільший порушник закону, і тому необхідно захищати Закон від Держави”, – заявив член Гельсінської групи Василь Овсієнко, 1949 року народження, з Житомирщини (три політичні судимості, за останньою – особливо небезпечний рецидивіст у «СССР». А нині – захисник прав Людини і Закону в Україні) додав: «… і оце досі таке воно є - захищати Закон від Держави».

Це питання порушила група правозахисників у Москві: якщо країни виконують Гельсінські угоди про післявоєнні кордони і співробітництво, тоді СССР не має порушувати Закон і дотримуватися Декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року, зокрема п.19: «Кожна людина має право добувати  і розповсюджувати інформацію будь-якого роду і незалежно від державних кордонів».

40 років тому, 9 листопада 1976 року, українець Микола Данилович Руденко на прес-конференції в столиці СССР оголосив про створення в Україні правозахисної організації – «Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських Угод» (УГГ). Через дві години у вікна його житла під Києвом полетіли шматки цегли і каміння. Так КГБ відсалютував на честь створення «Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських Угод», жартував М.Руденко.

Засновники Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських Угод:
1.    Микола Руденко
2.    Іван Кандиба (юрист із донеччини)
3.    Левко Лук’яненко
4.    Оксана Мешко
5.    Микола Мотусевич
6.    Мирослав Маринович  
7.    Ніна Строката
8.    Олекса Тихий
9.    Олесь Бердник (письменник-фантаст)
10.  Петро Григоренко.

Українська група (1976-1988) на відміну від Московської і Литовської груп (1976-1982), Вірменської (1977-1980), Грузинської (1977) окрім питання про права людини поставила ще одне питання - про право української нації на державність. Державність України заперечувалася підписанням 1 серпня 1975 року у столиці Фінляндії Гельсінкі прикінцевого Акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі – НБСЄ без підписів України як члена ООН!!! А цим Актом фіксувалися установлені повоєнні кордони.
Реалізувати ці ідеї ішли люди, одержимі правами людини, і якщо заарештовували одних, на їх місце приходили інші. В УГГ вступила 41 особа. СССР відправляв їх досліджувати права людини до концтаборів. Загалом усі члени УГГ відсиділи 550 років ув’язнення в концтаборах, тюрмах, психіатричних закладах. В останніх було найстрашніше.

Василь Овсієнко до Групи пристав у 1978 році 18 листопада: «Кордони - це було перше питання Гельсінських Угод. Друге питання – це статус найбільшого сприяння в торгівлі. Певна річ, що совєтська економіка не могла змагатися із західною, але питання торгівлі було дуже важливим. Були природні багатства, які можна було продавати, але до них мав бути доступ. Отже з цим питанням погодилися. А третє питання, як казали – «третій кошик», то були права людини. Захід поставив умову, що вони підписують Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, тільки за умови якщо буде виконуватися Декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 року. Зокрема, пункт 19: «Кожна людина має право добувати і розповсюджувати інформацію будь-якого роду і незалежно від державних кордонів. Москва довго м’ялася і не хотіла підписувати, але зрештою підписали (мовляв – дурили ми цей Захід вже не раз – обдуримо ще раз)».

Щодо поточної ситуації в Україні Василь Овсієнко зауважив, що ми живемо в такий час, коли слід нагадати зі Святого Письма: «Ви ще не змагались до крови…» (Послання до євреїв, 12:4). Та ми вже змагаємося. Не знаємо, які випробування чекають попереду. Але я певен, що нинішнє покоління правозахисників і воїнів володіє такими ж високими чеснотами, як і попередники. Тому, Ми Переможемо!»

Герой України Левко Лук’яненко побажав прийдешнім поколінням, молоді слухатися своїх батьків і не забувати їх, шанувати, навчатися, розвиватися, бути патріотами. На запитання генерального продюсера Міжнародного кінопроекту The International Film Project «BLIND» Романа Колядюка щодо Сповідника Віри, українського священика кардинала Йосипа Сліпого, який провів 18 років у радянських концтаборах безбожників, Левко Лук’яненко ствердно відповів: «Так, звичайно, Йосип Сліпий – також в’язень політичний!»

На дружній вечері у Музеї-архіві і Документаційному центрі українського самвидаву видавництва «Смолоскип» серед декількох десятків учасників закритого зібрання політв’язнів були: Герой України Левко Лук’яненко, поет Олекса Різників, син політв’язня Володимир Тихий, Йосиф Зісельс (єдиний єврей в українській Групі) та багато інших непересічних особистостей.

Йосиф Зісельс, який приєднався до Групи із серпня 1978 року - єдиний єврей серед українських правозахисників: розповсюджував самвидав, допомагав політв’язням, розслідував випадки використання психіатрії проти них. Йосиф Зісельс розповів бачення формування української нації: «Будування української нації стає політичним процесом, а не етнічним. В Україні проживають люди різні за етнічним походженням, але вони українські громадяни. Сьогодні на Заході важливе громадянство, а не етнічне походження. Ми будемо бачити, чим більше Україна буде ставати європейською країною тим більше наш формат сприйняття етнічного і державного буде співпадати з тим, який є в Європі і Америці».

Щодо мови Йосиф Зісельс спокійно і розсудливо висловив думку: дивитися у суть людини і процесів. Розповів, що для нього рідною мовою дитинства була російська, та він спілкується вже давно українською. Мотиви людей важливіші за мову, якій вона висловлює думки. Янукович розмовляв українською, і що? Вчинки були антиукраїнськими. А тисячі російськомовних українців кладуть життя в зоні АТО.  Не можливо в один момент змінити мову і оцінювати людину за лише мовною ознакою. Не варто робити висновки про політичні та моральні якості людини лише на основі мови, як деякі закидають російськомовним українцям євреям. Син загиблого політв’язня, фізик Володимир Тихий, зауважив, що на Львівщині, в його дитинстві, євреї  розмовляли в більшості польською і погодився, що питання прямого зв’язку російської мови і українських євреїв – хибне.

Йосиф Зісельс розповів, ким для нього є тезка Йосип Сліпий і Українська Греко-Католицька Церква:  «Звісно, Йосип Сліпий - Патріарх української греко-католицької церкви, яка є героїчною. У 70-ті роки я мав дуже тісні зв’язки із греко-католицькою церквою, особливо з Іваном Гелем, співзасновником Української ініціативної групи за звільнення в'язнів сумління, який був у підпіллі.  Це героїчна і жертовна церква».
«Чудеса у моєму житті дивовижні - я двічі був засуджений (в СССР - прим. авт.) і повернувся живий! Дочекався, Україна стала незалежною державою!» - сказав Йосиф Зісельс.

Автори:
Кореспондент ВН – Валерій Захарченко
Спеціальний кореспондент ВН - Роман Колядюк
Кореспондент ВН – Дарія Захарченко
Фото AMGC за сприяння Дмитра Сосновського (громадська організація «Спілка Вільних Людей СОНЦЕ»)   

Коментарі