"ВІН – ВОЇН, А НЕ 22-РІЧНА ДИТИНА", – КОХАНА ЗАГИБЛОГО ВОЛИНЯНИНА МИКОЛИ СОРОЧУКА
Він загинув 22 січня 2020 року, в День Соборності України, від кулі ворожого снайпера.
"Краще один рік наступальної війни, в якій загинуть багато людей, аніж 10 років такої війни, як оця, від якої всі божеволіють. Краще хай син прийде на могилу до батька, аніж до нього в дурдом", – переконував загиблий 22-річний військовослужбовець із села Лище Луцького району Микола Сорочук.

Ці слова пригадала його кохана, парамедик батальйону «Госпітальєри» Ярина Чорногуз під час громадської панахиди біля Волинського обласного театру, яку провели після богослужіння в храмі.

Чин прощання і панахида за військовослужбовцем відбулися в суботу, 25 січня, у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Луцьку. Спершу заупокійне богослужіння за Миколою Сорочуком відправили в рідному селі бійця – Лищі.

Читайте: Світла пам'ять і вічний спокій: у Луцьку провели в останню путь Миколу Сорочука. Фото

Як пригадала Ярина Чорногуз, вони познайомилися на початку цієї ротації – Ярину відкомандирували парамедиком до підрозділу, де проходив службу Микола.

«Про Миколу не можна сказати одним-двома словами. Цей чоловік вартий багатьох слів і того, чого словами взагалі не передати, – розповіла Ярина. – Я пригадаю ту мить, коли зрозуміла, що я в цього хлопця закохуюся. Якось я зайшла на кухню, а він вчив молодшого побратима розбирати автомат Калашникова. Він мав золоті руки, вправно розбирав будь-яку зброю. Ми почали говорити про те, хто й чому на війні. Я казала, що мені не вдалося потрапити 2014 року, я потрапила сюди зараз. Для мене це та сама війна, на якій так само гинуть люди. Я сказала, що мені подобається бути тут, поруч із такими, як вони, справжніми, захищати нашу країну, бути живою стіною. На що Микола, розкладаючи деталі, мені сказав: «Ти знаєш, краще один рік наступальної війни, в якій загинуть багато людей, аніж 10 років такої війни, як оця, від якої всі божеволіють. Краще хай син прийде на могилу до батька, аніж до нього в дурдом».

Ярина також поділилася іншою історією.

«Якось на світанку ми стояли в окопі один навпроти одного. Він дивився на схід, туди, де була лінія окупантів, а я дивилася на захід. Він сказав: «Тобі пощастило, що ти дивишся на захід, тому що там світло. Мені подобається, що ми дивимося туди і в мордорі завжди темно, а за нашими спинами видно, як сонце сідає». Це був ранок 2 січня. Ввечері він вчив мене робити повний розбір автомата. Це був той день, коли ми вперше поцілувалися і коли почалися наші стосунки. Я дякую долі за це», – зізналася вона.

Та закликала всіх присутніх на Театральному майдані не зневажати солдатів, які зараз воюють на сході, словами про мир чи запитаннями: навіщо воно тобі, тобі немає що робити?

«Є такі люди, як Микола, для яких це покликання. Він – воїн, а не 22-річна дитина. Він любив свист пуль над головою. Він був швидкий, спритний, кмітливий, вмів усе робити. Це було його, він цим жив. Знаєте, є люди, які ідуть захищати, не тому, що так треба, не тому, що там платять великі гроші, а тому, що вони більше нічого робити не можуть. Він і я – ми такі… Знаєте, що саме російські окупанти вбивають там? Вони вбивають не можливість щасливо жити тут із грошима, сім’єю, у комфортному споживацькому світі. Вони не це вбивають. Вони вбивають пристрасть, почуття справедливості, палкість, войовничість», – розказала Ярина Чорногуз.

Вона пригадала, що Микола теж був неймовірно веселим: «Найкраще зізнання в коханні, яке я від нього чула: «О, знайшлося таке ж дурне, як і я. Прекрасно».

Нагадаємо, 24 січня кортеж із тілом загиблого Миколи Сорочука прибув на рідну Волинь. Полеглому під Маріуполем уродженцю села Лище було всього 22 роки. Хлопець через рік після закінчення школи пішов добровольцем на війну.Перед цим із бійцем попрощалися в Маріуполі.

Він загинув 22 січня 2020 року, в День соборності України, від кулі ворожого снайпера. Також 23 січня в селі Лище в пам'ять про загиблого бійця провели жалобну лінійку.

Інф.: volynnews.com

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити