Уже 30 років маємо право обрати свою владу, але майже всі президенти, міністри й депутати всі ці роки працюють на користь інших народів
Хіба не про українську владу ми думали, коли 1 грудня 1991 р. йшли на референдум, щоб підтвердити своє бажання жити в незалежній Україні?
А хіба не про не про свою рідну владу думала молодь, яка в 1991 році влаштувала "Революцію на граніті"? На десятках всенародних акцій з вимогою "Кучму геть!" мільйони людей теж ішли з мрією про українську, незалежну від зовнішніх впливів, владу. "Помаранчевий" Майдан теж пройшов під гаслами й закликами обрати свою українську владу. Бо розумніші українці вже давно зрозуміли, що без своєї рідної влади не буде України.

ВАГА ІСТОРІЇ. Після поразки від татаромонголів у 1240 році Україна впродовж 800 років ледь животіє у стані бездержавності під владою чужинців (татарів, поляків, яким допомагали жиди (тоді всі так називали євреїв, - Ред.), потім під Московією, а з 1917 року - під урядом комуністів, яку утворили московці з жидами), які здирством, знущаннями, забороною мови й національної освіти, висміюванням звичаїв та традицій, голодоморами та постійними репресіями патріотів, особливо  інтелігенції,  перетворили багатьох українців на малоросів. У результаті поневірянь в чужих імперіях ми втратили гідність. Зате навчилися неефективно, погано працювати, красти, служити будь-якому вертихвостові чи пройдисвіту.  І на все це є цілком зрозумілі виправдання. Бо, справді, хіба не противно працювати на пихатого польського пана, скупого жида, біснуватого московського дворянина чи неука-комуніста? Тому й розучилися працювати добросовісно. А хіба вижили б, працюючи на чужих ненажерливих недолюдків, якби не навчилися красти? А чи можна було зберегти національну гідність, коли не лише кадри керівників, а й церква, школа, наука  були під наглядом чужинців-окупантів? А чи можна було не зраджувати, коли зрадники за чужої влади завжди жили набагато краще й були захищені від її каральних органів. Тому й у дітях не могли виховувати національну гідність і вірність своїм національним традиціям, рідній мові, рідній культурі. А чи можна було в такій ситуації виростити свою національну інтелігенцію? Ні, не можна. Тому й здобувши незалежність, не маємо своїх лідерів, купляємося на брехливі обіцянки негідників-чужинців, обираємо на найвищі посади то агентів чужих держав або мафіозних стрктур, то бандитів, то невігласів.

ТАК НЕ ПОВИННО БУТИ! Уже 30 років маємо право обрати свою владу, але майже всі президенти, міністри й депутати всі ці роки працюють на користь інших народів. Ми так і не домоглися прийняття законів, які вимагали б від усіх кандидатів на посади депутатів, міністрів, суддів, президентів пройти не лише справжню люстрацію, а й майновий, освітній, моральний цензи. Адже не повинно бути в органах влади олігархів та їхніх партій (бо вони думатимуть, в основному, про збільшення своїх капіталів, а не про покращення життя народу), дурнів (вони такого натворять за 1-2 роки, що народ і при патріотичній владі не виправить і за 5-10 років), негідників, які дають приклад непристойного життя  народу, особливо молоді. І, звичайно  у Верховній Раді не повинно бути зрадників та агентів чужих держав або мафіозних структур та дурнів. Бо з одного боку, вони понаприймають таких законів (на взірець закону ківалова-колісніченка), які  гальмуватимуть рух до виходу з кризи, а з другого боку - можуть перетворити законотворчий орган в кошару лементування.

Попередній президент Порошенко на відповідальні посади не призначив жодного патріотичного українця. Тому і його наступник  поводиться ще бульш зухвало. Зеленський комплектує уряди без українських патріотів, прагне продати українську землю чужинцям-олігархам, продовжує під керівництвом Кучми, Кравчука, Фокіна зрадницькі переговори в Мінську, до яких українські патріоти не допускаються, намагається запровадити подвійне громадянство з Ізраїлем, очолює розгул зрадництва та корупції вищих чиновників в усіх гілках влади, зберігає невидане у світі провалля між доходами бідних і багатих тощо. І все це приховується за словами про рівні права, справедливість, турботу про пенсіонерів та дітей…  При цьому йому не соромно, що пенсії українців у кільканадцять разів менші, ніж у Європі, що наші діти навчаються в непридатних для навчання умовах, що у наших робітників нема можливості працювати по спеціальності…  Сьогодні у програмах ЗМІ бачимо, що олігархи задумали на наступних президентських виборах знову не допустити до виборів у другому турі патріотів України. І народу прийдеться вибирати між нікуди не гідним і ще гіршим: між Порошенком і Зеленським. Та й Медведчук іде за ними.

Приголомшує й невігластво та аморальності депутатів ВР. Якби «слуги народу» знали хоч третину того, що їм треба було б знати, то вони просто посміялись би над недотепою-депутатом Бужанським, який виніс на розгляд ВР законопроект про розширення застосування «русского язика» в освіті. Щоправда неук-депутат стверджує, що «це (законопроект) не про мови, й не про школи, а про  однакові правила для всіх». Але, якщо однакові правила, то хай спочатку поцікавиться, у скількох школах Московії, де українська діаспора значно більша, ніж московська в Україні, вивчають українську мову, та скільки в Московії церков належать до Київського Патріархату…

ЧОМУ В ІНШИХ – КРАЩЕ?  Народи Прибалтійських республік: естонці, литовці, латиші, незважаючи на те, що їхні економіки в 1991 р. були значно слабкішими, ніж українська, за 30 років обігнали нас і в десять разів підняли рівень життя своїх народів, а ми живемо все гірше і гірше. В чому причина? Я провів системний аналіз всіх факторів і дійшов до висновку, що найважливішою рушійною силою їхнього успіху була ЛЮСТРАЦЯ, яку вони здійснили зразу після виходу з СРСР. А ми й досі не спромоглися здійснити її, та ще й дали можливсть шахраям і ворогам виробити для себе особливі правила хитрої люстрації. Саме через відсутність чесної люстрації Москва й міжнародна олігархічна мафія підсаджували своїх агентів на найвідповідальніші посади в Україні.

Закон про люстрацію, прийнятий у 2014 році після Майдану «гідності», хитро дозволив олігархам, негідникам, дурням, агентам і зрадникам очолити всі керівні посади в Україні. Бо він був спрямований лише проти тих негідників, дурнів, зрадників і агентів, які під час президенства Януковича зухвало грабували народ, убивали патріотів, руйнували державність України. Але такі ж самі,  а може й гірші, чиновники працювали  і за часів президентства Кучми, Кравчука, Ющенка… Крім того, президентом став олігарх Порошенко, який взагалі уникнув люстрації, хоч і співпрацював з Януковичем. Кому потрібна така люстрація, коли найвищий посадовець звільняється від неї? Тож після обрання президентом він спромігся провести до ВР своїх людей і все: корупція, хабарництво, злочинність тощо на вищих посадах розквітло ще в більших масштабах.  

Чи забули яценюків, свинарчуків, авакових, гонтарєвих, гросманів, луценків… та скандали на багатьох підприємствах, особливо оборонного комплексу? Тому у нас так і не прийнято закону про конфіскацію майна у злочиних чиновників. А хіба за 5 років президентства Порошенка посадили хоч когось із діячів минулої влади, ну, хоч би тих, дав команду розстрілювати майданівців, викрадати людей або тих, хто украв більше мільярда гривень? Навпаки, непорядні українські діячі, а люди Януковича й Кучми почали повертатися у владні структури на керівні посади. Хіба ми бачили українців на найвідповідальніших посадах: прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ, генерального прокурора тощо? Все це свідчить про принципово українофобську внутрішню політику Порошенка, хоч на словах він намагається представити себе ледве не українським націоналістом. Це свідчить про його хитрість. Але хитрість не є показником розуму й патріотизму.     

Питають, як ми можемо змусити президента і Верховну Раду прийняти справедиві закони про вибори, люстрацію, боротьбу з олігархією, корупцією, рівнь життя, обмеження пенсій і зарплат чиновникам…? Якщо такі закони справді потрібні народу, то він це може зробити як шляхом проведення референдуму, так і тиском Майдану. Досить нам на Майданах та всенародних акціях вимагати: «Кучму геть!», «Януковича на нари!», «Порошенка в Ростов!» «Ні  капітуляції!», «Не віддамо землю оігархам!» тощо. Бо замість поганих чиновників приходять інші, ще гірші. Нам треба вимагати головного: «СПРАВЕДЛИВОЇ ЛЮСТРАЦІЇ!» І якби ми спромоглися змусити ВР ще в 1991 році прийняти закон про справедливу люстрацію, над нами не було б влади кравчуків, фокіних, кучм, кінахів, януковичів, азарових, гросманів, порошенків, зеленських… Ми давно були б уже в ЄС. А з такі керівники, яких ми досі вибираємо, по-перше, не хочуть, щоб Україна стала членом ЄС, бо тоді вони не зможуть красти в таких масштабах, а по-друге, з цими керівниками нас в ЄС ніколи не пустять, бо там своя люстрація. Тому в Європі й Америці вчинки наших органів влади ніяк не зрозуміють. Мабуть, тому, що ще ніколи в жодній державі Європи не було влади, яка мала б на меті знищити корінний народ. Ми – перші… Думайте, українці!

Валентин Кожевніков, письменник, кандидат географічних наук   

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити