У нас замість інтелігенції - сліпий протест у товаристві цілого букету політичних рухів і субкультур, - Оксана Мусієнко, політолог
Броунівський протестний рух має перерости у конструктивні рішення.
Мітингів та акцій протесту на будь-який смак в Україні вистачає. Це інструменти демократії і невід’ємне право громадян на вияв своєї позиції. Однак, щоб досягти результату, українці мають навчитися не лише протестувати, а й пропонувати. І брати відповідальність на себе.

Днями під стінами Верховної Ради зібралися невдоволені життям українці. Я була там – прийшла підтримати колег-освітян, хоча на площі Конституції відбувалося одночасно кілька акцій різної тематики. Броунівський протестний рух був саме в розпалі.

За що стоїте? - запитую у хлопців, що мають написи «Національний корпус» на футболках. Або просто мовчать, або посилають на сайт почитати "Національний маніфест". Такі непевні відповіді супроводжуються клубами диму, що огортає вулицю Грушевського, і стуком палиць по металевих бочках.

 Хтось зі сцени кричить: «Арешт Добкіну!».

Наступний спікер з надривом у голосі розказує про важливість зняття депутатської недоторканності з усіх депутатів. Біля тротуару стоїть купка медиків та авто швидкої допомоги, сирена якої невблаганно, до свисту у вухах, нагадує про... медичну реформу.

Ми голодні, невмотивовані, ошукані, зневірені

Народний депутат сходить зі сцени, і його, як месію, оточують позбавлені пільг і доплат до пенсії ветерани силових структур. Говорить він те, що хочуть чути ці люди. Червона краватка, піт на лисині, круте слівце, щоб бути ближчим до народу, праведні заклики на камеру – і подалі від балагану, під «купол»! А ті, хто лишилися, навіть гадки не мали, як їх зараз використали.

Підходжу до колег-освітян, які теж прийшли правди шукати на площу Конституції. Цікавлюсь, проти чого вийшли, чого конкретно вимагають? Чую про те, що законопроект «Про освіту», який має розглядатися у другому читанні – це «експерименти над дітьми», «закон-декларація», «хай влада виконає чинний закон», «реформа освіти - це, в першу чергу, реформа оплати праці», «ми захищаємо конституційні права освітян!», «10% ВВП - для освітньої галузі!».

Намагалася вивести на позитивне мислення. Запитувала, невже аж такий недосконалий новий законопроект, просила назвати його позитивні імпульси для освітньої галузі. Не вийшло – «ми проти, бо ми проти».

Взагалі-то, це - інтелігенція, яка би мала аналізувати, мислити прогресивно, шукати і пропонувати конструктивні рішення. Але натомість – сліпий протест у товаристві цілого букету політичних рухів і субкультур.

Що це?

Психологія натовпу?

Тоді цілком логічно, що натовп мав би вождя.

Але такого не спостерігалося. Усе це нагадувало броунівський рух під різними прапорами, серед яких – кілька політичних партій.

Здається, атоми нашої свободи не мають напряму. Горизонтальні зв'язки нашої активної громадськості дуже слабкі і контрольовані рамками закордонних ґрантів

Ми «зазираємо в рота» народному депутатові і не бачимо, де повинні взяти відповідальність на себе.

Ми чекаємо, просимо, закликаємо, напускаємо диму, і самі в ньому задихаємося, не розуміючи, за що

Ми голодні, невмотивовані, ошукані, зневірені.

Ми не здатні в такому стані творити, продукувати щось нове, пропонувати конструктивне, діяти, беручи відповідальність на себе.

Наше alter ego здатне хіба-що закрутити нас у бездумний броунівський рух, після якого залишаться гори сміття у Маріїнському парку.

Насправді для України час «довільного майданування» минув. Кожен протест має супроводжувати конструктивна пропозиція – своє бачення реформ, конкретика, що працює на розвиток країни. Не вимагати від інших того, на що нездатні самі, а формулювати новий порядок денний і брати на себе посильну частину відповідальності за країну.

Іншого шляху для побудови держави немає.

Оксана Мусієнко, освітній експерт, політолог
Інф.: nv.ua

Також по темі:

Якою бути Україні: план зміни системи влади - ТУТ

Коментарі