Юрій РОМАНЕНКО
Туга за перемогами: дві тенденції, здатні вбити або підняти Україну
До Євро-2012 можна ставитися по-різному. Особисто я - скептично. Десятки мільярдів гривень витрачених, точніше кажучи, поцуплених при підготовці до чемпіонату, м'яко кажучи, не найбільш правильне використання обмежених ресурсів у не найбільш багатій та процвітаючій країні. Але є тенденція, що вже проявилася під час Євро-2012 і вселяє оптимізм - це гігантський підйом патріотизму та віри в себе, що вселилась у маси після першої гри української збірної зі шведами.
 
Перемога над шведами була ковтком свіжого повітря в цьому вічно ниючому, конаючому і стогнучому українському болоті. Після гри багато хто повірив, що ми легко поб'ємо й інші команди, тому, відверто кажучи, спостерігалися шапкозакидацькі настрої.
 
Друга гра з Францією розставила все по своїх місцях. Французька команда взяла гору класом, тому перемога її цілком заслужена. Але величезний позитив у Донецьку полягає в тому, що київська атмосфера радості, надії і єднання була тут такою ж потужною, як і раніше в Києві. Весь центр міста був в українській символіці і стадіон вболівав за команду в єдиному пориві.
 
Це вказує, що в Україні немає проблем з ідентифікацією. Жовто-блакитні апріорі свої, незалежно від того розмовляють російською, українською або Бог знає ще якою мовою. «Бандерівці» не приїхали до Донецька з дідівськими «шмайсерами», жадібно бажаючи вбити пару «москаликів», а жителі Донбасу не нишпорили по трибунах із сокирами в пошуках любителів «мови».
 
Простіше кажучи, якщо перевести все в політичну площину, то в України немає проблем на рівні низів. Країні просто потрібні перемоги. Всі народи міцніють в боротьбі і битвах. Вони можуть мати різну форму, але саме перемоги народжують упевненість, упевненість породжує силу, сила породжує нову силу і можливості. Українці не навчилися конвертувати перемоги в нові перемоги, але вони можуть перемагати. І це і вселяє оптимізм.
 
Як написав у мене в блозі Олексій Ляшенко «так, ми всі побачили, як мало треба для того, щоб Україна була сильною і єдиною. Незрівнянно мало, якщо порівнювати з тими зусиллями і коштами, які вбухували нам кожен день, годину, хвилину і секунду в прямому сенсі у свідомість і підсвідомість, що ми невдахи, що Україні "непорозуміння історичне". Два голи Шеви і навіть програний збірною матч французам - всю цю "титанічну спікерів працю" зводять на нуль».
 
Дійсно, Євро-2012 у черговий раз підсвітив дріб'язковість і убогість наших політичних карликів. Чого вартий коментар Миколи Томенка: «Результат Україна-Франція прогнозований, бо грали на виїзді! Дивує лише те, як можна було віддаваті два принципові матчі місту, яке ніколи не вболівало за Україну?! У стократ краще шанують збірну України - Львів, Київ і Харків! А Донецьк?!».
 
Цікаво, як після цього політики на кшталт Томенка, можуть називати себе патріотами і щось лепетати там про Соборність, коли вони апріорі розділяють країну за якимись своїми дебільними критеріями. Насправді, немає ніякої різниці між ним і Колесніченко. Обидва ідіоти. Ми у владі ідіотів, що побудували під себе ідіотську державу, що функціонує по-ідіотськи, вирощує ідіотів і також по-ідіотськи конає.
 
Загалом, не буду розпорошуватися, Євро відобразило дві тенденції.
 
З одного боку, ми бачимо жадібну еліту, незалежно від колірної диференціації політичних штанів, яка краде все, що попадеться під руки. «Еліту» дріб'язкову, сварливу, нездатну піднестися над своїми жлобськими апетитами і перетворює все, до чого доторкнеться, у смердюче болото. Тут усе ясно. Як то кажуть, Господи, пали, тут вже нічого не виправити.
 
З іншого боку, чітко видно гігантське незадоволення простих людей, які скучили за позитивними емоціями, прагнення бути й відчувати себе переможцями, а не гнаним на забій стадом, яке вічно плаче та стогне.
 
Тут на думку спадають рядки з «Історії стародавнього Риму» Моммзена про причини перемоги римлян після важкої поразки під Каннами у 216 році: «Усунути це зло, не перебудовуючи одночасно всієї державної конституції - що було, очевидно, неможливо під час війни, - можливо було тільки в тому випадку, якщо в нації встановиться єдність, повна взаємна довіра ворогуючих раніше партій-суперників, якщо зникне всяке прагнення проводити тих чи інших людей тільки тому, що вони належать до тієї, а не іншої політичної партії ».
 
Футбольний ажіотаж показав, що пройшовши через формалізацію державних ознак (наявність прапора, Герба, Гімну), українці цілком дозріли до наступних етапів своєї ідентифікації - народження об'єднуючої ідеї і глави нації, через якого нація буде себе ідентифікувати.
 
Перефразовуючи слова Черчилля про царську Росію, Україна може піти на дно, коли гавань вже видно зовсім поруч, і може прийти до неї, якщо встигне висунути нових лідерів, адекватні епосі ідеї, здатні захопити жадаючі перемог маси.   

Інф. hvylya.org
 

Коментарі

Download SocComments v1.3