Ми з московцями ніякі не брати, - Валентин Кожевніков
МОСКОВІЯ І СЛОВ'ЯНИ
Українцям "пощастило" краще всіх узнати своїх найближчих сусідів - московців. Не тільки тому, що їхня держава народжувалася на наших очах, а найбільше тому, що наші відомі діячі брали активну участь у створені не лише їхньої держави, а й народу. Адже саме від нас московці взяли і мову, і культуру, і багато звичаїв, і релігію, і найголовніше для них – історію. То ж ми – українці добре знаємо, що воно таке: Московія і чого від неї можна очікувати. Бо давно вже зрозуміли, що Москва не для того вирішила відмовитися від свого татаро-угрофінського роду і своєї історії, написаної Чингиз-ханом та його нащадками, щоб стати європейською державою. Московці так зробили, аби привласнити спадщину Русі й об’явити себе слов’янським народом. Це допомогло їм подолати Польщу і дало можливість на правах «старшого брата» втручатися у внутрішні справи всіх слов’янських народів і від імені всіх слов’ян впливати на відносини між всіма європейськими народами.

Від цього більше всіх страждали слов’янські народи. Бо більшість своїх війн задиркуваті московці вели на землях слов’янських народів. Тому й рівень життя у слов’ян нижчий, ніж у їхніх європейських сусідів. Але, незважаючи на це, деякі слов’янські народи (найбільше серби та болгари) до цього вважають Московію заступницею і благодійницею для всіх слов’янських народів. Тому пітримують Москву на міжнародному рівні навіть тоді, коли вона нападає на якийсь слов’янський народ. Тому конче потрібно пояснити всім слов’янам, як і коли виникла Московія, що спільного у московців – «русскіх» із слов’янськими народами. Це особливо важливо сьогодні, коли Москва поновила війну проти українського народу, щоб довести, що ми – українці – московці нібито є дві гілки одного народу.
Нижче подається скорочений огляд матеріалу про Московію з моєї авторської книги «Україна і Росія: сусіди, друзі, брати, вороги?» Київ, 2014 р.  
   
МОСКОВІЯ

Ще давньогрецький історик Страборн писав, що на Північ від слов’ян за рікою Окою живуть ще далекі від цивілізації племена фаренгейців. Пізніше там з’явилися державні утворення народів: ерзя, чувашів, меря, удмуртів, весь тощо. У 1237-1239 р.р. їх підкорив хан Батий і заснував свою державу Золоту орду на території від Смоленська до Китаю й Індії. Після смерті Батия держава була поділена на 13 ханств між його синами та внуками. Один з них – хан Узбек у першій половині ХІV ст.  запровадив у Золотій орді іслам і зміцнив свою державу. Але після того як у кінці ХІV ст. Емір Середньої Азії Тимур (Тамерлан) розбив військо нащадків Батия, Золота орда ослабла і почала розпадатися на окремі ханства: Сибірське, Казанське, Астраханське, Московське, Тверське…, в яких завойовники татари поступово змішалися з підкореним населенням угро-фінських народів.

По смерті хана Узбека християнські священики переконали його нащадків – ханів Московського ханства прийняти християнство, яке стверджує, що всяка влада від бога. Коли татари перехрестилися в новій вірі, їм довелося вчити церковнослов’янську мову, що стала державною в Московському ханстві, яке після хрещення татарських ханів стало називатися Московським царством.

Московські царі після ослаблення Золотої орди швидко підкорили Новгород, Псков, Твер, Казань, Перм, населення яких було майже повністю знищене. Оскільки в Московському царстві віруючих християн було мало, московські священики переконували царів приєднувати християнські народи, аби мати більше доходів з прихожан. Оскільки на західних кордонах Московії жили православні слов’янські народи: українці та білоруси, яких утискувала католицька Польща, то москалі обіцяли «допомогти»  їм звільнитися від злих поляків і агітували приєднатися до єдиновірного Московського царства, в якому теж жив слов’янський народ. Адже церковники після хрещення татарів і угро-фінів почали переконувати їх, що вони  стали слов’янами. Бо й мова їхня майже така як у сусідів-слов’ян. А коли вони приєднали нас у 1654 році та усвідомили, яка багата наша історія, яка глибока наша культура, яка логічна й давня наша мова, то вирішили забрати все те собі.

Спочатку Петро І поцупив у нас назву і Московія в один день на початку ХVІІІ ст. стала Росією. Потім Петро І та, особливо, німкеня Катерина ІІ, шляхом фальшування літописів так викривили історію народження Московії та становлення Київської держави, якій вони дали назву Київська Русь, щоб утворений нащадками Батия у ХІV столітті Московський улус назвати Московською Руссю і вважати її нащадком Київської Русі. Таким чином, новоутворений народ (суміш завойовників татарів Батия і підкорених угро-фінських народів) Московії – московців – стали називати росіянами  (великоросами!),  рідними братами русів-українців і білорусів.

Проте московським царедворцям не пощастило знищити всі справжні літописи й замінити їх фальшованими. У сусідніх народів збереглися правдиві свідчення і про давнє походження українців та Київської держави, і про новоутворених мулатів – московців. Крім того, московські учені так захопилися творенням історії свого народу та «русского язика», що не врахували ніяких чинників. Наприклад, по формі і сутності переважної кількості прізвищ видно, що українці з московцями ніколи не були одним народом. Більшість прізвищ московців (Романов, Іванов, Степанов) утворені значно пізніше українських (після хрещення московців у ХV – ХV). А – головне! – їхнє походження видає їхня мова – «русскій язик». Порівняльний аналіз «русского язика» й української мови однозначно свідчить про те, що московці при творенні «русского язика» залучали українські слова, але, не розуміючи їхньої сутності, калічили їх: суГРОБ – сугорб (сніжний горб); колбаса – ковбаса (ковбик), трин-трава – тлін-трава (трава, що зотліла на кореню під снігом); сиворотка– сироватка ( сир); опорожнять – опорожнювати (порожній); опята (на п’ятах?)  – опеньки (на пеньках); калужніца (біля Калуги?) – калюжниця (росте біля калюж); мясо (мишци?) – м'ясо (м’язи)…

Та найкраще штучність «русского язика» видно у словах, створених за допомогою низки суфіксів: -ательство, – ітельство, –ніє, –тель тощо. Візьмемо для прикладу суфікс – тель: смотрітєль –доглядач,носітєль – носій, пісатєль – письменник, іскатєль – шукач, ваятєль –різбар, сеятєль – сіяч, іздатєль – видавець, водітєль – водій… Зверніть увагу, як талановито український народ підбирав наростки (суфікси), творячи нові слова. І як по канцелярському «творили» лексику московські вчені.

Ще одним надважливим аргументом на підтвердження того, що московці не є ні слов’янами, ні братами, ні справжнім народом, є наявність в їхній мові із самого початку значної кількості лексики з неслов’янських мов: татарської, угро-фінських, а пізніше з німецької (гастроль – виступ, горн – ріжок, дюна – надма, крант – затичка, кран – підойма, лозунг – гасло, лакей – прислужник…), французької (кар'єр – копня, кошмар – жах, манери – поведінка, рапорт – звіт, серія – низка, суфлер – підкажчик, фонтан – водограй…). Усі, наведені вище, слова у кожного справжнього народу мають бути свої. А у московців все «позичене». Тому вони не стали самостійним народом.

Народ, який запозичує чужу лексику, часто її калічить, бо не може знати, як утворювалися слова, запозичені з інших мов. А нам не важко розгадати, як творилися наші рідні українські слова: цеглина  (це – глина), долоня (долина), м'ясо (м’язи),бавовна (вовна), смородина (сморід), ковбаса (ковбик), огірок ( гіркий), чортополох (полохати), перегній (гній) …

Співставлення мов ясно свідчить, що ми з московцями ніякі не брати. Ніколи й друзями не були, бо вони нас завжди зраджували: і в період війни з поляками, і під час Гайдамаччини, і в роки Першої та Другої Світових війн, і під час голодоморів… Від сусідства з ними нікуди не дінешся, але коли сусід зраджує, грабує, убиває…, то він є найнебезпечнішим ворогом. Та московці не лише з нами ворогують, а й з усіма народами по периметру їхніх кордонів: з американцями, японцями, китайцями, афганцями, іранцями, турками, угорцями, поляками, білорусами, естонцями, латишами, литовцями, фінами, норвежцями. У всіх загарбали територію, всіх зраджували, всім погрожували…

Тобто, «русскій язик» – це мовна суміш зі слів, «позичених» у багатьох народів. І саме цей факт дає підстави стверджувати, що москалі не є народом, бо кожен народ під час свого народження сам створює свою мову. Тоді мова стає фундаментом народу і його найголовнішою ознакою. А у московців усе чуже: мова, територія, культура. Вони із самого початку формувалися як гібрид. Щоб зрозуміти, що це таке, треба знати, що на Землі не тільки люди неоднакові, а й народи. Бо всі вони формувалися в різних природних, політичних, етнічних, соціальних та моральних умовах. Тож, коли народ має свою територію, свою мову, свою культуру, то такий народ є самодостатнім і морально стійким. А коли народ захоплює чужі землі та створюється на територіях інших народів, коли чужу мову вважає своєю, а культуру запозичає в багатьох народів, то такий народ є гібридним.

А ще небезпечніше те, що московці весь час живуть під впливом чужих культур, шкідливих ідей, випадкових керівників. Згадайте непередбачуваного Петра І, розбещену і брехливу німкеню Катерину ІІ, фальшивого борця за щастя трудящих Леніна, батька всіх народів кровожера Сталіна. Подивіться на їхнього політичного недоростка путіна, послухайте його виступи, в яких він все ще стверджує, що українці і московці  – єдиний народ… Тож не дивно, що кожен з них заганяв московців все глибше в болото аморальності, духовного нігілізму, економічної відсталості, злиднів.

Тому у них ніколи не вийде створити свою націю. Бо народи, які мають свої давні мови і культури: башкири, якути, чукчі, ерзя, чуваші тощо – нізащо не захочуть відмовитися від своїх національних цінностей заради об’єднання з московцями, які давно забули, звідки вони родом, і пнуться довести, що мають слов’янське походження.

Українська інтелігенція мусить відкрити очі на сутність московців не лише своєму народові, а й усім залежним від Москви народам та її сусідам, щоб разом домагатися установлення справедливого ладу на її землях для всіх народів. Бо без цього не буде миру на всій Землі. Проте, поки деякі керівники європейських держав прагнуть використовувати задерикувату поведінку щедрих московських можновладців задля особистого збагачення або з метою покращити економіку своїх держав, доти Москву важко буде змусити стати справедливо. Зараз Москву найбільше в Європі із слов’янських держав підтримує Сербія, а із західноєвропейських – Німеччина. Це окрім Північної Кореї, Куби, Сирії та інших, прикормлених Кремлем сателітів. То ж займаймося просвітництвом та самоосвітою, щоб краще знати і себе, і ворогів, і друзів своїх.

Валентин Кожевніков, письменник, кандидат географічних наук

Коментарі