Ми маємо справу зі світовою кризою і повторюємо по суті помилки 1930-х, - історик Ярослав Грицак
Ми уже майже 80 років не мали великої війни. А тому вважаємо, що вона у принципі вже неможлива.
Нагадаю, що так само думали європейські еліти у 1913 році. Вони гадали, що, оскільки від часів наполеонівських воєн пройшло майже сто років, то велика війна більше не можлива. Малі локальні війни можливі, але велика всеєвропейська — ні.

У першій частині інтерв’ю відомий історик і публічний інтелектуал, доктор історичних наук професор Українського католицького університету, почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Ярослав Грицак, якого називають одним із моральних авторитетів нації, роз’яснив, що зараз відбувається з українським суспільством, розповів про агонію «русского мира», навів багато прикладів з історії. Він вважає, що криза це не тільки загроза, а також можливості, тому що криза змушує до мобілізації. У другій частині мова піде про наші політичні еліти, про геополітику і про майбутню Україну.

«Путін прагне переділу світу»

— Ярославе Йосиповичу, ви вважаєте, що «проблема українського політичного класу полягає в тому, що він не робить висновків». Що не так з нашими політичними елітами?

— Як мені сказав один київський бізнесмен: «Українська проблема полягає в тому, що держава не має стейкхолдерів» (stakeholder з англійської — зацікавлена сторона. — Авт.). Тобто тих, хто реально зацікавлений в утриманні цієї держави як національної держави. У нас є не так держава, як певна система, котра вдягається в одяг держави, бо так їй вигідно для самозбереження. Не є секретом, що на випадок російської агресії чимало багатіїв мають запасні аеродроми за кордоном. Насправді у ролі стейкхолдерів у нас не державні чиновники, а найбільш активна частина суспільства. Найбільшою проблемою України є те, що ми ще не сприймаємо державу як цінність. Для нас держава це інструмент для задоволення власних амбіцій та інстинктів.

Чи український клас в цьому відношенню є інший? Думаю, що ні. Те, що робиться з українською елітою, це зараз хвороба майже всієї світової еліти. Покажіть мені державу, де еліта краща. Можливо, ізраїльська, бо там рівень загрози вищий? Але вважаю, що, скажімо, поведінка німецької еліти сьогодні далеко не найкраща.

Ми маємо справу зі світовою кризою і повторюємо по суті помилки 1930-х. Ми уже майже 80 років не мали великої війни. А тому вважаємо, що вона у принципі вже неможлива. Нагадаю, що так само думали європейські еліти у 1913 році. Вони гадали, що, оскільки від часів наполеонівських воєн пройшло майже сто років, то велика війна більше не можлива. Малі локальні війни можливі, але велика всеєвропейська — ні.

Насправді війна є нормою у світової історії, а тому її загрозою не можна легковажити. Ніхто не вчиться на історії. Люди помиляються і повторюють ті ж самі помилки двічі й більше разів.

Не я перший кажу, що Європі, як і Україні, потрібен дуже сильний струс. Тому що та ситуація, яка зараз є, і шлях, яким просувається зараз Європа, викликає сильну тривогу.

— Яким може бути цей струс?

— Росія є одним з елементів цієї кризи. Не єдиним, але головним. Ми бачимо, що ситуація у світі є нестабільною, що є загроза більш авторитарних режимів, що суспільства старіють, ми маємо проблеми з виживанням людського роду взагалі. Це речі, які насправді говорять про те, що криза є суцільна.

Але я маю надію. Тому що принаймні до цього часу Європа кожну велику кризу розв’язувала більш-менш позитивно і робила крок вперед. Дуже важливо, що тепер Україна є елементом цієї кризи, бо раніше Європа розв’язувала ці кризи незалежно і поза Україною.

— Нещодавно відомий політолог і філософ Андрій Єрмолаєв розповів «ФАКТАМ», що зараз відбувається новий переділ світу. Це вже факт. Якими наслідки цього глобального процесу можуть бути для України? Як довго триватиме цей переділ?

— Поки що не бачу переділу світу. Бачу, що міняється співвідношення сил. Це інша справа. Ми не є свідками переділу. Переділ означає укладання нових систем. Поки що Європейський союз не розпався, Радянський Союз не відновився, Китай не став імперією, а Америка не перестала існувати. Пам’ятаєте, декілька років тому говорили про появу нового союзу BRICS (група з п’яти країн — Бразилія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка, Росія — заснована у 2006 році. — Авт.). Казали, що він показує модель майбутнього. Зараз цього союзу вже немає, про нього ніхто не говорить.

Зміна балансу сил — це не те, чого хоче Путін. Він прагне переділу світу. Він хоче повернення до Ялти 1945 року, коли великі держави сідають і окреслюють між собою кордони коштом менших. Зараз цього не сталося, маю надію. Вашингтон і Брюссель кажуть Москві, що такий сценарій виключений. Найгірший варіант, який може бути для України, це те, що її долю вирішуватимуть без неї.

Насправді про що у світі йдеться? Яка буде майбутня модель розвитку — демократія плюс вільний ринок чи авторитарні режими, які значною мірою базуються на природних ресурсах та підневільному населенню.

Яка модель виграє, ми не знаємо. Важливо, однак, що результат цієї боротьби значною мірою залежить від того, яку позицію займе Україна. Якщо Україна стане демократією з вільним ринком, то це завдасть удару в серце режиму Путіна: бо якщо Україна змогла, то чому не може Росія? Путін боїться вільної та заможної України. І буде робити все, щоб не допустити такого сценарію — аж до війни. Ми повинні розуміти, що ми є на першій лінії цього світового протистояння, й що від нас також багато чого залежить.

Ситуація дуже критична. Маю надію, що війни все-таки не буде. Але це не означає, що Росія уступить взагалі, бо ставки у цій грі для неї дуже високі.

«Я весь час повторюю: Україна — це Палестина Європи»

— На ваш погляд, Україна суб’єкт чи об’єкт на міжнародній арені?

— Ми на шляху до суб'єкта. Ми не можемо бути суб’єктом, тому що надто слабкі. Я знов про паралелі. Польща до Другої світової війни пробувала бути суб’єктом. Але чим закінчилося? Вона стала об’єктом у грі великих держав — Радянського Союзу і Німеччини. Чому? Тому що була однією з найбідніших країн Європи, так само як зараз Україна. Бідна країна не може бути суб’єктом у цій великій грі.

— Зрозуміло, що історія не терпить умовного способу, що у науці не існує частки «якби». Але чи був шанс уникнути трагічного розвитку подій в Україні?

— Ні, не було. Тому що ми знаходимося, ще раз повторюю, на важливому стратегічному, дуже чутливому і дуже нестабільному пограниччі. Я весь час повторюю: Україна — це Палестина Європи. Російсько-український конфлікт нагадує арабо-ізраїльський. Він виглядає локальним, а насправді впливає на всю світову політику.

Єдиний спосіб вийти з цієї ситуації — не змінити географію. Ми не можемо перенестися в інше місце на карті чи викопати рів між Україною і Росією. Ми натомість можемо нарощувати свій потенціал. Іншого шляху не бачу. Це принаймні те, що показує Ізраїль. Вважаю, що ми не могли уникнути конфлікту саме через нашу нещасливу географію. Але географія, як й історія, не є вирок.  Повний текст

Ольга Безперстова
Інф.: fakty.ua


Коментарі