Олег Чорногуз: Народи візьмуться за розум і за мечі та скинуть із себе рабські пута
Жанр притчі в алегоричній формі відображає морально-філософські роздуми письменника про необхідність повернення людства до життя за Божим задумом.
Для цього весь цивілізований світ повинен подолати рабський страх перед сучасними силами зла і, згуртувавшись, стерти їх з лиця землі. Тільки після цього настане мир і господня Благодать.

Олег Чорногуз
І приснився мені сон


І приснився мені сон. І здавалося мені, що з небес зійшов сам чи то Марс чи то Юпітер, чи то Янгол-охоронець. І наче було їх троє, а, може, й він один. Але кожен із них, і всі троє, зокрема, тримали в руці довгі і гострі мечі, мов грім-блискавки, що іскрилася голубим полум’ям на тлі чорного неба.
І зійшов той мечоносець над Красною площею Москви, і став він у зріст найвищого шпиля московського Кремля і його очі світилися почергово чи то ненавистю чи то любов’ю, а в повітрі пахло чи то війною, чи то миром. І коли він піднявся до небес, звідки щойно зійшов і став на білу, мов перший іній, хмару, я помітив його грізне обличчя і його голубі-голубі  очі, що так само іскрилися, як кінчик його меча. А коли він голосом Ієрихонської труби розпочав свою промову, до нього з неба опустилися японські самураї, за ними - воїни Китайської імперії, потім - горці Кавказу, уніоністи чи боярство Молдови, лицарі Пруссії, вікінги Швеції, єгері Фінляндії, лісові брати Литви, Латвії, Естонії, і, здається, партизани Білорусі та, нарешті - тисячі тисяч козаків України.

Янгол піднявся над ними і почав свою коротку, але грізну промову. Подаю цю промову дослівно. Він говорив невідомою для угро-фінської Московії мовою, але говорив так, що мені здавалося, що всі ті, які піднялися разом з ним і стали на ті хмари суцільним великим маревом з такими ж довгими вогненними мечами, слухали його і розуміли його. І мовив він до тих московітів такі слова:

- Я князь Довгорукий. Мене у древньому Києві, коли тебе, московіте – загарбнику, ще не існувало на цьому світі, на цьому болотяному місці, де квакали жаби і повзали змії, поїдаючи один одного, як і ви самі себе, я, Довга Рука, князь Юрій, породив тебе, Московіє, не на голови тих народів, що оточували тебе. А щоб ти з ними жила у добросусідстві і злагоді. А ти, загарбнику, порушив мій заповіт і  згодом хитрощами та брехнею, улесливістю та мечем, підступністю та зрадою закабалив їх, а їхні споконвічні землі підгріб безцеремонно під себе і назвав своїми. І ти, недопалку, - натиснув він на цьому слові (що не перекладалося на жодну нинішню мову, що збереглася з днів створення цього світу), яке увів у своє речення, як природно вводять незрячого в дім його, і додав. - Ти, недомірку і недоноску, жертво розірваного гумового виробу сучасної цивілізації на землі, нікчемний лицарю в бункері, який не здатний…, і саме в цьому місці Янгол-охоронець почав цитувати листа Запорозьких козаків до турецького султана, копія якого висіла в кабінеті «батька всіх народів» на одній шостій нашої планети Йосипа Сталіна, якого чомусь там, на небі,  називають по-біблійному Йосифом.

• І я прочитав разом із загадковою постаттю величиною, вищою вежі Кремля, безсмертну цитату, яку, мабуть, не могли придумати і на небі: «Який ти в біса лицар, коли ти, не зможеш у своєму бункері голою сідницею…, - це слово, я певен, він відредагував на дещо інтелігентніше, бо голосно на всю планету продовжив: … на їжака сісти, такого ж маленького, як ти сам у цьому грішному світі. Так само, як сів ти не за адресою на трон, що належить твоєму рабсько-слухняному народові, який готовий будь-якої миті за тебе вмерти і піднятися в мареві на небо. Замість того, щоб зійти, як я з небес, і хоча б на цій малюсінькій, якщо порівняти з однією шостою планети, на цій Красній від історичної крові площі, на Лобному місці відрубати тобі твою найменшу голову гідри, що досі тримається на твоїй вузькочолій шиї з малюсіньким інтелектом жаби і змії у твоїй черепній коробці…
І саме в цю мить, буквально в цю саму мить, на небі піднявся вихор, а разом з ним піднялися усі поневоленні Московською гідрою поневолені народи, і закричали вони в один голос на своїх рідних мовах одне єдине слово, що перекладалося нашою:

- Поверни!!! Поверни!!! Поверни!!!

І летіло від цих слів відлуння і відбивалося воно від темної стіни ыз суцільних зелених кедрів і ялин своєрідним перекладом:

- Наші землі!!! Наші Землі!!! Наші землі!!!

•  Я дивився і дивувався, чому раптом у московських танках згоряють на чужих землях планети якути і буряти, чуваші і чеченці та сини й доньки інших земель на цій шостій нашої планети за цього московського недомірка! І чому на їхній бурятській, якутській, чуваській, мордовській та інших землях ці народи (як і народи інших 11 таких же національностей) не створять собі своїх держав. Своїх Ліхтенштейнів, Люксембургів, що територіально більші у десятки, якщо не сотні європейських земель, і не стануть такими ж вільними та цивілізованими…

І тут під мечем його Янгола-охоронця чи то Юрія Довгорукого, під іскрами неначе бенгальського вогню, постали всі 15 лицарів, які називалися президентами, і вони мовили князю Київському, Юрію Довгорукому, тією мовою, якою розмовляли ще у Київській Русі-Україні:

- Князю наш, Юрію, убий його і подаруй нам наше життя і наші землі, що ти подарував невдячним московітам, перетворивши їхнє козяче болото у європейську столицю. Надихни нас на подвиг, бо вже в наших рабських душах давно вивітрився дух свободи і незалежності. Дай нам в руки свій іскристий меч…

І тоді чи то Юрій Довгорукий, чи то Янгол-охоронець небесний піднявся над ними і вдихнув у їхні серця дух неба і дух волі, і всі вони привітали Янгола одним словом вдячності, сказаним на своїх мовах і поклялися, що з тієї небесної миті вони візьмуться за розум і за мечі, скинуть із себе рабські пута (вериги) і більше ніколи не житимуть рабами, а житимуть вільними людьми на своїх землях, подарованих їм самим Господом Богом…

І тут я прокинувся. І нічого не зрозумів, але чомусь подумав: та невже після мого такого сну не прокинуться від свого летаргічного сну всі народи і великі, і малі, що досі перебувають під крилами двоглавого чи то мутанта чи то курки, чи півня, що є символом загарбницько-войовничої, дволико-гібридної Московії, і не скинуть з бункерного трону того (як висловився Янгол на невідомій світові небесній, древній мові) недопалка і недомірка, і на кожному географічному клапті землі - більшому чи меншому, всім нам людям сущим тут не поверне назад їх їхні рідні землі, подаровані свого часу Всевишнім. І тільки після цього обірвуться віковічні імперські ПУТА і настане мир і господня Благодать на подарованих усім їм шматках чи шматочках землі на цій планеті, яка сама має ім’я Земля.

Олег ЧОРНОГУЗ, письменник,
для порталу "Воля народу"







Коментарі