Як піцою, суші та пивом можна популяризувати українську
Українофоби слушно зауважують: навіщо вчити українську мову, якщо у столиці без особливих проблем ви отримаєте обслуговування у закладах харчування, побачите рекламу та інші інформаційні матеріали переважно російською?
У відповідь активісти ініціативи “Дріжджі” переконують адміністрації барів, кав’ярень, ресторанів переходити на українську.

У розмовах із захисниками української мови дізнаєшся про ефективні стратегічні проекти її популяризації як на національному, так і на міжнародному рівнях. Розповідають про державну програму з промоції української книжки на батьківщині та експансії на зовнішні ринки. Також - про створення культурних центрів при посольствах в інших країнах, проведення форумів, симпозіумів та олімпіад, видачу грантів для дослідників, збільшення виробництва кінопродукції, дитячі освітні програми тощо. А більш технічно підковані українці пропонують створювати якісні комп’ютерні ігри.

Але коли починаєш застосовувати ці глобальні стратегії на своєму особистому рівні, то усвідомлюєш свою безпорадність. Адже не всі володіють ресурсами і корисними зв’язками, і не кожен є автором шедеврів у літературі і кінематографі. Згодом приходить песимістичне розуміння потреби знайти олігарха-патріота або чекати (ніби на месію) на правильного президента. Доти залишається варіант ходити на акції з захисту української мови, україномовного дубляжу - та бути своєрідним партизаном у ворожому середовищі.

Проте група однодумців створила інструмент, щоб розірвати це замкнене коло. Громадська ініціатива під кодовою назвою “Дріжджі” ставить собі на меті популяризацію української мови. Добровольці взяли на озброєння діючий Закон «Про мови в Українській РСР», Закон України «Про захист прав споживачів» та інші нормативно-правові акти. Вони відвідують заклади харчування (кафе, бари, ресторани) і оцінюють, наскільки виконується мовне законодавство — мова обслуговування, меню, оголошень і розрахункових документів.

Нам помилково здається, що сфера обслуговування — це дріб’язок на загальному тлі. А отже, треба, в першу чергу, займатися дитячими садочками, школами і університетами. Але саме по закладах харчування люди оцінюють рівень вживання мови, отже, визначають необхідність спілкування нею.

Хлопці та дівчата почали системно відвідувати столичні кав’ярні, бари, ресторани. У разі виявлення порушення, фіксували його у Книзі відгуків і пропозицій. Якщо з боку власника або адміністрації не було жодної реакції (письмове повідомлення про виправлення порушень), юрист “Дріжджів” допомагав скласти Заяву до Управління з питань захисту прав споживачів. Працівники державного органу відвідували з перевіркою згаданий заклад і у разі фіксації порушень накладали штраф. Через деякий час волонтери повторно відвідували порушника — моніторили, як просувається виховна робота.

Завдяки цій нескладній роботі вдалося встановити, що 75% столичних закладів харчування порушують мовне законодавство, отже, нехтують правами споживачів. Найпопулярнішим порушенням виявилось “мова обслуговування” - 73% клієнтів вперто обслуговували іноземною мовою.

У відповідях на зауваження волонтерів можна було знайти безліч “перлів” про причини русифікації сфери громадського харчування. Наприклад, в ресторані "Май Тай" наступним чином пояснили причини неналежного обслуговування україномовних клієнтів: "україно-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства".

Мережа “Каффа” вигадала інший аргумент: “Не прийняти на роботу людину, яка не володіє українською мовою, ми не маємо права згідно з трудовим законодавством України”. І додавали, що не можуть порушувати права громадян, приймаючи на роботу тільки тих, хто знає українську мову.

Подібні виправдання викликають відвертий подив: ні в кого не виникає запитань, якщо компанія з міжнародною діяльністю не приймає на роботу претендента, який не володіє іноземними мовами. А обов’язкове володіння українською в Україні чомусь сприймається як порушення прав людини. У відповідь на скаргу добровольця в одному із закладів пояснили: оскільки російська мова є офіційною мовою Організації Об’єднаних Націй, обслуговування здійснюється саме нею. Активісти “Дріжджів” виявили багато подібних нісенітниць.

Не дивлячись на увесь цей маразм і тотальне порушення прав україномовних споживачів, діяльність активістів мала чималий успіх. При повторній перевірці волонтери виявили, що 60% столичних закладів виправлялися повністю або частково. А в отриманих відповідях від адміністрацій “Сушіманії” і “Муракамі” зазначалося про плани збільшити кількість україномовного персоналу. Заклади пообіцяли у майбутньому (при прийомі на роботу) звертати увагу на володіння українською мовою. Подібний результат можна вважати локальним успіхом, бо в такий спосіб українська набула більшої вартості — володіння нею стає конкурентною перевагою на ринку праці. Принаймні, в одній галузі.

Зрозуміло, що останні законотворчі ініціативи вибивають юридичне підгрунтя для тиску на недобросовісні заклади харчування або створюють правову суперечливість. Зараз адміністрації закладів харчування отримали правові підстави для неповаги до споживача. Однак, у кожного з нас є набагато впливовіший важіль, котрий впливатиме на політику кав’ярень і ресторанів, — це гривня. Треба про нього завжди нагадувати.

А “Дріжджі”, хочеться вірити, вигадають нові інструменти, щоб мотивувати заклади харчування обслуговувати українців українською мовою.   

Микола Малуха   


Інф.: Народний оглядачч 

Коментарі