Лідери країн Європейського союзу на саміті в Брюсселі підтримали надання статусу кандидата в ЄС для України і Молдови
Це питання було одним із головних питань порядку денного засідання Європейської ради.
Пояснюємо, що це означає і скільки часу може піти на те, щоб Україна стала членом ЄС.
Що означає статус країни-кандидата?
Фактично це спосіб для Європейського союзу сказати Україні, що їй можна приєднатися до клубу та стати частиною європейської родини у майбутньому. Це можна розглядати як своєрідну «першу печатку схвалення» або «світло в кінці тунелю». І це також посилає певний сигнал решті країн, які сподіваються на вступ до ЄС, мовляв, двері до членства все ще відчинені.
Отже, це дуже символічно та історично, але на цей момент це насправді нічого не означає – з практичної точки зору.

Який наступний крок?
Коли Європейська комісія 17 червня рекомендувала надати Україні статус кандидата, вона також попросила виконати кілька умов, щоб рухатися далі. Серед них, наприклад, необхідність призначення нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та виконання чи не найскладніших завдань – «проштовхнути» антиолігархічне законодавство та законодавство проти відмивання грошей.

Чи впорається Україна із цими та іншими завданнями Європейська комісія оцінить у грудні цього року. Але чиновники ЄС очікують, що країна, можливо, не зможе виконати все у найближчі шість місяців. Тому було б варто очікувати проведення ще кількох оцінок протягом наступних років.

Тож коли нарешті можуть початися переговори про вступ?
Після того, як комісія буде задоволена виконанням умов, вона рекомендуватиме провести переговори про вступ. І, як і зі статусом кандидата, і з цим мають погодитися всі 27 країн-членів ЄС.
І ось тут починається складне завдання. Україна, як і всі інші кандидати, має прийняти всю збірку правил ЄС – тобто усі закони та стандарти, які в Брюсселі називають acquis.

Переговори згруповані у приблизно 33-35 розділів, які включають весь спектр тем від освіти та культури, оподаткування та сільського господарства до зовнішньої політики, науки та досліджень, а також внутрішніх справ.

Ці розділи зазвичай поділяються на шість кластерів. І, знову ж таки, потрібна одностайність усіх членів клубу, щоб «відкрити» і врешті-решт «закрити» ці кластери.

Після завершення переговорів договір про приєднання до ЄС має бути схвалений більшістю в Європейському парламенті та всіма країнами-членами ЄС. Тоді всі, включно з Україною, мають підписати цей протокол, перш ніж усі національні парламенти, враховуючи Верховну Раду, ратифікують протокол. Тоді Україна готова стати повноправною державою-членом у день, передбачений договором.

І коли ж це станеться?
Ось це запитання на 10 мільйонів доларів! І якщо хтось скаже вам, що знає відповідь на нього, той просто жартує! Чиновники ЄС намагаються позитивно зазначати, що Україна завдяки своїй Угоді про асоціацію з ЄС уже виконала 70 відсотків згаданого acquis.
Один чиновник ЄС, який має великий досвід у цій сфері, вважає, що у випадку з Україною він очікує, що мова йде про двозначне число років, і що він сподівається, але не може гарантувати, що перша цифра цього числа буде 1.
Отже, було б неправильно дивитися на приклад таких країн, як Швеція та Фінляндія, у яких від моменту подачі заявки до членства в ЄС минуло близько трьох років. Україна не пройде цей шлях так швидко, оскільки вона більша, бідніша та, м’яко кажучи, має більше політичних проблем, порівняно з цими двома країнами.

Але також було б несправедливо порівнювати Україну з Туреччиною. Анкара подала заявку на вступ до Європейського економічного співтовариства, попередника ЄС, у 1987 році. Кандидатом в ЄС країна стала у 1999 році і почала переговори про вступ через шість років. Але Туреччина за останнє десятиліття навряд чи просунулася хоча б на дюйм вперед. Туреччина неодноразово мала суперечки з численними державами-членами з різних питань.

Які головні виклики?
Грубо кажучи, їх два. Перший – це сама Україна. Важко оцінити, наскільки вона здатна виконати політичні вимоги Брюсселя, коли йде війна. Що, як наступ Росії посилиться?

По-друге, є проблема з самим ЄС. Правда в тому, що Євросоюз не надто прагне збільшуватися і давно цього не робить. Останньою країною, яка стала членом, була Хорватія ще у 2013 році. Чимало західних країн-членів ЄС раді, що цей процес потребує часу, оскільки вони вважають за краще спочатку реформувати клуб – іншими словами, «прибрати будинок», перш ніж приймати нових орендарів.

Також не можна виключати двосторонні питання, які можуть блокувати процес. Варто лише подивитися на Албанію та Північну Македонію, які прагнули розпочати переговори про вступ з 2020 року, але вже кілька років це блокує Болгарія через політичні розбіжності Софії зі Скоп’є.

Отже, непросте становище країн-кандидатів у ЄС на Західних Балканах має слугувати для України певним застереженням. Чорногорія із населенням меншим, ніж у Львові, але з ВВП на душу населення приблизно в чотири рази більшим, ніж в Україні, стала кандидатом у 2010 році. Вже через два роки вона розпочала переговори про вступ. Через 10 років їй вдалося «відкрити» всі шість кластерів для вступу, але не «закрити» жодного. Це пояснюється як небажанням Брюсселю, так і політичними проблемами у країні.

Перед Україною стоїть завдання – не потрапити в ту саму пастку.

Рікард Юзвяк, редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Інф.: radiosvoboda.org


Коментарі