Сергій Грабовський: Обговорювати щось (крім обміну полоненими) з РФ наразі неможливо за визначенням
Виявляється, Москва готова до переговорів із Києвом. Про що? Про статус Херсонської та Запорізької областей.
Речник президента РФ Дмитрій Пєсков заперечив повідомлення газети "Известия", яка з посиланням на високопоставлене джерело в Кремлі повідомила: якщо Київ піде на контакт із Москвою, то в новій угоді РФ з Україною не обговорюватимуть статус Херсонської та Запорізької областей, це питання закрите, так само як закритим для РФ є питання із Кримом і Донбасом. Бо ж, повідомляють "Известия", у Херсонській і Запорізькій областях "переважна більшість жителів регіону підтримують Росію". Але Пєсков заперечив "закритість" питання, мовляв, цей статус треба обговорити. Слід розуміти, будуть вони напряму анексовані РФ, перетворені на «хнр» і «знр» чи все ж повернуті рашистами Україні у разі беззастережної капітуляції останньої. Це при тому, що 40% Запорізької області контролює Україна, та все одно статус усієї цієї області має стати предметом обговорення…

А загалом Росія очікує від України прийняття своїх (усім відомих) умов для проведення переговорів. Це заявив 26 травня той самий Пєсков: «Москва чекає від Києва прийняття вимог Москви та усвідомлення ситуації де-факто – реальної ситуації, яка існує». На запитання, чи це стосується територіальних поступок, Пєсков відповів: «Це не територіальні поступки, Києву потрібно визнати ситуацію де-факто і просто тверезо оцінити». Тобто весь Донбас буде під російським контролем, Крим не підлягає обговоренню, а от про Херсонську та Запорізьку області поговорити можна, проте в контексті беззастережної капітуляції Української держави.

Ось такою є позиція Москви щодо переговорів; додати можна лише те, що за соціологічними даними понад 80% українських громадян проти будь-яких територіальних поступок РФ, тобто проти «визнання ситуації де-факто» - що реально означає відмову від окупованих територій, ба більше – повністю від Донецької та Луганської областей (бо це ж у хворобливій уяві Кремля «незалежні днр і лнр»), від Криму та, найшвидше, і від Херсонщини та більшої частини Запорізької області з атомною електростанцією…

Тим часом на Заході лунає чимало голосів впливових інтелектуалів, політиків, церковних діячів, які закликають Україну та Росію припинити вогонь і сісти за стіл переговорів. А щоб переговори ті були успішними та привели до миру, Україну закликають піти на поступки Росії, задовольнити її вимоги. Але ж ці вимоги не є частковими, вони означають беззастережну капітуляцію. Ні на що інше «кремлівські чекісти» та «колективний Путін» не погодяться, тим більше, відчувши слабину українців. Західні «корисні ідіоти Кремля», наявність і впливовість яких відзначав іще Ульянов-Ленін (без них більшовики ніколи б не втримали владу та не поширили би свій вплив на Європу й Азію!), відродилися в нових історичних умовах. Але навіть ленінці були значно більш притомними, ніж путінці. У них були певні ідеали, вони прагнули ощасливити (хоча й насильно) трудящий люд усіх народів, для них рівність націй була аксіомою, найголовніше, з ними «буржуям» не раз вдавалося домовитися. Проте Путін і Ко – не Ленін і навіть не Брежнєв. Тут зовсім інші пріоритети – беззастережне домінування Росії у всьому світі за будь-яку ціну, приниження Заходу як такого, зневага до західних народів і готовність в разі крайньої потреби знищити всю Землю, усіх людей (Ленін в ім’я «світової революції» був готовий пожертвувати 9/10 населення Росії, але не всім населенням і не всією планетою).

Іншими словами, переговори можливі тільки як діалог, але жодний діалог із «колективним Путіним» неможливий, оскільки ментальність і логіка розмірковування (не мислення, ні, мислення у європейському сенсі слова там відсутнє!) що у Кремлі, що у російській «глибинці» несумісні тим, що є у цивілізованих народів. І кожна поступка, кожне прагнення до компромісу в тій логіці є сигналом до подальших актів словесної, економічної та воєнної агресії. Взагалі-то цікаво, чому це палкі західні прихильники демократії прагнуть поступок російському диктаторові та тоталітарній масі, на яку він спирається, й ігнорують однозначне волевиявлення українського народу, понад 80% якого виступає проти територіальних поступок Росії…

Отож висновок, як на мене, напрошується такий: обговорювати щось (крім обміну полоненими) з РФ наразі неможливо за визначенням, оскільки відсутня російська сторона діалогу. Говорити про щось із Росією стане можливим лише тоді, коли хребет «колективному Путіну» буде переламаний, а сам ВВП відійде в політичне небуття.

Сергій Грабовський, історик, політолог, філософ
Інф.: day.kyiv.ua


Коментарі