Від опозиції нам хочеться почути не образи на тиск тоталітарної влади чи заяви про нереальний імпічмент президента. Ми хочемо зрозуміти спільну стратегію і тактику поведінки опозиційних сил.    Нам набридло слово “опозиція” як отой балакаючий і матюкаючий ворога-бандита гурт замучених солдат, що приковані до дна окопа. Ми хочемо бачити політиків, які не жаліються на бандитську, корумповану владу і поріділі шеренги, а готові перемогти заради повернення Україні справжнього обличчя європейської держави. Ми хочемо знати, як опозиція збирається переконувати парламент і все збаламучене суспільство в доконечній потребі підтримати ідею відновлення державницької місії українців-автохтонів? Люди, яких ми обрали в парламент, повинні нам чесно сказати, чи зможуть вони щось вдіяти для перетворення України у сильну державу. .ю.
 
Слово про опозицію
Володимир ФЕРЕНЦ 

Ще до відкриття першої сесії новообраного парламенту в інформаційному просторі кимось наполегливо розвивалась тема небезпеки для її існування. Поширюються різні версії плану влади щодо знищення опозиції як реальної політичної перешкоди другій каденції Януковича і впливу регіоналів. Ситуація звична в українських реаліях, адже причетність до влади прямо впливає на фінансове благополуччя дуже багатих людей незалежно від купленого партквитка. Я не вірю в ідеологічну заангажованість дуже багатих політиків і тих, хто на них працює.

Тим часом у світі дуже швидко зростає диявольськи велика різниця між багатими і бідними. Лише в багатій Америці до 30% бідняків, і влада має намір скоротити асигнування на так звані продуктові картки, які серйозно підтримують на плаву незаможних громадян. Криза в Європі має такі погані наслідки саме через світову тенденцію зростання прірви між багатими і бідними. Все це проектується на Україну, парламент якої переважно представляє інтереси людей не бідних.

Тому боротьба вже йде не за саму владу, а гарантію її збереження. В родичів нардепів з опозиції будуть відбирати бізнес і робити пакості з метою “примусити до згідливості”. Кандидати від опозиції, йдучи на вибори, безумовно знали про такий варіант. Це реальна політична боротьба з переходом на поле економіки, причому дуже нечесна і несправедлива. Але вона інакшою не буде і жалітись народові, який сам виживає без власного бізнесу і навіть доброї платні – смішно і навіть трохи цинічно.

Безумовно владі дуже хочеться завербувати собі легіонерів з рядів титулованої опозиції в парламенті. Якщо хтось не витримає тиску, ми зрозуміємо. Це нормальні втрати у високій у патріотичному і доляровому вимірі політичній боротьбі. Турбує інше – опозиція може піддатися руйнуванню зсередини і найгірше – не виправдати наших сподівань як українців і громадян України. Останнє мало хто відважується говорити вголос, щоб не наврочити чи не бути каменованими політ-фанатами та кар’єристами від політики.

Перше занепокоєння зародилось відразу після виборів. Своєю заявою-закликом щодо відмови опозиції від мандатів Анатолій Гриценко вніс перше замішання в ряди нардепів-опозиціонерів. Безумовно це був реальний удар по внутрішній єдності і порозумінню. Дехто поспішив підтримати цю невдалу пропозицію і тепер жалкує.

Друга несподіванка, яка безумовно внесе неприємний дисонанс в коло опозиціонерів – це явно завчасне оголошення Юлії Тимошеноко єдиним кандидатом від опозиційних сил. Звісно, все було б доречним у свій час, хоча б після успішного року парламентської опозиції, як рішення всіх опозиційних сил і форуму національної еліти. На жаль, із “Свободою” та “Ударом” не порадилися. Хоча всі лідери заявили, ніби не проти кандидатури Тимошенко, але якась чорна кішка знову пробігла між офіційною опозицією і нардепами від “Удару” та “Свободи”.

Складається враження, що “Батьківщина” явно комплексує стосовно власного традиційного лідерства в опозиційному середовищі. Ця фантомна проблема може і надалі руйнувати опозиційне середовище зсередини. Цілком очевидно, що на базі об’єднання мусить утворитись єдина партія, інакше опозиція не зможе адекватно протистояти Партії Регіонів. Проста логіка говорить про те, що лідером цієї партії повинен стати Арсеній Яценюк і бютівці мусять змиритися з посиленням фронтзмінівського начала.

Цілком можливо, що завчасне проголошення Юлії Тимошенко єдиним кандидатом у президенти від опозиційних сил і є тим відчайдушним актом самозахисту, яким бютівці хочуть зберегтись як домінуюча група у новій партії “Батьківщина”. Це можна по-людськи зрозуміти, але знову ж – це нелогічно з позиції мети, яку ми покладаємо перед опозицією. Нам хочеться почути не образи на тиск тоталітарної влади чи заяви про нереальний імпічмент президента. Ми хочемо зрозуміти спільну стратегію і тактику поведінки опозиційних сил.

Я б сказав - нам набридло слово “опозиція” як отой балакаючий і матюкаючий ворога-бандита гурт замучених солдат, що приковані до дна окопа. Ми хочемо бачити політиків, які не жаліються на бандитську, корумповану владу і поріділі шеренги, а готові перемогти заради повернення Україні справжнього обличчя європейської держави. Ми хочемо почути від них правду про те, що насправді хочуть від України усі впливові сили світу, включно з Америкою, Європою, Росією чи Китаєм. Ми хочемо знати як в цих складних умовах держава зможе захистити нас як людей з мораллю, культурою, з бажанням мати економіку високого самовиживання і самозабезпечення. Як опозиція збирається переконувати парламент і все збаламучене суспільство в доконечній потребі підтримати ідею відновлення державницької місії українців-автохтонів?

Реалії сучасних міждержавних стосунків свідчать про одне – найбільшу стійкість проти зовнішнього тиску і найбільші шанси мати і зберегти найкращі умови життя громадян мають держави, суспільство яких інформаційно захищене оберегом спільної ідентичності на традиціях автохтонів. Не треба говорити про держави, утворені на базі колоній, хоч і вони стали яскравими національними державами! Нам корисний досвід Франції, де всі є французами, хоч про себе можуть вільно бути хоч євреями чи вихідцями з Африки або Індії.

Жодному з неетнічних французів не спадає на думку боротися за державну англомовність чи створювати інститути з боротьби з французьким націоналізмом, сиріч фашизмом. Кожен громадянин Франції у важливих моментах захисту інтересів завжди є французьким націоналістом. Так само у кожній сусідній з Україною державі - Польщі, Румунії, Росії. Так повинно бути в Україні навіть не з особливої любові до етнічних українців, а заради державного бренду-оберегу, без якого держава стає незахищеною і цим подає знак всім негідникам світу – беріть і користуйтеся благами цього народу-слабака!

Люди, яких ми обрали в парламент, повинні нам чесно сказати, чи зможуть вони щось вдіяти для перетворення України у сильну державу, не співаючи давно осточортілу пісню про корупцію, бандитську тоталітарну владу і всі перешкоди світу. Якщо вони знають як це зробити ще при нашому житті, зуміють розтлумачити це простому народові, то в меншої числом опозиції буде сила набагато більша, помножена на бажання мільйонів громадян наступні 20 років прожити по-людськи.

Володимир Ференц,    Портал українця 

Коментарі