Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ
Коли ми "запануємо у своїй сторонці"?
Чи ви колись чули, щоби у польському сеймі засідали переважно чехи чи канцлером Німеччини обирали якогось французького патріота? Кожна самодостатня нація, маючи незалежну державу, висуває у владу своїх представників. В Україні ж президент – білорус, голова уряду – єврей. І хоч етнічних українців у державі живе 78%, саме така питома вага представників неукраїнців серед депутатів Верховної Ради. Влада фактично належить не українцям. Подібна ситуація не так давно була і в Південно-Африканській республіці, де "чорна" більшість була відсунута від управління державою. Таку політику в світі називають апартеїдом.

Режим окупації
Немов би знущаючись, представники антиукраїнських сил щодня з телеекранів повторюють одну і ту ж мантру: ось, мовляв, "ви" вже були у владі, але нічого не зробили. Під словом "ви" розуміють, звісно, не якихось там "помаранчевих", а українців, адже говорять про це переважно промосковські комуністи та регіонали. І вимовляють фразу з таким докором, ніби це вони з панської ласки дозволили українцям на дуже короткий час покерувати власною державою.

Але ця фраза западає в душу настільки, що багато хто з наших земляків і справді починає вірити, ніби ми як нація неспроможні створити державу. Ведучий однієї з популярних телепрограм на "ЗіКу" Остап Дроздов днями добалакався вже до того, що ось, мовляв, у Львові каналізація несправна, зате "у міськраді повно патріотів". Виходить, на його думку, добробут українців напряму залежить від того, наскільки швидко прийдуть ним керувати чужинці?
Насправді українцям ніколи не належала влада у власній країні. І якщо хтось із представників справді потрапляв на високі посади, він, як правило, виявлявся настільки "вмонтованим" в існуючу систему, що ані можливості, ані навіть бажання щось змінити на краще в країні у нього просто не було. Саме на таких, з дозволу сказати, "патріотів" і показують пальцем українофоби, коли усіма силами намагаються довести, ніби суспільству необхідно шукати будь-які шляхи, тільки б не згадували про природні права державоутворюючої української нації. Прикро, але багато хто потрапляє на цей гачок, хоч наша історія мала би вже наочно показати, що доки українці не запанують на своїй землі, про жодну Незалежну Україну на ділі, а не на словах, не може бути й мови.

Пригадаймо, наприклад, як на початку двадцятих років минулого століття під гаслами боротьби з "експлуататорами" московські комуністи обіцяли мало не райське життя, але українці отримали три голодомори, жахливі війни, репресії, депортації тощо. Страшне розчарування чекало на мешканців західної частини України, коли ті ж самі більшовики прийшли "визволяти" нас від польського гніту. Радість від об’єднання з Великою Україною швидко розвіялася, бо господарями у державі були аж ніяк не українці, а окупанти. А як на початку дев’яностих людям розповідали, ніби варто лише відмовитися від соціалізму, і життя одразу налагодиться? Хіба тоді вкотре не повторилася ситуація, коли навіть після проголошення незалежності держави, на чолі залишилися чужинці?

Україна без українців?
Ми проаналізували, як виглядає ситуація зараз, через 21 рік після розпаду радянської імперії. Серед народних депутатів українців, як уже згадувалося, обмаль. На ключових державних посадах – жодного українця! Взагалі серед міністрів українців лише третина, якщо рахувати і тих, хто розмовляє рідною мовою лише перед телекамерами.
Серед найзаможніших людей в Україні – жодного українця. Навіть якщо проаналізувати так звану першу сотню найбагатших людей України, де, починаючи з другого десятка, «олігархи» біднішають до рівня звичайних мільйонерів, все одно виходить, що українцям належить лише 8% великого приватного капіталу.

Зараз і у списках найбільш рейтингових партій, які цього року подали на вибори, етнічні українці далеко не завжди мають квоту бодай у 50%. Тож маємо усвідомлювати, яким буде національний склад принаймні половини наступної Верховної Ради, що обирається за пропорційною системою.
Нарешті, маємо згадати, що жодна особа, поставлена державою формувати інформаційний простір в Україні, не є етнічним українцем. Отож, на поталу чужинцям віддано і формування суспільної думки.

Поки мовчимо – нас знищують
Боротьба за українську Україну зводиться не лише до права носити вишиванку чи співати пісню рідною мовою. Сьогодні представники антиукраїнських сил люблять повторювати, що за час Незалежності населення країни зменшилося майже на 7 мільйонів, і приблизно така ж кількість громадян, серед яких, до речі, 98% українців, вимушена перебувати на заробітках за кордоном. Але, як ми вже мали нагоду переконатися, саме чужинці більш ніж два десятиліття знаходилися «біля керма». А значить – саме на них і лежить відповідальність за такий результат. Боротьба за українську Україну – це, передусім, створення такого стану в державі, за якого будь-які рішення приймалися би виключно в інтересах народу України, в тому числі, до речі, і національних меншин, інтереси яких аж ніяк не можуть вступати у протиріччя з прагненнями етнічних українців.

До чого призвело суцільне відсунення українських патріотів від влади, ми маємо нагоду бачити зараз, коли Янукович перебуває у президентському кріслі ось уже приблизно два з половиною роки. Влада практично щодня веде наступ на права громадян. І лише активні масові протести можуть примусити її відступити бодай тимчасово на якихось півкроку. Хіба не так поводиться окупаційний режим? Хіба причиною такої поведінки не є те, що у владі знаходяться люди, яким чужа українська земля, байдужа доля українського народу і таке інше?
 
Обіцянки «покращити життя вже сьогодні» закінчилися суцільним зубожінням, підвищенням пенсійного віку, нищенням малого підприємництва, і навіть пільги у незахищених верств населення позабирали, де тільки могли. Їхня «демократія» виливається у постійні зазіхання на свободу слова і громадянські права. А державою «професіонали» керують так справно, що ми майже зі зразкової країни пострадянського простору ризикуємо перетворитися на повністю ізольовану від світу територію на зразок Придністров’я чи Абхазії.
 
Мабуть, єдине, в чому насправді мала успіх нинішня влада, - це русифікація та радянізація країни. Це як же потрібно ненавидіти українську націю, щоб відбирати в неї право  вільно і всюди спілкуватися мовою? Та чим далі, тим більше. Уже готові законопроекти, за якими українофоби хочуть змінити навіть атрибути державності: гімн, прапор і герб. А зовнішня політика тепер зводиться виключно до того, як більше і швидше віддати Москві. Вони почали з Харківських угод, а закінчать, якщо їх не усунути, повним знищенням Незалежності.
Зараз, під час проведення передвиборчої кампанії, багато хто з опозиційних політиків пропонує різноманітні законопроекти, покликані нібито поліпшити ситуацію у державі, обіцяють виборцям соціальні блага у разі перемоги тощо. Ми ж переконані, що жодні добрі закони, високі соціальні стандарти, демократичні норми і так далі в Україні не будуть діяти до тих пір, поки самі українці не запанують «у своїй сторонці», як, до речі, і співається у нашому гімні. І там же можемо знайти відповідь на запитання, коли ми запануємо? Та тоді, коли «згинуть наші вороженьки».

Ростислав Новоженець, заступник голови Української республіканської партії  

Інф.: Дух волі  

Коментарі