Анатолій ВИХРУЩ, м. Тернопіль, для Волі народу
НЕСВЯТКОВІ  РОЗДУМИ
Не вітаю вас із 21–ми роковинами. Парадокс серпня 2012 року в тому, що відсутня атмосфера свята. Виникає думка, начебто нація втомилася від брехні, від влади, від безнадії, врешті, просто втомилася.
У черговий раз вийдуть представники влади і приречено зачитають з папірців чужий текст про неіснуючі успіхи, які чомусь ніхто не бачить. Опозиція знайде різкі слова  й розкаже, як буде добре після перемоги. Традиційний концерт – звіт району, ярмарки напередодні і все. Знову сірі будні та проблеми: як нагодувати дітей, як їх пристойно зібрати до школи, де взяти гроші на комунальні послуги, і врешті–решт, як жити?
Навіть успішний чемпіонат з футболу, олімпійські ігри не змогли змінити існуючого настрою. У цьому зв’язку декілька несвяткових роздумів.


1. Найбільш підлим подарунком до Дня Незалежності стало мовне питання. Півтораязикий чиновник високого рангу договорився в Одесі до білої гарячки, коли йому привиділося переслідування російської мови. Певно, що переслідування. У Криму одна українська школа і жодного дитячого садка з державною мовою.
Відчуваючи певні незручності за підлеглого, гарант прийшов до глибокодумного висновку, що окремі положення проклятого закону можуть бути переглянуті. Не турбуйтеся: незабаром переглянуть. Маєте останній рік, щоб приготуватися до звіту.
У центрі Тернополя стоїть пам’ятник Олександру Пушкіну. Стоїть і, певне, буде стояти. Все нормалізувалося. Люди різних національностей спокійно жили і спілкувалися між собою. Заговоріть сьогодні російською в Тернополі, або Львові. Або ліпше не ризикуйте.
У програмі Путіна є пункт про повернення трьохсот тисяч росіян на батьківщину. Ще пару таких законів і програма почне діяти. Хвиля побутової ненависті, яка вже заполонила Інтернет, завтра вийде на вулиці.

2. З маніакальною впертістю сусідня держава краде нашу історію. І Київська Русь їхня, і Хрещення,  і література, і перша школа 988 року теж була російською в Києві… Де були українці зі своєю трипільською культурою? Мабуть, чекали двадцять першої річниці незалежності. Тупе омолодження держави вигідне сусідам для інформаційної війни. Вигідне і нашому політикуму, який діє за принципом:
"Які літа такий розум". Так виглядає, що нинішня еліта замість агресивного обурення здатна лише до польотів на зустріч у Крим, дрімоти і бідкання на другий день: "Хлопці, я здається заблукав".

3. День Незалежності зустрічаємо в розпалі передвиборних баталій. Бійка доволі своєрідна. Поки уряд шукає відеокамери на дільниці, "процес пішов". Насамперед, на арену вийшли бійці з грошовими мішками. Так як їх багато і вони спокушають кого бачать, від священика до обивателя, то головне - не забути, хто більше дав і пообіцяв. При такому підході наступні вибори будуть нагадувати аукціон. Хто більше запропонує крадених грошей, той і стане депутатом. Потрібна буде лише одна відеокамера, щоб народ побачив благодійників.

Несміливо, із системними страшилками про звільнення, на арену політичної боротьби виходить адмінресурс. Зауважимо, що рекрутація у правлячу партію проходить таким темпом, що незабаром партійних квитків буде більше, як населення. І буде бігати чергова активістка й мучити молодого фахівця: "Вам висловили таку довіру, взяли на роботу, а ви ще не вступили… і немовля своє запишіть, нам треба звітувати". Впізнали.
Твердо іде колона багаторічних нардепів, які готові навіть до струсу організму, аби вибрали ще раз.
Голосно кричать автори провокативних проектів з надією, що хтось купить їх неіснуючий електорат.
Романтики надіються на совість народу. І правильно роблять.

   4. До живого допікає відсутність чіткої програми розвитку країни. Зауважте, що раніше була спроба закликів до терпіння і світлої близької перспективи. Тепер навіть спроб немає. Подекуди повертається навіть феодалізм, або неофеодалізм. Виглядає це так. Магнат, який забрав паї (маємо на увазі саме магнатів, а не фермерів), жирує на заморських курортах. Його представник розвозить неякісне зерно і на несміливе зауваження зверхньо окреслює перспективу: "Будете виступати - і такого не одержите". Доборолась Україна до самого краю, як казали батько нації. На Тернопільщині в давні часи був популярний, вибачте, так званий "сраний" дуб, біля якого били повстанці за негідну поведінку. Може, спробувати. Надіюся, це не буде потрактовано, як заклик до екстремізму.

 5. І все-таки свято наближається. Ось у Гусятині Михайло Савчук показує всій країні, як громада може перетворювати збідоване, неосвітлене селище на європейське містечко. Ось молодь придумує заходи національного спрямування. Ось Юра Луценко насміхається над катами із–за грат. Ось бабуся переписує хату на кота, бо внук проголосував як раб, а не як українець. Бійтеся манкурти. Нація починає сміятися. Незабаром ви зрозумієте, що це значить. Вертолітні майданчики ще пригодяться.

Буде, обов’язково буде і на українській вулиці свято. Повернуться євронаймити, посміхнуться до батьків євросироти. Просто усміхнуться люди. Бо свято. Бо День правдивої незалежності.
Слава нації!

Анатолій Вихрущ

15.08.2012, м. Тернопіль
 

Коментарі