Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для
ВН

  
     Зміст статті
1.  Крах СРСР – процес закономірний

2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період «військового комунізму»
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР  (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС
13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. РольСША в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з   аналізу  причин  Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 


7. Російські комуністи – владна каста СРСР

   Але ж комуністи мали національну чи, бодай, територіальну приналежність. Залишається вияснити – які з них (за фактом) мали абсолютну владу? Хто ж був НЕБОЖИТЕЛЯМИ ?
Не секрет, що абсолютну владу в СРСР мало Політбюро ЦК КПРС і  Секретарі ЦК КПРС, КГБ СРСР, а далі – похідні від згаданих  трьох суб’єктів. Формально найвищим органом  КПРС був з’їзд партії, але склад його делегатів визначався в Політбюро і Секретаріаті.  Від одного «двірцевого» перевороту до наступного перевороту Членами  Політбюро ЦК КПРС були в основному одні і ті ж люди, багато з них засідали там пожиттєво. А частота похоронів Членів Політбюро в останні десятиліття Союзу стала одним з видів шоу на телебаченні і на траурних мітингах у трудових колективах. 

 
  Для цього розглянемо питання:  кому були відкриті всі двері й ворота, хто мав найширший доступ до влади і за якими критеріями відбувалася селекція?
  Прямо назвати фаворитну націю чи територію, з якої поставлялася «сировина» в партійну кузню кадрів «батьки» СРСР, ніколи не наважувалися. Не посміли, бо то була б уже неприкрита дискримінація інших націй. Тому був придуманий єзуїтський (за суттю), але, нібито ідеологічно безневинний критерій…
 Розглянемо його на прикладі.
   Доступ на службу в КГБ, право бути висунутими на керівні пости в КПРС, на вступ для  навчання на факультети зовнішніх зносин, на юридичні факультети, в навчальні заклади КГБ не мали ті діти (навіть, якщо вони були ультра золотими медалістами), чиї батьки під час війни проживали на тимчасово окупованих фашистами територіях. Зовні це виглядає, нібито  ідеологічно обґрунтовано. Частина жителів окупованих територій були в німецькій поліції,  частина була вивезена на роботу в Німеччину (і не важливо, що вивезена насильно), частина – вирощувала хліб, який забирали фашисти (але ж «кормили» німців), інші працювали на транспорті і підприємствах, що виробляли продукцію, котра йшла на потребу Німеччини (працювали на Німеччину).

Тому в радянських анкетах була навіть така графа: чи проживали ви, чи ваші родичі на окупованій німцями території? Але де ж тоді презумпція невинності? А як же тоді зі сталінським принципом :„Сын за отца – не ответчик”?
До чого це приводило? Вихідці з Прибалтики, Білорусії, Молдови і України, та й жителі Європейської частини Росії (південніше лінії  Лєнінград – Москва –Сталінград, де проживало в основному  україномовне населення), були фактично «поражены в правах» і не могли претендувати на вступ до згаданих ВУЗів, на посади в державному і партійному апаратах (а, тим більше, не могли їх очолювати).Не могли претендувати на посади в КГБ, в судах, в прокуратурі, а тому виглядало „логічно”, що їх не допускали до вступу на аналогічні факультети у ВУЗах. 
     А на території яких республік СРСР не ступав фашистський чобіт? Населення яких республік відповідало критеріям КПРС-КГБ, критеріям «вищої благонадійності»? Таке населення проживало на територіях - середньоазіатських і кавказьких республік і …. в Росії.  Вірніше, півночі Європейської частини Росії (вище  лінії  Лєнінград – Москва –Сталінград і тієї частини Росії, що розташована  за Волгою).  
     Доступ вихідців середньоазіатських і кавказьких республік був суттєво заблокований ще одним  механізмом селекції - через визначення рівня володіння  російською мовою. Недостатнє володіння державною (російською) мовою було перепоною для „роботи” в центральних органах влади СРСР. ( А чому тоді комуністи України не борються за запровадження аналогічного принципу  „недостатнього володіння” державною мовою при призначенні на посади в Україні? Це ж їх принцип, їх „дітище” ще з часів СРСР). Таким чином,  лише вище згадана територія Росії залишилася основним донором кадрів для всіх рівнів і гілок влади. Тобто, росіяни, які не проживали (і батьки яких не проживали) на окупованих німцями територіях. були достойні державної, партійної та господарської служби, достойні призначення на керівні посади. У Росії був ще один козир. Висуванцям Росії не треба було проходити  додатковий фільтр, а саме   - висунення кадрів через республіканську компартію (так як це було в інших республіках),  тому що Компартії Росії за часів СРСР просто … НЕ   ІСНУВАЛО!
 
 За часів СРСР у Російської Федерації, в найбільшій за площею республіці, найбільшій за промисловим потенціалом, найбільшій за населенням, найбільшій за кількістю робітників і селян, найбільшій за чисельністю комуністів - не було республіканської Комуністичної партії, а відповідно – не було ЦК Компартії Росії. Не існувало і Політбюро Компартії Росії, її обкомів, райкомів і міськкомів партії. На обкомах, райкомах, крайкомах, міськкомах партії висіли вивіски КПРС, а не Компартії Росії. Чи не здається вам дивним, що Естонія з населенням в 1,5 мільйона чоловік (як в одній області Росії, чи України) мала і свою компартію і національні партійні органи; малі за населенням Литва, Латвія і Молдова мали свої партії, республіканські й територіальні партійні органи. Грузія, Вірменія і Азербайджан мали теж свої національні компартії, а 150-ти мільйонна Російська Федерація – не мала національної компартії, компартії республіки!  Може, в Росії не було комунізму, чи комуністів? Але я в цьому не бачу нічого дивного, бо так було задумано, так було й здійснено. КПРС була по суті компартією Росії – і про чисельності комуністів і по представництву в ЦК КПРС і в Політбюро ЦК КПРС, і в КГБ СРСР, і в міністерствах і відомствах СРСР.  Просто, КПРС і компартія Росії – це було  одне і те ж - одна компартія. Політбюро КПРС за представництвом мало абсолютну більшість від комуністів з Росії і абсолютна більшість Членів Політбюро були росіянами за національністю. І абсолютна більшість Секретарів ЦК КПРС і більшість Членів ЦК КПРС були від Росії. Партійне керівництво СРСР було російським в своїй більшості , або як нині кажуть – росіяни мали контрольний пакет акцій у всіх вищих партійних і державних органах. А все, що відбувалося в союзних республіках, здійснювалося за рішеннями Політбюро ЦК КПРС і Пленумів ЦК КПРС, тобто за рішенням єдиної спрямовуючої сили в СРСР - РОСІЙСЬКИХ КОМУНІСТІВ,  КОМУНІСТІВ – РОСІЯН.  Для недопущення «відсебятіни на мєстах» спочатку першими, а згодом - другими секретарями ЦК в національних республіках призначалися теж росіяни, і другі секретарі обкомів - росіяни, або зденаціоналізовані нацмени, але з національними прізвищами.  «Смотрящіє» від Росії за нацменами. Начальники УВС і КГБ в областях республік - росіяни, або зденаціоналізовані нацмени, але з національними прізвищами. Перших секретарів ЦК Компартій республік «обирали» лише після того, як  їх наїх кандидатури давало добро  „російське” Політбюро ЦК КПРС. Усіх секретарів ЦК Компартій союзних республік «обирали» за тією ж процедурою. Перших секретарів обкомів в союзних республіках «обирали» зі схвалення Секретаріату ЦК КПРС, а деяких (значимих областей) – за згодою Політбюро ЦК КПРС. Секретарів райкомів партії в республіках «обирали» в ЦК Компартій республік після «добра» від куратора республіки в Секретаріаті ЦК КПРС.
Союзних Міністрів призначали лише через Політбюро ЦК КПРС, республіканських - через Секретаріат ЦК КПРС. ЗАСТУПНИКІВ РЕСПУБЛІКАНСЬКИХ МІНІСТРІВ- ЧЕРЕЗ Секретаріати ЦК союзних республік. Керівників заводів, таких як Кучма – за згодою членів Політбюро (за згодою комуністів Росії). Керівників республіканських Урядів і Парламентів – теж через російське Політбюро ЦК КПРС. Тобто,
ніхто із партійних , Урядових, Парламентських керівників «не обирався» (а фактично - не ставився) на посади без згоди керівництва  російських комуністів. Слова  «не обирався» пишу в дужках, бо то було звичайне призначення на посади навіть там, де передбачалася процедура виборів, але вона відбувалась на безальтернативній  основі. Просто, перед процедурою виборів виступав керівник партії відповідного рівня і казав «єсть мнєніє…», або «ми тут посовєтовалісь і рєшілі…», а дальше озвучувалась кандидатура давно «обраного» - ще до початку голосування, «обраного» за описаною вище процедурою. Ту ж комедію ламали при «обранні» керівників Рад від села до Верховної Ради СРСР. Підготовка  матеріалів «на  ідеологічну чистоту» претендентів на посади здійснювалася виключно КГБ СРСР і його територіальними органами. Якщо КГБ не рекомендувало – кандидатура не проходила. Між іншим, КГБ СРСР був органом ПРИ Раді Міністрів СРСР (безхозним міністерством?), що працював під  керівництвом Політбюро ЦК КПРС (політбюро російському - за національністю більшості його Членів). У всіх союзних республіках були республіканські Управління КГБ СРСР. В Російській федерації УКГБ  по Росії не існувало. На території Росії були органи КГБ СРСР - за повною аналогією з КПРС. Тому  росіяни були поза конкуренцією в призначенні на посади у всіх республіках у всіх партійних і радянських органах, в судах  і прокуратурах, в МВС і КГБ, на керівні посади в підприємствах , установах  і закладах.
  В секретаріаті Президента СРСР, в апараті ЦК КПРС,  в секретаріаті Верховної Ради СРСР, в апараті Ради Міністрів СРСР, в Генеральній Прокуратурі і Верховному Суді СРСР, в міністерствах і відомствах СРСР працюючі теж, в основному, були росіянами в силу того, що згадані  відомства розташовані в Москві, тобто на території РФ. Для поселення в Москві були запроваджені так звані „ліміти”, що контролювалися партійними органами, в яких знову ж  переважали росіяни. Між іншим, Росія і своєї столиці не мала , а суміщала її із столицею СРСР! Хоча вірніше буде сказати . що  столиця Росії була одночасно і столицею СРСР, за вищеописаною аналогією в партії,  бо комуністи - росіяни керували  Союзом. 
          
        СРСР був формою російської імперії, зразком комуністичної імперії російської нації. Так  хто ж тоді  відповідальний за все, що творилося в СРСР? Росіяни. Комуністи Росії, комуністи - росіяни за національністю, що мали контрольний пакет в Політбюро ЦК КПРС, в Уряді СРСР і КГБ СРСР. В другій частині 20-го століття в Політбюро, КГБ, Верховному Суді, Генеральній прокуратурі, МВД СРСР  росіяни за національністю складали більше 2/3 від їх штатного складу.
Сталін і Путін офіційно висловились, що перемога в другій світовій війні по праву належить  Росії і російському народу, народу-переможцю. А кому ж тоді належать масові зґвалтування німкень після перемоги над німцями і мародерства? Теж народу-переможцю?
Але більш відверто і однозначно сказав космонавт Андріан Ніколаєв, між іншим, Член ЦК КПРС в минулому. На запитання: кому належать досягнення в космонавтиці, він з більшовицькою прямотою і навіть з елементами роздратування відповів: «а кто будет отрицать, что СССР был русским государством…»? Та й на Заході СРСР називали однозначно - РАШЕН.
А ось тепер слід запитати, а кому ж тоді, якому народу, належать всі поразки СРСР, і остання – КРАХ СРСР? Поразки - російські комуністи і нинішні владні  функціонери якось не хочуть відносити на на свій рахунок і на рахунок Росії в цілому. У поразки немає батьків, вона – сирота. Чи поразки теж належать Росії, а відповідальність за них  лежить  на  російських комуністах, на російським КГБістах, на народові-переможцю?
СРСР де-факто був комуністичною формою російської імперії, наступною після Царської Росії, успадкованої від царської Росії.Тому розпад СРСР  слід розцінювати просто як етап напіврозпаду саме 2-ї Російської Імперії.
 
В результаті участі Російської імперії (у формі комуністичного СРСР) в другій світовій війні вона повернула собі частину втрачених територій і приросла тими країнами-сателітами, на територію яких ступила нога російського солдата і країнами-сателітами, які прийняли ідеологічну доктрину комунізму як базу для свого розвитку.
 
      На кому лежить відповідальність за розпад Комуністичного табору? В 50-х роках  з-під контролю СРСР випадає Югославія, в 1956 році здійснила невдалу спробу виходу з під контролю СРСР Угорщина, в 60-х роках вирвався Китай, в1968 році здійснила невдалу спробу Чехословаччина, в 1989 році з-під контролю СРСР вирвалась Німецька Демократична Республіка і приєдналась до Німеччини Федеративної , в Польщі Солідарність почала демонтаж комуністичної системи і взяла курс на вихід з-під впливу СРСР, з-під впливу Російської імперії, а потім «розсипався» і сам СРСР як чергова форма Російської імперії
. Другий етап напіврозпаду Російської імперії відбувся мирним шляхом в результаті повного економічного і політичного банкрутства доктрини комуністичного розвитку, яку реалізували, проводили і збанкрутили російські комуністи, що були керівниками всіх гілок влади в СРСР  і  мали в ній «контрольний пакет акцій». СРСР, а фактично російські комуністи, очолював ідеологічну імперію Росії – ТАБІР КОМУНІЗМУ, його військову структуру - Варшавський Договір, його економічну потугу – Раду Економічної Взаємодопомоги.
Хто були  члени ГКЧП, що дали старт фінальному етапу розпаду СРСР?  – Комуністи і росіяни за національністю – одночасно (окрім Пуго):

  • Янаєв - Віце-Президент СРСР, голова ГКЧП (росіянин,член ЦК КПРС),
  • Павлов- Прем’єр- Міністр СРСР (росіянин, член ЦК КПРС),
  • Крючков - Голова КГБ СРСР (росіянин, член ЦК КПРС),
  • Язов - Міністр оборони СРСР (член ЦК КПРС),
  • Пуго - Міністр внутрішніх справ СРСР (латиш, член ЦК КПРС),
  • Бакланов- перший заступник Голови Ради оброни СРСР (росіянин, секретар ЦК КПРС),
  • Стародубцев - Голова Селянської спілки СРСР (росіянин, член ЦК КПРС )
  • Тізяков (росіянин, член КПРС) 
Серед «співучасників» фігурували:
  • Лук'янов  - голова Верховної Ради СРСР; його звернення транслювалося по ТБ і радіо разом з основними документами ГКЧП- росіянин, чл. КПРС.
  • Шенін - росіянин, член Політбюро ЦК КПРС.
  • Прокоф'єв - росіянин,  член Політбюро ЦК КПРС, 1-й секретар Московського міськкому КПРС.
  • Варенников - росіянин, генерал армії, Головнокомандувач Сухопутними військами - заступник Міністра оборони СРСР.
  • Болдін - росіянин, завідувач Загальним відділом ЦК КПРС.
  • Медведєв – росіянин, генерал-майор, начальник охорони Горбачова.
  • Агеєв –росіянин, генерал-полковник, перший заступник голови КДБ СРСР.
  • Генералов -росіянин, начальник охорони резиденції Горбачова у Форосі.
 Ні „російське” Політбюро ЦК КПРС, ні „російський” ЦК КПРС, ні Секретарі ЦК, де  контольний пакет акцій мали комуністи Росії, не засудили сам факт створення  ГКЧП, не противилися способу  комплектування його персонального складу, не засудили його цілей,  напрямків і методів  діяльності, не виступили проти ГКЧП, не виступили потім і в якості сили опору, що завадив би розпаду СРСР. Більше того, вони схвалили розпад СРСР!
 
Прийшов час дати відповідь на запитання: а до якого ж класу чи прошарку відносилася  КАСТА комуністів-росіян, яким належала влада в СРСР? Однозначно можна сказати що це був декласований елемент, імперіалістичний за суттю, російський за національністю, що дістав в народі необразливе ймення – НОМЕНКЛАТУРА. А по суті це була номенклатурна диктатура. Не дивлячись на те, що вони себе бажали називати інтернаціоналістами, вони були не лише росіянами за національністю, а гірше того - були ідеологами, організаторами, провідниками і носіями політики  російського шовінізму в СРСР і за його межами.
 
Але від їх діяльності саме Російська Федерація виявилась найбільш постраждалою. Те що було зроблено за часів СРСР з економікою Російської Федерації, з рівнем п’янства і психологією росіян, важко назвати явищем позитивним для самих росіян. Нині економіки всіх республік виживають за рахунок виробництва товарів та послуг і знаходяться під гнітом російської (а, по суті, зденаціоналізованої, але персоніфікованої ) монополії, імя якій - Газпром, яка торгує природними багатствами Росії, а на виручку імпортує промислову і сільськогосподарську продукцію. Газпром - основна дійна корова російського бюджету. Але, у свою чергу, вона доїть і самих росіян. Якби Росія вимушена була закуповувати енергоносії так, як інші республіки  -  економіка Росія «схудла б» за лічені місяці, за той час, доки закінчився б резервний фонд і золотий запас.  Тобто, росіяни, за часів СРСР не сформували структуру економіки своєї республіки, яка здатна була б виживати і розвиватися на випадок відсутності власних енергоносіїв (як Україна, як Білорусія, як Грузія і багато інших республік).
       Стосовно непомірного п’янства росіян говорити зайве. На сьогодні – це світовий феномен і рекордсмен Книги Гіннеса – чого лишень коштують щомісячні авіакатастрофи в Росії...
       Скорочення відносної кількості росіян у самій РФ набирає загрозливих масштабів для РФ, як держави російської, що з часом може поставити під сумнів її назву і суть, про що свідчать самі російські парламентарі, про що свідчать російські публікації лише за одинь день, на зразок:
- Стаття: „На Северном Кавказе есть все предпосылки к новой войне”http://www.newsland.ru/news/detail/id/704085/cat/94/
- Стаття: „Сурков: важно сберечь русских на Кавказе”.
Коментарі:
      - Беклочка„-А вот теперь поймите, что кавказцы столь же чужды русским, как и русские кавказцам...”. «... кавказцы на нашей земле находятся в качестве захватчиков...”

      - ЛЕЗГИН05- „...я ! ненавижу. ну просто не перенощу русских как народ, как людей как нацию ,мне они просто отвратительны ! а все это потому что русские портят мой народ пытаются его деградировать спаить сделать алкашами итд ! я не понимаю почему об этом нельзя говорить ? ну скажем я промолчу но ведь думать иначе я все равно не стану как ненавидел так и буду ненавидеть и клянусь да ! хочу чтоб русские жили у себя а все наши у себя и радовались жизни !”

      - 09061672 комментирует материал "...важно сберечь русских на Кавказе..." В качестве мяса на шашлык?

       -
cailas: Россиянин русских ненавидит? Новенько, свеженько. Такие россияне нам не друзья.
      -     правдолюбец: Спохватились! Сохранить русских.. когда уже нечего сохранять.
      -   
Филин: Уже происходит дерусификация Москвы, а он про Кавказ вспомнил.
В  московских школах 2/3 детей не
русские.http://www.newsland.ru/news/detail/id/704058/cat/42/

- Стаття: „КПРФ предлагает провести слушания о"судьбе русского народа"         
-„Владимир Федоткин озабочен тем, что "русский народ сокращается по 
  численности    быстрее всех"..... 
    - Лидер фракции ЛДПР в Госдуме Игорь Лебедев предлагал президенту Дмитрию Медведеву прописать в Конституции особую роль русского народа. Его инициативу  
       поддерживал глава КПРФ Геннадий Зюганов”

http://www.newsland.ru/news/detail/id/703931/cat/94/.
 
     Це вже було. Месіанська роль росіян в СРСР. Імперський менталітет. Нафталін. Якщо в Росії почалися спроби „прописать особую роль русского народа”- це повторення таких же  спроб Сталіна, Брєжнєва, це свідчення початку розвитку Росії за сценарієм  „синдрому СРСР”. Не виключений і аналогічний фінал.
 
    Стосовно імперського менталітету росіян. Їх, як наркотиками, «накачали» духом зверхності, духом імперіалізму і вони самі вірили й вірять у те, що вони дійсно такі круті. Все російське вважалося найдосконалішим, найякіснішим і неперевершеним. Навіть там, де, здавалося б, не повинно бути визначення якогось поняття як російського, воно було і  вживається й досі в словосполученнях, які нормальним людям просто ріжуть слух: «русская Америка», «русская Германия», «русский дух», «русское поле», «русское раздолье», «русское гостепреимство», «русская удаль», «русская роща », «русское чудо». Навіть повітря, берізки, борщ, котлети, пироги  і світанки і ті вже були за  часів СРСР лише російськими. І якщо «русский дух, русская удаль, русская душа, русское чудо» – я ще якось міг зрозуміти, бо це їх «судьба», як казали за часів СРСР, то шовінізм – не сприймав. Коли почали казати: «Не отдадим Литву, не отдадим Украину» - це була імперська відвертість, яку вже не бажали приховувати росіяни, але яку не бажали слухати ні литовці, ні українці. Як росіяни могли НЕ ВІДДАВАТИ того, що їм не належало? Значить вважали, що саме їм належало.В якості чого, кого? В якості території і майна чи  в якості васалів, рабів чи меншовартих, чи безправних? В якості майна, чи худоби?
   Коли,  демонструючи своє миролюбство, росіяни створювали пісні і співали: «…хотят ли русские войны…», а після того вводили війська в Чехію, в Афганістан, Литву, Чечню, Грузію , Придністров’я (щоб там не було війни?), то це характеризувало їх імперську підступність, імперський експансіонізм і імперське лицемірство одночасно.

 
  А ось тепер уже з’явилась пісня про окремий вид кохання – російський, про «російську  любов». Коли я працював над цією статтею, дружина увімкнула перший російський канал, де  співак Ніколаєв співав, що «РУССКІЄ ЛЮБЯТ КРАСІВО, РУССКІЄ ЛЮБЯТ СВЄТЛО». Приїхали. А інші народи і нації люблять НЄ КРАСІВО, чи НЄ СВЄТЛО?Я, правда, теж ніколи не розумів, коли росіяни казали, що вони люблять УКРАЇНСЬКЕ САЛО, бо я чомусь вважав, що росіяни люблять свиняче сало, що вирощене в Україні, але не УКРАЇНСЬКЕ сало, бо це свідчило б не про любов, а про........ канібалізм росіян. 
      
   За часів СРСР все, що спрямовувалося на вшанування українського, розцінювалося як український націоналізм. Українці де-факто були позбавлені права на вшанування національної мови, культури, своєї історії, своїх героїв, своїх просвітителів. Навіть українські конфесії були знищені, але РПЦ залишилася.  Залишилася, хоча вірніше було б сказати, що комуністи-атеїсти її ЗАЛИШИЛИ з наперед заданою місією, тому що за завданням Партії і КГБ  РПЦ виконувала функції Троянського Коня серед віруючих. (мабуть, виконує і понині).
Всі ці моменти рельєфно висвітлені й відображені в показах відомого дисидента, правозахисника і українського патріота Миколи Кульчинського:
        „ З їхніх розмов я знав, що всіх священників влада зобов'язувала розкривати органам тайну сповіді, неможливо було стати священиком без підписки про співпрацю з КГБ. Довідку про те, що ти можеш мати парафію, без такої підписки не видавали...
       „Коли я приїхав жити у Полтаву 1973 році – продовжує Кульчинський, - то я з дружиною пішов покласти квіти Шевченку ... Кагебісти нас сфотографували і вже увечері господар нашої квартири влаштував скандал і виселив нас....

В зоні, як ніде, чітко проявлявся російський шовінізм. В путьових для кожної
нації була образлива назва: звєрі, хахли, маланці тощо, тільки росіян називали
росіянами. Росіяни в ієрархії посідали найвище місце і не піддавалися насмішкам
і образам
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/18/36171/
Тобто, навіть засуджені росіяни були по статусу вищими від засуджених українців та представників інших народів СРСР. Що це, як не шовінізм, не нацизм? Коли одну націю ставили вище іншої. Навіть на «зоні». Що ж тоді й  казати про те, що було на”свободі”?  Хоча й свобода була теж „зоною”. Зоною російського шовінізму.
      Зі своєї біографії можу сказати, що зі мною щотижня вели „розмови” КГБісти в 1989-90 роках за те , що я відвідував студії в „ТУМ” ім. Т. Шевченка. Тобто,
сам факт відвідування «Товариства Української Мови» вже розцінювався як націоналізм. Я - українець не мав права в СРСР розмовляти рідною мовою, бо інакше СРСР визнавав мене або небезпечним, або дефектним з точки зору російського шовінізму....   Але ні в Росії, ні в союзних республіках КГБ не займалося тими, хто відвідував гуртки з поглибленого вивчення російської мови, російської історії, російської культури.
Тобто, РОСІЙСЬКИЙ ШОВІНІЗМ У СРСР БУВ ТОТАЛЬНИМ, БУВ завуальованою ОФІЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ СРСР, на сторожі якої стояло КГБ СРСР, а патріотизм інших народів, їхня боротьба за людські права  розцінювалася як злочин на національному підґрунті, як злочин проти СРСР і придушувався КГБ СРСР. Як я можу після цього поважати СРСР чи прагнути його відновлення? Для чого я повинен прагнути нового Союзу? Щоб мене знову вважали в ньому людиною другого сорту, принижували, чи переслідували за любов до рідної мови, чи заставляли відмовитися від того, що є для мене дорогим і рідним взамін на незастосування репресій щодо мене? Щоб знову жити, стоячи на колінах?
 
   Саме російські шовіністи при владі в СРСР разпалювали міжнаціональні конфлікти, що прокотилися просторами СРСР в кінці 80-х і на початку 90-х р.р. (в Азербайджані, Грузії, Вірменії, Киргизії, Молдавії, Прибалтиці, Узбекистані, Україні та інших республіках). Там, куди влазить Росія, – рівноправ’я народів зникає, там з’являється рабство.
 
   Але імперська психологія росіян, психологія рабовласника народів, що населяли СРСР – не в минулому, вона жива і є фактором дестабілізації в незалежних державах і сьогодні . Правда, зараз вона вже набирає форм, що межують з неадекватністю, що можуть викликати  сумніви про здоровий глузд її носіїв. Читаю в Інтернеті об’яви (на українських сайтах) про продаж житла в Україні, де пропонують до продажу «русское».
Щоб не подумали читачі, що я щось перекручую, фальшую, чи перебільшую, то наводжу витримки зі згаданих об’яв, виділивши більшими буквами «русское», і вказавши електронні адреси цих об’яв:

 
„Дом 2 эт, пл. 270/220/20 кв. м., кирп., 6 комн., отличное сост., земельн. уч. 25 Га; есть камин; сануз. в доме, 2 туалета, 2 ванны; все коммуникации; сад; рядом есть суперм., рынок, школа, остановки, лес, озеро; Васильковский р-н. с. Кобцы. .... Участок 25 соток с ландшафтным дизайном, газон, хвоя. На участке свое зарыбленное озеро, красивый водопад. Барбекю, русская печь. ....Забор"  
http://agent.ua/hs52510.html#ixzz1JgdbhyGz
 
 Вирішив перевірити чим відрізняється російська піч від української, польської  і інших. Зайшов на один сайт, читаю:
           «По своей сути, Русская печь - не только обогревательный прибор дома, это уникальное явление нашей славянской культуры, яркий символ русского духа».
http://kovcheg.ucoz.ru/forum/58-1305-3
 
Приїхали! Попав ще в більшу російську психушку: як же ж інакше розуміти: «русская печь –  уникальное явление нашей славянской культуры, яркий символ русского духа».?
 

Зайшов на сайт петербурзьких майстрів – пічників.
"Печных Дел Мастера"-> Русская печь
http://forum.stovemaster.ru/viewtopic.php?printertopic=1&t=1316&postdays=0&postorder=asc&start=0&finish_rel=-10000
 
#1: Русские печи (украинские) Автор: Чуриков Александр, Откуда: Санкт-ПетербургДобавлено: Вт 20 Июнь 2006, 00:02
 
#4:  Автор: Евгений Колчин, Откуда: Москва Добавлено: Пн 26 Июнь 2006, 09:06
    —
Александр, а почему русские (украинские).
Такую упрощенную конструкцию (горнило) ставят не только в России и на Украине, но и во Франции... или Америке.
Так их что, так же называть по имени страны установки или русские ?
Может, есть какое то упрощенно-усредненное название такому очагу, например, хлебная печь (камера).
 
#5:  Автор: Чуриков Александр, Откуда: Санкт-Петербург Добавлено: Пн 26 Июнь 2006, 09:39
    —
Для нас (печников и специалистов) наверное неправильно называть русские, украинские и т.д. Согласен. Просто я привык к "русским" или по последним работам "украинские".
 
Виявилося, що «русская» піч, вона же і українська і білоруська і французька і американська, але в устах росіян вона все одно – «русская печь, символ русского духа»?!?!.
 
А ось  інша об’ява з цієї ж серії : але в об’яві дім в Україні продається вже з « ..русским лесом…»  
 ПРОДАЕТСЯ
Дата 11.04.2011
 
Дом 3 эт, общ. пл. 320 кв. м., кирп., отличное сост., земельн. уч. 20 Га; все коммуникации; сад; гараж на 1 автом.....На участке басейн обложен плиткой, сауна, русский лес. Забор ....  
http://agent.ua/hs52918.html
 
До якого рівня  шовінізму треба було нашпигувати  тих росіян, щоб  вони стали ідіотами, щоб через двадцять років незалежності України, вони, проживаючи  в Україні, …. вирішили продати в Україні дім «с русским лесом» на ділянці?Що, дерева теж мають національність? Дерева – теж росіяни? В їхньому (дерев) паспорті так записано? А паспорт видано теж у Росії?  Їм уже ввижається, що все навколо – не лише їхнє, але й має носити їх національну назву. Ну, це вже не шовінізм, це вже  хвороба (і то не найлегшої стадії) або алкогольні галюцинації.  
Всім народам СРСР допекло, що все видавалося шовіністами безсоромно і безсовісно за „русское”, що крах СРСР став видом сатисфакції за багатовікове приниження їх гідності.
Одначе, ми, українці і народи союзних республік маємо бути глибоко вдячними  російським комуністам-шовіністам, за те, що їм не вистачило розуму подовжити фунціонування своєї держави – СРСР. За те, що не зуміли провести повну русифікацію  СРСР, не змогли здійснити остаточної асиміляції нацменшин Союзу до рівня повної втрати національної самоідентичності. Хоча прошарок ХАХЛІВ в українському суспільстві змогли наростити суттєво.
        У 1988 р. питома вага міжнаціональных шлюбіву СРСР коливалася в межах від 7 до 38%.У 1989 р. поза межами Росії проживало більше 25 млн. росіян, з них в Україні – 8 млн. чол.
          Але ми, українці і народи союзних республік, маємо бути глибоко вдячними  російським комуністам-шовіністам і за те, що їм вистачило дурості власними руками і власними зусиллями прискорити розпад власної імперії, в результаті чого народи СРСР, в т.ч  і ми, українці, змогли безкровно отримати свободу і незалежність.
       Одначе, я стою на тій позицї, що потеплішання добросусідських відносин між нашими країнами не лише потрібне, але й можливе. Але цього можна очікувати не раніше, ніж через кілька поколінь. Нинішні відносини гіпертрофовано екзальтовані.

Продовження:
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 
 

  

Коментарі