"Навіщо того Грушевського в Україні виготовляти, щоб він лежав десь у коморі, припадав пилом?"
Після того, як в Україні змінилася влада, у рідному місті Михайла Грушевського — Холмі — зійшла на пси справа побудови пам’ятника історикові.
Холмський православний священик із церкви св. Іоанна Богослова, о. Іван Лукашук упевнений: справа з пам’ятником застрягла наразі з українського боку.

Від’їхавши від станції «Хелм-място», потяг покрутив хвостом у бік Рейовця. На тій станції 65 років тому, 1947-го, громадилися сім’ї українців-холмщаків, котрих невдовзі вивезли на Північ Польщі в рамках операції «Вісла». Холмська гора тоді осиротіла. Одних її дітей вивезли в 1944—1946 роках в Україну, решту — на балтійське узбережжя Польщі.

Якщо їхати до столиці князя Данила Галицького з України, поляки будуть здивовані написами на вказівниках. До міста Kholm, мовляв, залишається стільки-то кілометрів. У сучасній польській свідомості не існує такого міста, є лише Chelm. Якщо поляків ще можна зрозуміти, то відсутність цієї назви в мізках волинян дивує: саме в цій області розселилося понад 50 тис. вихідців із Холмщини та сусіднього з нею Південного Підляшшя. Якщо ж в’їжджати до Холма із західного боку, дорога спершу винесе вас на високий вал, спускаючись із якого, прямо перед собою бачитимете узвишшя Холмської гірки, увінчане базилікою Богородиці. Видовище захоплює. Теж на захід від міста, у селі Столп’є, обабіч траси Варшава — Київ, височіє вежа ХІ ст. Щодо її призначення історики досі сперечаються, але це не заважає їй залишатися одною з візитівок Холмщини та її символічним охоронцем.

У туристичному бюро в центрі Холма його працівниці не відразу зрозуміли, про кого йдеться, коли я запитав про князя Данила, якого поховано на гірці.

— Ні, окремих видань про нього ми не маємо, лише вибірково в загальних історичних розвідках про місто, — знітилися вони.

Крім Данила, у підземеллях Пречистенського собору були поховані також його молодший син Шварно і внук Юрій І, котрий, за прикладом діда, прийняв титул короля Русі. До підземель собору римо-католицька церква не впускає. Тільки нещодавно Петро Порошенко озвучив інформацію, що досягнуто порозуміння між Україною та Польщею, тож у підземеллях зможуть працювати наші археологи.

При вході на територію собору — табличка польською, російською й англійською мовами: «Ви перебуваєте у святому місці. Поводьтеся, як паломник». Нижче — польською дещо більше: «Холмська гора є місцем релігійного культу з багатолітньою традицією. Усіх, хто перебуває на терені, що належить до парафії церкви Різдва Богородиці, просимо дотримуватися таких правил: 1) поводьтеся тихо, не порушуйте порядку; 2) заборонено розпивати алкоголь і влаштовувати пікніки; 3) поважайте чистоту, не приводьте собак». По периметру гірки встановлено кільканадцять пам’ятників Хресної дороги Христа. У дзвіниці засклений «мавзолей» полякам, які загинули під час різних повстань і національних трагедій. Окрема таблиця — «Полеглим за Вітчизну і народ героям-мученикам Холмської землі. 1939 — 1945» та «Полякам, замордованим на Волині. 1943—1944».

Польський історик українського походження Роман Висоцький пояснює: «У міжвоєнній Польщі храм на Холмській горі не належав жодній із церков, а перебував у власності держави. Коли німці зайняли місто, вони віддали гору православним. Саме тоді при вході було написано: «Собакам і полякам вхід заборонено». Поляки запам’ятали це надовго. Тому вже після війни там запанували римо-католики. Хоч слід від восьмираменних хрестів досі видно на вхідних дверях».

На сайті холмської газети Super Tydzieс проводять опитування «Чи ти за те, щоб у Холмі був пам’ятник Михайлові Грушевському?» За словами дівчини, яка відповіла по редакційному телефону, «питання «висить» понад рік, бо то вже, звісно, давня справа», але тільки тому, «що маємо такого адміністратора сторінки, якому вона до дупи. А так, звичайно, опінії щодо пам’ятника є різні...» Які саме, чомусь відмовилася пояснити.

2007 року у відповідь на подання тодішнього Посла України у Польщі Олександра Моцика до міської ради Холма про можливість відкриття пам’ятника Грушевському в місті його народження рада відгукнулася схвально. Місцем для майбутнього пам’ятника визначено сквер перед єдиною на сьогодні (із п’яти довоєнних) православною церквою св. Іоанна Богослова (збудована в ХІХ ст. як гарнізонна церква). Нині неподалік від неї можна побачити родовий будинок Грушевських, де, власне, майбутній історик народився. На ньому — меморіальна дошка двома мовами; свого часу її хтось обливав фарбою.

Пам’ятник планували відкрити до 145-річчя Михайла Грушевського — у вересні 2011 року. Це рішення ухвалити під час приїзду колишнього міністра культури України Василя Вовкуна у грудні 2009 року. Тепер же голова Комітету зі спорудження пам’ятника Грушевському, почесний консул України в Холмі Станіслав Адамяк оптимізму не відчуває:

— Проблема тут, у Холмі, — говорить Адамяк (пан Станіслав є також власником і засновником фірми ZOMAR, яка імпортує з України електроенергію). — Поки міська рада не затвердить рішення мерії, пам’ятника не буде. Навіщо його в Україні виготовляти, щоб він лежав десь у коморі, припадав пилом? Тут кресові середовища бунтують, бо вийшло кілька історичних публікацій у пресі, які показують його постать у невигідному світлі.

Наприклад, Лукаш Адамський, один із польських молодих істориків, який узявся відкривати Грушевського полякам, варшав’янин, хоч і порівняв його з Лелевелем, але факт, що Грушевський був великою постаттю для українців, не означає його величі для поляків:

— Можна сказати, що Грушевський в історичному вимірі був українським Лелевелем, а в політичному — поєднував риси [Романа] Дмовського та [Юзефа] Пілсудського. Але Грушевський вважав українцем кожного селянина, який — незалежно від того, де проживав, яке мав національне самоусвідомлення — розмовляв українською говіркою. Холм, Криниця, Перемишль були для нього українськими містами...

Мером Холма є молода (як сказали б у Польщі, атракційна) випускниця Люблінської політехніки Аґата Фіш. Розмовляти про Грушевського вона не схотіла, відіславши до Ельжбети Байкевич, керівника відділу культури. Ця класична чиновниця у витриманому стилі пояснила, що за мерією справа не стоїть: усі формальні питання було вирішено. «А газети що завгодно можуть написати», — відмахнулася вона.
       
Холмський православний священик із церкви св. Іоанна Богослова, о. Іван Лукашук упевнений: справа з пам’ятником застрягла наразі з українського боку.

— Змінився консул у Любліні, ціла влада, і все завмерло. Бо хоч у нас деякі право-консервативні кола і переконували, що «Грушевський не був приятелем поляків», влада міста погодилася на встановлення цього пам’ятника. Українці мали представити проект, і де ж він?!

Отець Іван говорить українською майже без акценту: у жителів Холмщини — та ж група говорів української мови, що й у киян та волинян. На запитання, чи хотів би він бачити цей постамент на території церкви, о. Іван заперечив. Біля церкви уже височіє хрест як пам’ять про жертв депортації за операцією «Вісла» 1947 року та кілька меморіальних дошок із інших оказій.

Григорій Купріянович, голова Українського товариства (Люблін), говорить: «Пам’ять про Михайла Грушевського на Холмщині довгий час не могла мати місця у просторі «офіційного» життя з огляду на політичний контекст. Після політичних змін на зламі 1980 — 1990 років єдиним матеріальним її виміром стало розміщення меморіальної дошки в Холмі — на будинку, в якому народився майбутній історик. Це відбулося 1991-го. Натомість щодо пам’ятника Грушевському, то в місті над Угеркою дедалі сильніше розгорається дискусія про доцільність і взагалі потребу вшановувати його постать. Те, що не є польським (особливо коли це українська спадщина), нерідко сприймають неоднозначно. Бракує розуміння того, що в історії Холма своє повноправне місце має також її український, руський компонент. Наслідком цього є те, що в назвах вулиць чи площ міста, а також у популярних виданнях про його історію і сучасність доволі важко знайти прямі свідчення про українську спадщину і традицію. Кожен народ має свій пантеон визначних постатей, які функціонують у його історичній пам’яті і є для нього символами. Для українців такими символами в історії Холма є князь Данило, Михайло Грушевський, уенерівці Пилип Пилипчук та Антін Васильчук. Природно, що українці очікують на вшанування цих постатей саме в Холмі, із яким пов’язане життя та діяльність цих особистостей».

Роман КАБАЧІЙ, День

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити