22 січня – День не лише Соборності, а й Незалежності України
"Короткий курс" політичного бандитзму
Суспільство складається з різних людей: класів, прошарків, релігійних угрупувань, геніїв, підприємців, благородних проповідників, кримінальних елементів, шахраїв,бандитів і т.д.  
Щоб якось вижити, люди змушені домовлятись про правила співжиття.
Правила бувають різні – справедливі і не дуже. За кожним з них криється власний інтерес.

Ідеальні суспільства бувають лише в уяві. У хворобливій - вони перетворюються на маніакальну параною, заради якої одні люди готові знищити решту. І нищать.
Але уявний рай чомусь так і не з’являється.
Проте, з кожним новим поколінням нові параноїки намагаються знайти дорогу побудови ідеального суспільства за допомогою сокири.
Кажуть: історія  вчить того, що нічого не вчить. Неправда.    

Люди поступово усвідомлюють необхідність свободи для забезпечення  вільного, творчого розвитку кожного члена суспільства. Насильство вичерпало себе. Праця раба виявилась малопродуктивною. Тільки вільна людина здатна створити державу. Треба було шукати нових шляхів. Для цього потрібно небагато - домовленість.  

1787 року емігранти Нового світу, зібрвшись у Філадельфії, проголосили власну конституцю з 10  статтей. Починався новий документ словами: «Ми – народ». В основу було покладено вчення Джона Локка і Шарля Монтеск’є про поділ влади на три незалежні гілки, щоб назавжди покінчити з  гнобленням людини. І це стало основою державотворення,  незважючи  на рабство у Північно- американських сполучених штатах! Але держава зробила перший крок на шляху свободи: сьогодні нащадок чорних рабів – президент США. Так народилась конституція США, яка діє вже більше двох століть.

У французів були проблеми: вони 1791 року ухвалили Основний закон, в основу якого поклали «Декларацію прав людини і громадянина», але сліпа  віра в побудову  ідеального суспільства за допомогою сокири, яка у них назвалась гільйотиною, скінчилось диктатурою Бонапарта і колосальною кривавою епопеєю.

Проте, з того часу найзатятіші гнобителі людства змушені були питати згоди народу на встановлення нових правил співіснування: проекти конституцій мусили бути схвалені народом. Навіть Наполеон змушений був провести референдум. Але референдуми теж бувають різні – чесні і шахрайські, і це не означає їх непотрібність.  
Далека істрія  не завжди переконує. Ось – ближня: Російська імперія 1917 року. Імперія розвалилась.

Зрозуміло – треба було створювати конституцію, яка б забезпечила розвиток суспільства. Для вияву громадської думки знадобилась свобода  друку, права людини , економічна і політична свобода, народне представництво у формі Установчих зборів, які б визначили правила нового співжиття.
Але демократія – процес довгий. Є коротший шлях – сокира.
«Ми - якобінці ХХ сторіччя !». Вірно. Володимир Ульянов – Ленін.
«Ми – терористичний уряд!». Просто і ясно. «Грабуй награбоване!».
Маяковський:    «В коммунизм из книжки верят средне:
                             Мало ли чего там в книжке можно намолоть,
                            А такое оживить внезапно  бредни
                            И покажет коммунизма естестсво и плоть».
Але    «брєдні» так і залишились брєднямі. Економіка мертва. «Росія у млі» - Герберт Уельс.
І от дива: нищівник приватної власності і вільного підприємництва В.Ленін таки знайшов важіль, за допомогою якого підняв Росію з руїн! Для цього знадобився лише дозвіл на приватну ініціативу – Нова економічна політика (НЕП) - в якій нічого  нового не було: «Маніфест комуністів можна викласти в одній фразі - знищення приватної власності». К.Маркс.

На Х з’їді РКП Ленін порадував громадян вільної Росії заявою,що ми, мовляв, мало не за день нагодували Росію, тобто перестали розстрілювать і кидати до в’язниць проклятих підприємців – представників експлуататорських класів. Ну як не згадати жарт Віллі Брандта: «При капіталізмі людина експлуатує людину, а при соціалізмі – навпаки». Треба додати: ні, пане Брандте, при соціалізмі людину експлутує не окремо взята людина, а сама держава.

І крізь хворбу мозку з її муками головного болю вождь революції затято обіцяв повернутись до «економічного терору!». Сокира тьмяним відблиском мерехтіла йому у згасаючих очах.
Повернемось до Установчих зборів Росії. «Караул устал!» - «учредиловка» (В.Ленін) розігнана! Насильство більшовицької диктатури схопило суспільство за горло задля утопічного раю.

Як же заливався сміхом червоний диктатор, коли йому розповідали подробиці вигнання  представників народу Росії – делегатів Установчих зборів!
На допомогу були покликані «соціально блізкіє» - люмпен пролетаріат, простіше кажучи, злодії. Їм усе було зрозуміло: як грабувати і як ділити. І вони діяли. Одні - інтелігенти-науковці- писали трактати про перевагу розстрілів, (за письмовим столом кров не бризкає в очі убивці і стогонів нещасних не чуть) - а інші крутили  більшовицку м’ясорубку  комуністичної  диктатури - втілення політичного  бандитизму, «необмеженого ніякими законами» (Ленін).

Коли ще там Гітлеру прийшла до голови думка – нищити в концтаборах расово неповноцінні народи за допомогою отруйних газів (газ «Циклон») - а Тухачевський за згодою Леніна масово труїв газами повстанців на Тамбовщині, і нічого: все виручив прогрес марксівського розливу. А Раковський в Україні – і теж за згодою Ілліча – цілі села змітав артелерійським вогнем в ім’я перемоги у класовій боротьбі. Розстріли «закладників», яких винищували масово за «нєдоносітельство» на «бандитів»(повстанців) - дрібниця. Згодом нові благодійники людства почали душити одне одного, доки не передушили до останнього – Сталіна.

Право націй на самовизначення виявилось черговою утопією і завершилось повною окупацією України на тяжких 73 роки.
Законний, визнаний низкою європейських держав, - у тому числі і урядом більшовицької Росії, - уряд Української Народньої Республіки (УНР) частково розстріляний, частково в еміграції, у концтаборах. Окупованому народу накинена «конституція» (російскою мовою) - пряма копія основного закону червоної Росії. Згоди народу ніхто не питав. Почалась колективізація з її голодоморами і розкуркуленням. Населенню, у першу чергу молоді, вбиваються в голову основні догмати нової віри: знищення людей – «революційна необхідність»; освячуються убивства і доноси, злочин став нормою співжиття.

Дві соціалістичні держави розв’язують Першу соціалістичну війну (Віктор Суворов) – націонал –соціалістична Німеччина і комуністичний Союз з його «першою фазою комунізму» – соціалізмом.

Найнадійнішою зброєю московського окупанта стало могильне забуття Української Народньої Республіки, тому про її закордонне представництво – Державний центр УНР - до 1992 року ніхто в Україні і не чув. Це стосувалось і IV Універсалу з проголошенням незалежності України 22 січня 1918 року. Тільки нащадки політичного бандитизму могли прийняти у 1992 році з рук  шостого у закордонні Президента УНР, голови Державного центру в еміграції, світлої пам’яті пана Миколи Плав’юка беззаперечні документи на законне відродження  УНР, щоб назавжди сховати їх від очей народу. А щоб хоч якось приладнатись до невмолимого ходу історії, вони, апостоли брехні, подарували українському народові давно без них проголошені парламентом УНР - Центральною Радою - національні символи – Гімн «Ще не вмерла», Герб Тризуб і синьо-жовтий прапор (за що ще вчора карали смертю в концтаборах!), а владу залишили собі у вигляді Закону про правонаступництво Української Радянської Соціалістичної Республіки, хоч ця структура окупанта – більшовицької Москви - ніколи не мала жодного сувернітету і була безсоромною вигадкою політичних брехунів.

Творення  нової  України за вже «третьою незалежністю» почалося за перевіреним сценарієм: в бюлетенях реферндуму не було згадки про незалежність України, проголошену IV Універсалом.  Все починали з посткомуністичного «ноля»; конституція приймалась за одну ніч Верховною радою, яка вела свій відлік часу від верховних рад «радянської України»;с існуюча гілка  законодавчої влади підмінила собою волю народу на встановлення змісту і фрми держави; народ лягав спати у президенсько–парламентській республіці, а прокидався у республіці «навпаки»; як і за часів окупації його ніхто не питав про згоду на запровадження Основного  закону держави; зміни до конституції печуться у будь–який засіб поза спиною народу; з поняття «три незалежні гілки влади» не випадково усунено термін «незалежні»; ст.5 конституції  проголошує «сувернітету народу», а судову гілку обирає не «суверен» - народ, а  самі  «гілки влади». Шарль Монтеск’є два століття тому попереджав: у разі злиття трьох гілок влади судді перетворяться на законодавців і гнобителів народу.

Сьогоднішні угодовці, хто з остраху, хто із вірності засвоєним догматам комуністичної диктатури, «перекривають» згадку про першу незалежність «Святом Злуки». Причому це свято Злуки (Соборності) відзначається з великою помпою, тільки щоб ніхто не спитав: куди поділась УНР і хто і за яким правом її заступив? А раптом, не дай всевишній, комусь забажається  визнати Україну окупованою державою протягом 73 років з вимогою відродження першої і єдино законної  незалежності, проголошеної ІV-м Універсалом Центральної ради  22 січня 1918 року.

Олесь Гриб, громадський діяч,
 для "Волі народу"

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити