ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
25 років тому моя квартира на Подолі перетворилася на корпункт.
Ночували покотом знайомі і незнайомі журналісти. Хто куняв, хто нервово палив на кухні, когось я знала, про когось чула, когось взагалі бачила вперше. В повітрі щось носилося, усі переживали, що перекриють дороги, метро, а з мого дому можна запросто пішака дістатися до Верховної Ради за півгодини. На столі стояла пляшка вина, але до неї ніхто не торкнувся. Всі розмовляли, але один одного ніхто не чув. В задимленій від цигаркового диму квартирі літали блискавки. Раз по раз спалахували гострі суперечки. Плавився телефон. Я мовчки майстрували бутерброди і усміхалася. Пам'ятаю той стан. Я знала, що все буде добре.

Я була парламентським кореспондентом, але того дня була не моя черга. Та усе ж останні дні під час гкчп я постійно була на різноманітних зборах, мітингах, нічого не друкувала, бо таке не пройшло би до друку в УРСР, але я шкірою відчувала загальний настрій і знала, що напруження сягло апогею. Вже о сьомій ранку три бригади телевізійників, серед них і московська, які ночували в моїй хаті, були біля парламенту. Пробіг Чорновіл – напружений, зосереджений, Володимир Яворівський та Роман Іваничук, Левко Лук'яненко… Я до них закричала «Повертайтеся з Україною» «Будемо!» - серйозно відповіли.

Я помчала на роботу. Того дня заслали до друку моє оповідання про чорнобильську Русалочку і мій текст привітання з народженням моєї країни – України! Ах як це звучало! З яким запалом я його писала. Сергій Правденко, головний редактор, якому я віднесла текст нервував: а може ще зарано, може нічого не буде? - Буде! Ставте!
Того ж дня мене відрядили за інтерв'ю до одного відомого українського письменника у Кончу Заспу. Не називаю імені, бо туди не доїхала. Рейсовий автобус слухав радіо і раптом заспівав. «Ой чий то кінь», «Реве та стогне…», «Червону калину». І мені перехопило подих. Я зійшла з автобуса на якійсь зупинці примостилася на лавочці і заплакала. А наступного дня маленьким рейсовим катером поїхала до Канева. Закінчилася одна епоха, розпочиналася друга і мені треба було туди, до Шевченка…

Наталя Дзюбенко-Мейс, українська журналістка, письменниця, громадський діяч
Інф. із сторінки авторки у Facebook

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити