Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
ДОРОГІ УКРАЇНЦІ! ДОРОГІ ВИБОРЦІ!
Візьміть врешті–решт власну голову в руки. Подумайте, за кого ви віддаєте свій голос. За Петра Симоненка і його  кремлівських холуїв?! Вони сьогодні разом з регіоналами (капіталісти з комуністами, як Ленін з американським другом - капіталістом Армандом Хаммером) забрали у нас мову! Тепер хочуть комуністи - п’ята колона Кремля - прибрати нашу символіку, мотивуючи тим, що її придумали „націоналісти”. До відома малоосвіченого чи зомбованого комуністичними фальшивими ідеями  демагога Петра Симоненка: наш національний герб – Тризуб - це герб Київського князя Володимира (Х-ХІ століття) і „націоналісти” й демократи тут ні до чого. Цей князівський тризуб і портрет князя можна побачити і в Римі, в соборі Петра, перший камінь якого було закладено ще 1506 року. Тобто за 300 з лишнім років до того, як уклали „братній союз” два світових  тирани - наступники Торквемади - Гітлер і Сталін.

Той союз двох соціалістів - Гітлера і Сталіна - називався „Пактом Молотова–Рибентропа”, за планом якого мали знищити цивілізований світ і „не продуктивні народи”. Обох цих божевільних диктаторів, як і їхні тоталітарні режими, демократичний світ давно засудив на прокляття. Але на одного з цих людських виродків - Сталіна - ще досі молиться червоний вождь комуністів Петро Симоненко, розмахуючи кривавим червоним прапором (без крові комуністи не можуть і сповідують дику маячню божевільного), а сам, судячи з його декларації, поданої до ЦВК, живе, як капіталіст-мільйонер.
Сьогодні він разом з капіталістами–олігархами і „донєцкімі парнямі”, що розмовляють на „фєні”, забрали у нас мову. Завтра вони у нас заберуть землю і не стане нації, бо без мови, як і без рідної землі, нема народу. А нема народу - нема держави, є тільки територія і населення на ній без права голосу. Завтра ми знову ризикуємо стати бидлом! Бидлом без паспортів і пенсій, як було це до „Хрущовської відлиги”.

Я, простий сільський хлопець, який ріс без батька, а моя мати - колгоспниця без права на паспорт, як і я, і на пенсію, а, отже, і без права на життя. Я пам’ятаю, як вона ходила зі мною малим у контору колгоспу, як її принижували й казали:
„Ти, Оксано, заробила на трудодні не літр, а півлітра олії за трудовий рік (тобто, за три пори року, окрім зими) і давали їй півлітра тієї гіркої з її слізьми олії, яка перетворювалася ледь не в літр, поповнюючи пляшку материною сльозою.

Я пам’ятаю, щоб вижити мої сусіди шили чоботи, інші гнали горілку, треті заливали миски з холодцем, щоб продати на базарі й заробити копійку на хліб, вирощуючи той хліб і збираючи його в „закрома Родіни”. Хто попадався на базарі з пошитими чобітьми, чи з хустинками, які привозили наші діти – моряки з далекого плавання і віддавали своїм батькам на продаж, того чекала радянська тюрма. Хто гнав самогон чи на весілля, чи на іменини, чи також на продаж - однаково засуджувалися і продукт розливали на порозі (у кращому випадку) або разом із власником бутля відвозили на підводі до сільради і там його, самогон, конфісковували на користь радянської влади.

Працюючи довгі роки в журналі „Перець”, я рятував своїх земляків від ганьби і в’язниці, телефонуючи у райвідділи міліції, народні суди, благаючи відпустити моїх земляків – колгоспників, у яких немає нічого на прожиття, а інших, якщо судити, то хоча б умовно, бо вони перші пішли в колгосп, у них маленькі діти і золоті характеристики „будівників комунізму”.

Ми, старше покоління, яке тільки пам’ятає страшну війну, яку затіяли два соціалісти - диктатори Сталін і Гітлер, мріючи розділити увесь світ між собою (дайош міровую революцію). Потім щось там вони не поділили між собою: чи то Польщу, чи то Литву з Фінляндією і зчепилися один в одного смертною хваткою. Але внаслідок цієї всесвітньої бійні полягло на полях бою і на своїх землях під обома окупантами понад 7 мільйонів ні в чому не винних українців, через територію яких пройшли як одні, так і інші двічі за ту довгу криваву війну. А частина недобитих і недостріляних українців Сталіним і його більшовицькою клікою розсипалися по світах, щоб не поповнювати надалі трупами величезний концтабір, обтягнутий колючим дротом від сходу до заходу, від півночі до півдня, який називався  „совєтской родіной”, а в цивілізованому світі „залізною завісою” чи „тюрмою народів”, які перебували в „імперії зла”.

Чи забулися  спогади наших батьків, матерів, яким пощастило  вижити в роки голодомору (ще мінімум 7 мільйонів чи більше українців засипано в „братні могили” без хреста і попа), у роки так званої українізації, коли вистріляли за українську мову і той страх увійшов в наші гени, що ми й досі боїмося і соромимося розмовляти українською, незважаючи на її солов'їність, милозвучність і мелодійність. Чи забувся нами 37-й рік, коли мої школярі – ровесники навчалися у класах, не маючи і не знаючи своїх батьків, яких було розстріляно як „ворогів народу”, а потім реабілітовано як безневинних.

Це було вчора. Так станеться і завтра, якщо ви, дорогі мої українці, віддасте свої голоси за послідовників Леніна-Сталіна. Сьогодні у вас відібрано мову (ви ще цього не усвідомили), завтра відберуть симоненки і вашу землю (поцікавтесь, скільки земельки у Києві і під Києвом нахапав цей борець "за кращу долю трудящих", лобіюючи у Верховній Раді "Нашу рябу"). Скільки і в яких місцях набудував маєтків, як і інші комуністи типу Олександра Ткаченка.

Завтра вони можуть ліквідувати Герб і Гімн і прапор нашої держави, мотивуючи тим, що українці зустрічали під цим прапором і гербом війська Адольфа Гітлера. При цьому не пояснюють: зустрічали тому, що вірили, що німці будуть менш жорстокі до українців, аніж більшовики. Проллють менше безневинної крові. Потім пішли в ліси і в гори, бо зрозуміло, що всі соціалісти-тоталітарники однакові: інтелігенцію вистріляти, селян і робітників посадити на автомашини, дати плуга і хай орють рідну землю для нових хазяїв. Так буде і завтра. Саме завтра, якщо ми знову підемо натоптаною дорогою під  червоні, криваві прапори і чужі символи з чужими нам зірками. А потім плакатимемо гіркими слізьми за своєю свободою і своєю незалежністю, віддавши в руки цим безпардонним демагогам, політичним крутіям і повіям свої голоси,  вимінявши їх на червону петлю на свою шию, як це було не раз у нашому житті.

Вони вам обіцяють знову побудувати комунізм, вернути землю, заводи і фабрики. Вони вже вертали. Кінчалося це півлітровою пляшкою олії і материнськими слізьми. Вони вам сьогодні обіцяють знову побудувати комунізм, який в природі не можливий. Бо тоді всі люди мають стати однаковими болванчиками, хунвейбінами. Чому ж вони тоді не побудували, коли вже комунізм той мали для себе? Цього не вдалося зробити навіть мільярдному Китаю, котрого нам приводять як приклад, плутаючи, що в Китаї не комунізм, а соціалізм з елементами приватної власності.

Сьогодні ми сидимо в тюрмах під Стрижавкою, що під Вінницею, чи під Прилуками, що під Черніговом. Звичайно, це погано. Але завтра стане ще гірше, як тільки ми віллємося в черговий раз у "братню сім’ю" „братніх” народів, і тоді вже сидітимо не в Стрижавці і не в Прилуках (вони будуть переповнені), а в  Сибірі „нєісходімой” і в столиці Радянської України - Колимі. В Сибіру валитимете сосни, збиратимете замість білочок кедрові горішки, а на Колимі митимемо для „вєлікой родіни” золотий пісок, поповнюючи  скарбницю тієї "Родіни" на гонку озброєнь. На гонку озброєнь, щоб було з чим посилати наших дітей у гарячі точки планети (Чечню, Кавказ, Афганістан та інші Таджикистани), захищати інтереси „вєлікой родіни”, яка за це нашим батькам присилатиме безкоштовно цинкові гроби, аби ми не витрачалися копійок на дерев’яні.

Ви хочете голосувати за комуністів. Голосуйте і розпишіться на клаптику паперу від бюлетеня, що українця ніяка історія не вчить і не навчить. Що українець приречений бути рабом, оскільки він так і не навчився створити свою(!) державу, а якщо створив, то не годен її відстояти і тому він, на відміну від чеха,  поляка,  угорця і навіть від вічно бідного румуна, батрак у своїй державі. Він і сьогодні просить чи не в усіх сусідів чужого паспорта й візи, щоб утекти світ за очі, бо не вмів господарювати у своїй хаті, у своєму домі, на своїй землі, а впустив туди чужого дядька і найнявся до нього наймитом.

Голосуйте за комуністів. Завтра матимете в десять раз більше землі і чистого повітря уздовж Єнісєя і річки Лєни, уздовж  Далекосхідного узбережжя біля Камчатки, звідки добре видно навіть багату Японію, без чорноземів і без корисних копалень. Голосуйте за комуністів! Щоб завтра знову стати безправним колгоспником, без паспорта і без пенсії, а в руках тримати: в одній серп, а в другій - молоток. Голосуйте за комуністів. Вони вам влаштують ще той комунізм, якого в книжках і Карл Маркс не описував!
              
Олег Чорногуз, письменник

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити