Пробудження Української Нації відбувається імпульсивно. Перші його ознаки сталися після розпаду СРСР у 90-ті роки минулого тисячоліття. Тоді українці дружно, щиро і активно, на одному подиху висловились на референдумі в грудні 1991 року за незалежну, вільну, самостійну Українську державу. Після цієї знакової події патріоти, схопивши на озброєння лозунги, гасла, красномовність один перед одним кинулись пхатися до державної влади, до гетьманства. Вони тоді забули головну істину, що не можна будувати державу на гнилому фундаменті, тобто на наскрізь прогнилій старій радянській системі. Цю гнилу радянську систему продовжували тримати керівники Комуністичної партії, комсомольці, пострадянська прокуратура, КДБ і вся система влади від секретаря парткому до керівників КПУ.

Патріоти в той момент забули найголовніше – провести в Україні люстрацію, що було зроблено в інших країнах (Польща, Прибалтика, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія). Пострадянське керівництво в Україні чітко зорієнтувалося в тій ситуації і миттєво перефарбувалося в Українські кольори і стало в авангарді Українського суспільства. Ця владна верхівка здійснила злочинну приватизацію. Привласнила національне багатство: фабрики, заводи, шахти, газові і нафтові родовища, землі. Було монополізовано всі стратегічні об’єкти. Влада сформувала під себе банківську систему, яка колонізувала всю економіку країни. Привласнили весь медіа простір України і почали інформаційне отруєння Української нації.

Зважаючи на те, що всередині України (так склалося історично) дуже багато ворогів незалежності і самостійності, було створено цілу систему руйнації України зсередини, яка активно підтримувалася іззовні, з боку новітньої Російської імперії. Найслабкішим місцем в Україні були і є Крим і Схід, де зосередилися головні антиукраїнські сили. Не випадково звідти походять: кучми, януковичі, азарови, пшоки, левченки, єфремови, бондаренки, ахметови, рибаки, добкіни і майже всі «істоти», які нищать Україну.

У 2004 році в Українського народу настає друга хвиля пробудження і він виходить на вулиці з протестами – з вимогами змінити в Україні владу. Під гаслом «Кучму геть!» відбувається перша революція, яка скидає Президента Кучму. Цю революцію назвали Помаранчевою.

Кучму поміняли на Ющенка. Думали, що Ющенко кращий українець і що він зможе змінити ситуацію в державі, зупинить антиукраїнський шабаш і грабування українців. Сподівалися, що він примусить усіх виконувати Конституцію України. Посадить до в’язниці (як обіцяв) злодіїв, крадіїв, бандитів. Гаслом революції і було «Бандитам – тюрми!»… Але сталося все з точністю до навпаки. Першим порушив Конституцію… гарант ії дотримання Президент Ющенко. Він на базі РНБО створює тіньовий уряд на чолі з Петром Порошенком, який веде боротьбу з урядом Юлії Тимошенко за право впливу і доступ до бюджету України. В адміністрації Президента також створюється система, яка бореться з урядом, очолюваним Ю. Тимошенко.          

Щоб якось виправити ситуацію, Верховна Рада приймає рішення про створення в Україні парламентсько-президентської форми правління. Але від такої «рокіровки» суть не змінюється. Система, побудована посткомуністичними режимами Кравчука-Кучми, самовідтворюється і примушує всіх жити за її правилами. Система примусила наївного Ющенка змиритися з цими правилами і «грати» (тобто діяти) за ними.

За сприяння Ющенка до влади приходить малоосвічений, покалічений долею, аморальний, але амбітний донецький «урка» Янукович. Метод його правління базувався на корупції в усіх ешелонах влади, страху, беззаконні, аморальності, некомпетентності, злодійстві. Підбір кадрів відбувався за принципом персональної відданості «босу». Але найголовніше, що він сам повністю підкорився Російському «імператорові» Путіну, беззаперечно виконуючи його волю. На вимогу Путіна за короткий час правління Януковича в Україні були знищені основи Української державності, економіка, збройні сили, служба безпеки, Прокуратура, міліція. Найголовніше – були знищені засади Конституційного ладу України. Витримати це Український народ уже не міг… І тут настає третє пробудження Української Нації.  

В кінці 2013-го року і на початку 2014-го відбувається Революція Гідності. На боротьбу з режимом Януковича повстали мільйони українців. Їх не зупиняють ні снайпери, які засіли на печерських пагорбах і адмінбудівлях, ні кривавий звірячий «Беркут», ні крижані водомети, ні сльозогінний газ. Героїчний Майдан за лічені дні скидає диктатора Януковича (хоч «майданні» політики у це не вірили), і той, як собака, тікає з України.

Патріоти України здійснили величний подвиг: ціною своєї крові і свого життя вони зупинили стрімке скочування України в прірву. На Майдані формується і впевнено стає на ноги Українська Нація. Її символом і взірцем стає героїчна Небесна Сотня. Це ті герої, той людський скарб, яким Україна буде пишатися вічно. Це найдорожче, що має Україна.

Але вороги України не дрімають. Вони відкрито розв’язують справжню війну, використовуючи найновітнішу зброю. Українські патріоти ідуть на захист своєї Батьківщини і мужньо її захищають.
Всередині держави відбувається зміна її керівництва. Український народ обирає Президента Порошенка і на черзі – позачергові вибори до Верховної Ради. На посаді Президента Порошенко вже понад 4 місяці. Що ж змінив Порошенко в системі влади в Україні? Що прослідковується в його діях?
По-перше, він показав, що належить до клану олігархів і досі є олігархом. Всупереч законодавчим вимогам, своїм обіцянкам не позбувся власного бізнесу і продовжує його лобіювати.  

По-друге, Порошенко хворіє зірковою хворобою, любить, коли йому «співають дифірамби» та безкінечно хвалять і лижуть. Він стає в Україні Петром Першим.

По-третє, він є прихильником цієї олігархічної системи і не збирається її змінювати. Наслідує помилки попередників. Активно взявся змінювати Конституцію, що не є його головним завданням. Найголовнішим його обов’язком є забезпечення виконання Конституції України.

По-четверте, Порошенко – поганий стратег. У своїй діяльності не сформував стратегію розвитку незалежної Української держави. У нього відсутня прогресивна національна кадрова політика. Є загроза перетворення клану донецьких на клан вінницьких. Сумнівний Гройсман, на якого покладене завдання підготувати проект нової Конституції, може стати Прем’єр-міністром, що буде крахом.

Іще можна багато говорити про великі і малі помилки Порошенка як Президента України. Хочу твердо заявити, що не ставлю за мету дискредитувати Порошенка як Президента, а лише хочу відверто і чесно наголосити на його помилках. Сподіваюсь, що у своїй діяльності він це врахує.

Щоб реально змінити ситуацію в Україні, необхідно змінити не лише обличчя при владі, а й систему влади, при якій народ буде владою в Україні, а всі державні інституції виконуватимуть його волю.

Зупинимося на сьогоднішній передвиборчій ситуації в Україні. Те, що Порошенко погодився назвати свою політичну партію своїм ім’ям – це дурість. Взагалі іменні партії необхідно заборонити на законодавчому рівні.

Більшість політичних партій ідуть на вибори до Верховної Ради зі старим менталітетом. Майже у всіх політичних партій, які є суб’єктами виборчого процесу, а точніше: Блок Порошенка, «Опозиційний блок», Радикальна партія, Народний фронт, «Самопоміч», Сильна Україна та інші дріб’язкові партії – відсутня ідеологія, а присутній популізм, фарисейство, амбітність, брехня та обман. Ці партії висувають та підтримують у мажоритарних округах таких самих, як і вони. Подивишся на це все, і тебе проймає страх.

Командири батальйонів, покинувши поле бою і своїх бійців, рвуться у бій за владу. А дехто і свої батальйони прихватив у Київ, щоб вони допомогли завоювати їм місце у Верховній Раді. Що характерно, кандидат балотується не за місцем постійного проживання, а в столиці. Так їм наказала політична сила, яка їх підтримує. І, що характерно, якщо такий кандидат стане депутатом, то представлятиме у Верховній Раді не народ, а фронт. Це що? Не абсурд? Тут є над чим задуматись.

Але все-таки є на цих виборах політичні сили, які мають чітку ідеологію – національну і демократичну. Є політичні сили, які, попри допущені помилки, послідовно, чітко, аргументовано і без популізму відстоюють права і свободи народу, борються за українську незалежність, за волю, за сильну і вільну державу, за її європейський вибір. Це Всеукраїнське Об’єднання «Свобода», яка була в цій Верховній Раді санітаром і головною політичною силою, яка боролася проти фальшування голосувань у Верховній Раді, відстоювала українську мову і зробила велику роботу для знищення режиму Януковича. Не буду перераховувати всіх заслуг ВО «Свобода», скажу, що цю політичну партію і її кандидатів у мажоритарних округах варто підтримати і за них проголосувати.

Сильна і потужна політична партія Всеукраїнське Об’єднання «Батьківщина» в політичному житті України показало свою зрілу демократичну позицію. «Батьківщина» перестала бути кишеньковою партією її керівників. Багато хто вважав, що якщо в «Батьківщині» буде відсутня її лідер Юлія Тимошенко, то партія зникне з політичної арени.
Але життя показало, що «Батьківщина», як і її лідер, витримала випробування гонінням та дискредитацією. «Батьківщина» зуміла в короткий термін активізуватися, зміцнитися, і найголовніше – набратися сили і мужності, щоб очиститися від зрадників та пройдисвітів.
«Батьківщина» заслуговує на повагу і буде гідно представлена у Верховній Раді.
Потрібно довіряти не соціологічним опитуванням, а собі, і підтримати на виборах та проголосувати за ту політичну силу та за тих кандидатів на мажоритарних округах, які здатні змінити систему влади в Україні.

Підбиваючи підсумки, хочу з упевненістю сказати, що ніякі сили не здатні зламати дух і волю українського народу. В Україні народилася і кріпне Українська Нація – велика, могутня, освічена, сильна, величава, культурна, красива НАЦІЯ, здатна змінити світоглядне бачення розвитку світової цивілізації. За Україною майбутнє.
Слава Україні!   

Голова «Української Національної Ради»    Юрій ПАЛЬЧУКОВСЬКИЙ

Інф.: unr.org.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити