Коли український народ стане нацією?
1 грудня 1991 року 90,3% українських громадян в єдиному пориві сказали:„Незалежності – ТАК!”). Тоді ми були єдиною нацією. Приспана нація знову ненадовго прокинулась в 2004-му... Що далі?    
Протягом останніх десятиліть тільки лінивий не висловлювався про необхідність чіткої і зрозумілої національної ідеї – об’єднуючого кличу, який пробудить хронічно дрімаючу націю. Чим раніше проголосимо цей клич, тим раніше його реалізуємо! То, може, нарешті, пора це зробити, з огляду на 22 роки нашої відновленої незалежності.
      
        Якщо ми визначимось із терміном і приймемо, що національна ідея  –  це мета нації,  "образ майбутнього" (від грецького idea – ідея, образ), то її конкретизація полегшується. Слід, також, визначитись, через який орієнтовний відтинок часу ця мета має бути реалізована. Якщо цей період складає десятки років (тобто, порівняно з тривалістю людського життя, є досить віддаленим), то це вже не "ідея", а "ідеал". Ідея конкретніша за ідеальний образ. Інша справа, що період від проголошення національної ідеї до її реалізації може бути тривалим.

      У переважній більшості партійних програм сформульоване, головним чином, саме ідеальне бачення національної ідеї. Загалом, воно зводиться до прагнення побудувати процвітаючу (сильну і заможну) Україну. Тобто, ідеалізована мета, викладена у програмах більшості партій, є спільною. Її суть можна спрощено сформулювати і так: українці повинні жити в добрі і щасті (скажімо, як у Швеції).  
       Проте, щоб досягти ідеалу (або, принаймні, наблизитись до нього) потрібно зробити проміжні кроки на шляху до нього. Образно кажучи, йдучи коридором (чи тунелем) вічності вперед, потрібно розчистити шлях – звільнити його від величезних каменів, які трапляються на дорозі. Адже каменюки бачать усі, а кінцевий пункт ховається за обрієм. Переступити або обійти ці кам'яні перепони не можна. Щоби при просуванні вперед вони не були постійними „каменями спотикання”, їх потрібно лише прибрати! Головна мета проміжних кроків – усувати один за одним камені з під ніг (тобто, послідовно вирішувати найактуальніші, найвагоміші суспільні проблеми). Ще одна аналогія: фари автомобіля вночі освітлюють лише частину дороги, а подальшого шляху ви ще не бачите (і не можете бачити!). Але, по мірі руху в потрібному напрямі, ви все ж доїдете, куди треба.

       Якщо ж ми ведемо мову про сучасний шлях, по якому йде нація, то її найближчу мету – прибрати найближчий (наріжний) «камінь» (тобто, подолати найнагальнішу проблему сучасності) – і можна вважати національною ідеєю сьогодення. Таким чином, нам залишається спільно ідентифікувати той камінь спотикання. Але до цього підкоригуємо визначення національної ідеї з урахуванням викладених думок. Національна ідея – це концентрований вираз стратегічної мети, головного пріоритету нації на осяжне майбутнє. Національна ідея визріває у глибинних пластах суспільної свідомості, народного духу. Вона є об'єднуючою вже тому, що завжди віповідає колективному прагненню національної спільноти. А формулює національну ідею національна еліта.

     До 1991 року головним прагненням більшості українців було відродження власної дер-жави, яка неодноразово втрачалася в ході тернистої вітчизняної історіїї (і за Княжої доби і за часів Козаччини, і за часів УНР). З упевненістю можна констатувати, що до того часу відновлення незалежної Української держави було головною метою українства, тобто національною ідеєю. У концентрованому вигляді вона була сформульована тодішньою громадсько-політичною та інтелектуально-культурною елітою так: «Україні – волю!». Важливо підкреслити, що державна незалежність була і метою (тому що тільки вона забезпечує волю) і, одночасно, засобом досягнення цієї волі (лише у вільній країні можуть бути гарантовані права і свободи людини).
       Отже, у національну ідею спільнота може вкладати не тільки мету, а й засіб її реалізації. Своя Українська держава – це мета-засіб: мету створити (розбудувати) державу можна втілити в життя лише через механізм (засіб) державних інституцій. Таким чином, це приклад нерозривної діалектичної єдності національної ідеї як мети із стратегією її досягнення.
     Після відновлення держави (або реалізації згаданої національної ідеї) у нашої національної еліти настало «запаморочення від успіхів», і вона не змогла виразно запропонувати суспільству нову національну ідею. Не змогла вона цього зробити і тепер – через 22 років після здобуття державного суверенітету!

      Тим часом, виявляється, що насправді національна ідея як черговий пріоритет нації вже неодноразово, в тій чи іншій формі, проголошувалась! Це ідея консолідації, єдності української нації! Іншими словами, всі повторюють, що національна ідея завжди є консолідуючою, але бояться визнати, що національною ідеєю як головною метою сьогодення може (і повинна) стати сама ідея консолідації. Тобто, знову ми маємо справу з метою-засобом! Проголосивши імперативний курс на єднання (засіб), ми значно швидше прийдемо до мети(єдність нації). Причому, знову ж таки, ця мета давно визріла в глибинних пластах народного духу (згадаймо з історії всенародне прагнення до єдності з часів княжих міжусобиць, пізніші заклики Б. Хмельницького, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, Степана Бандери: „В єдності – наша сила!”). Ця ідея виразно постала завдяки Тарасові Шевченку, Іванові Франку. Визначними ідеологами національної єдності були і Дмитро Донцов, Микола Міхновський, Микола Хвильовий. Але ця ідея досі не реалізована!

       На одному зі скликань „Світового конгресу українців” екс-Президент Віктор Ющенко вперше заявив про єдність нації як національну ідею сучасності. Із самого початку свого президентства він називав українців: „Моя нація”.  В останні роки з усіх політичних таборів (навіть з комуністичного!) все частіше лунають слова „національні інтереси”, „захист національних інтересів”. Але щоб захищати національні інтереси, потрібно, насамперед, створити саму націю. Кожен громадянин України має усвідомлювати себе українцем незалежно від національності (етнічного походження). У цьому суть відмінності між нацією (політичною категорією) та національністю (етнічною). Тому словосполучення „політична нація” є штучним і не вірним. Нація – завжди політична! Це неспростовно довели як результати згаданого грудневого референдуму, так і Помаранчева революція, (коли на Майдан вийшла нація!). Однак, замість того, щоб закріпити цей успіх, політичні сили роблять чергові спроби роздерти Україну на шматки (і в територіальному і в національному розумінні).
      Щоб утвердити українців як націю, проукраїнські політичні сили повинні офіційно проголосити національною ідеєю консолідацію української нації.

    Національна ідея – це, також, концентроване вираження провідної ідеології державотворення. Вселяє помірний оптимізм той факт, що низка політичних партій (включаючи тих, ідеологія яких досі була невиразною), все чіткіше окреслюють власну ідеологію як солідаризм, громадянське порозуміння тощо. З політологічної точки зору – це, фактично, і є дещо завуальована ідеологія національної єдності або ідеологія національної держави (з невід'ємною консолідацією, солідарністю усіх, хто створює спільність).  
     У ЗМІ, ідеологію солідаризму іноді критикують,  ототожнюючи її з ідеологією націоналізму. Таке ототожнення є не тільки правомірним, але й потрібним для адекватного розуміння націоналістичної ідеології. А от критика викликана тим, що в нашому світогляді (і, в даному разі, в переконаннях авторів деяких публікацій) досі не повністю подолана відмінність між нацизмом (месіанською винятковістю, різновидами якої є расизм, фашизм тощо) і націоналізмом – найвищою формою патріотизму, ідентифікацією себе як вільної людини у складі вільної монолітної етно-духовної спільноти, самоусвідомленням національної унікальності і гідності. Націоналізм – це любов до Батьківщини і повага до інших націй.
        Саме ці націєтворчі ознаки притаманні кожній нації. Утворення націй як суверенних суб'єктів політичного життя невіддільне від націоналізму. Який же зв'язок між поняттями «націоналізм» і «національні інтереси»? Націоналізм є найприроднішим засобом за-хисту національних інтересів.
        Згадаймо мудре слово І. Франка: він заповідав, що спочатку треба бути українцем, а вже потім соціал-демократом, лібералом і т. п.      
     
        22 роки відновленої незалежності України переконливо свідчать про необхідність і наявність ще одного державотворчого пріоритету –  демократизації суспільства як єдиного імунітету від авторитаризму. З особливою силою необхідність (і можливість) утвердження реального народовладдя продемонструвала Помаранчева революція. Глибинні історичні прагнення українського народу також це підтверджують (достатньо згадати народовладдя в Українській козацькій державі). Тому тяглість до демократії – це також складова національної ідеї сьогодення.
         Стаття 5 Конституції України про народовладдя має бути реалізована, а влада, нарешті, повинна стати виконавцем волі народу. Чи існує взаємозв'язок між ідеєю єдності нації та ідеєю побудови громадянського суспільства як діючої моделі демократичної пра-вової держави? Безперечно! Забезпечити демократичні перетворення у суспільстві спроможна лише нація – згуртований народ, який є єдиним носієм суверенітету і джерелом влади. З іншого боку, перетворення народу в націю та її утвердження можливе лише в умовах демократії.
        Якщо нація стане єдиною, монолітною, то ефект синергії допоможе швидкими тем-пами досягти високого рівня розвитку України!   

        Своє слово повинна сказати і держава, яка згідно із ст.11 Конституції України має сприяти консолідації української нації. Шкода, що свого часу екс-Президент України Віктор Ющенко в питанні артикуляції і „обнародування” національної ідеї не продемонстрував таку ж волю, як і в питанні про голодомор. Адже 24 серпня 2009 року в промові з нагоди 18-річчя Незалежності України В. Ющенко вже досить чітко конкретизував національну ідею:
        «Будь-які поділи маліють перед усвідомленням нашої справді великої ідеї у новому часі: це творення єдиної Української нації – сучасного національного, політичного і громадянського організму, що охоплює всіх без винятку громадян України»...
        Я звертаюсь до всіх нас: немає між нами різниці з думкою про майбутнє ми зобов′язані йти шляхом творення єдиної нації, бо лиш її моноліт захистить і збереже нас у новому столітті...
       Наважливіший акцент треба зробити на новітній інформаційній політиці України.
Саме вона разом із заохоченням наших медіа, книговиробництва і книговидання має стати головним інструментом для популяризації української національної ідеї – ідеї культурної і духовної єдності серед усіх верств нашої спільноти».


        Мудрі слова. Але, у відповідності з принципом «і словом, і ділом», Президент України мав би вже наступного дня після оприлюднення національної ідеї звернутися до української громадсько-політичної спільноти із закликом підтримати цей клич, донести його до кожного українця і, наповнивши конкретикою, без зволікання втілити в життя. Прикро, що, як завжди, цього не сталось.
       Заради справедливості, варто зазначити, що й інтелектуальна еліта не зреагувала на слова тодішнього Президента. Вона, як і вся нація, досі статечно дрімає...

          Висновки:

1. Сучасна національна ідея (як черговий стратегічний пункт у «дорожній карті» утвердження України) має бути запропонована всіма провідними політичними силами і проголошена на державному рівні. Якщо ж конкретно сформульованої національної ідеї немає, то немає й мети, і держава змушена блукати у своєму розвитку. (Зокрема, хронічне непорозуміння між гілками влади та низький рівень життя українців красномовно про це свідчить).  

2. НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ СЬОГОДЕННЯ ПОВИННА СТАТИ ІДЕЯ ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ ТА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. Вона має стати серцевиною національної ідеології.

3. Загальнодержавною ідеологією повинна стати оновлена ідеологія захисту НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ . Це має бути черговий виток національно-демократичних пріоритетів, завдяки яким у 1991 році була відновлена Українська держава. Соціальні, ліберальні та інші ідеології будуть лише підкріплювати і живити цю інтегральну ідеологію.
        
4. Українська громадсько-політична та інтелектуально-культурна еліта на основі чіткої артикуляції національної ідеології повинна сформувати державну стратегію у формі КОНЦЕПЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ як у внутрішній, так і в зовнішній політиці.  
Імперативним національним інтересом у внутрішній політиці має стати не тільки політична, а й духовна, громадська, соціокультурна єдність нації.


    Стратегія єднання (консолідації) повинна наповнити національну ідею конкретним змістом:
1. Духовна єдність на основі християнських та гуманістичних цінностей і єдності          українських церков.
2. Ідеологічна єдність на основі ідеї Соборності, об'єктивної інтерпретації історії, системності і спадковості, політичного партнерства та громадянського консенсусу.
3. Національно-культурна єдність на ґрунті традиційних українських цінностей,        утвердження державного статусу української мови.
4. Соціальна єдність на основі соціального партнерства, громадянського суспільства з механізмами реального народовладдя та гармонійного поєднання суверенітету народу з суверенітетом держави.
5. Єдина стратегія економічного розвитку на основі політики національних інтересів, орієнтації на внутрішні ресурси та суворого контролю за їх використанням, стимулюючої системи оподаткування.

На основі концепції національних інтересів має бути розроблена і затверджена консенсусним рішенням громадсько-політичних сил цілісна ПРОГРАМА ДЕРЖАВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.
                      
Михайло Роль, політичний експерт

Коментарі

 

Коментарі  

 
+5 #4 Богдан Павликівський 06.11.2013 17:51
Шановний п.Михайле, повністю підтримуємо Вашу статтю. Ми в Івано-франківській обл. створили Громадську Організацію "Український шлях",(є в інтернеті свій сайт,) де вже декілька років проводим дискусії за участю представників церкви, науковців, влади, щодо розвитку та втілення в життя української національної ідеї на рівні держави. Для цього плануємо в першій половині лютого провести розширений круглий стіл на рівні представників духовенства, науковців із різних областей які працюють над цими питаннями.
Залишаю Вам координати нашого голови ГО Мирослава Давидіва (м.т.-050-168-13-93, та ел.пошта ()
Цитувати
 
 
+4 #3 Дон 06.11.2013 17:39
Цю статтю треба розповсюдити, бо вона є лікбезом для тугодумів!
Цитувати
 
 
+5 #2 Fedorovich 06.11.2013 16:27
Чудова стаття.Повністю підтримую погляди,
висновки.
Цитувати
 
 
-3 #1 Віктор Борківський 06.11.2013 16:26
Для усіх мудозвонів: Українська нпаціональна ідея - це незалежність України, що й доказав народ першого грудня 1991 року. На далі - владу захопили злодії і стали грабувати народ і державу. Так при чому тут національна ідея? І нічого валити відповідальніст ь на народ, набиваючи свої шлунки у їдальнях Верховної Ради. Беріть на себе відповідальніст ь, раз народ вам повірив, а не прикривайте своє керівну бездарність відсутністю у народу соціально-культурної єдності. Не будьте холуями у персональних пенсіонерів КДБ-КПРС-СРСР, тріпаючись про неможливість відібрати у них незаконні у незалежній Україні пільги та передати їх борцям за незалежність України. Оце і є сучасна національна ідея - віддати шану і повагу борцям за незалежність України та народу, який виявив свою волю 01.12.1991 року на заклик борців за незалежність України.


Президенту України
Януковичу В.Ф.

Голові Верховної Ради України
Литвину В.М.

Прем’єр-міністру України
Азарову М.Я.

Борківського Віктора Вікторовича
03164, м. Київ, вул. Бахмацька,
18, кв. 21, тел. 067-712-16-67

Заява

Згідно Указу Президента України № 75 від 28 січня 2010 року я і члени моєї сім’ї підпадаємо під статус борців за незалежність України у ХХ столітті. Але у незалежній Україні статус її героїв та заслужених людей, з відповідними до цього пільгами і преференціями, мають лише особи, які є жертвами пагубної комуністичної зовнішньої політики та безгосподарност і. Величезні пенсії отримують партійні функціонери знищеної нами КПРС, як основа утримання України часткою СРСР через філії КПРС у кожній республіці як імітацію наявних національних Компартій та партноменклатур а КПРС в усіх сферах господарчої та іншої діяльності СРСР. Кому, кому, а Вам це краще за всіх відомо.
А який же правовий статус у нас, борців за незалежність України? Хто ми у нашій державі? Чи не гоже буде прирівняти наш статус до статусу захисників Вітчизни, якими є ветерани Великої вітчизняної війни?
В істориків багато балаканини щодо спроби багатьох історичних постатей здобути Україні статус самостійної держави. Багато крові пролито за цю мету. За це полягли і мої предки.
Але лише ми у 1991 році зуміли домогтися провести референдум з визнання народом незалежності України, чим безкровно досягти багатовікової мети із здобуття українцями своєї національної держави. Саме через референдум я бачив безспірний доказ того, що незалежності прагне уся нація, а не кучка, так ненависних ворогам нації і державності України, «українських буржуазних націоналістів». І зумів переконати у цьому усіх лідерів руху боротьби за незалежність України.


Додаток: електронний диск з документальними доказами нашої участі у боротьбі за незалежність України.

З повагою,
В. Борківський
23.05.2012



Третьою національною ідеєю є вступ України у Євросоюз, якому народ довіряє завдяки рішенням Європейського суду з прав людини.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити