Сергій Грабовський: "Дух Майдану" у суспільстві живий, і горе тій владі, яка спробує відійти від нього
Соціологія, якщо йдеться про справді наукову її іпостась, а не підробку з "правильними" для когось цифрами, – це дзеркало суспільства. Факт узагалі-то банальний, але він часто забувається нашими політичними діячами. Отож: наприкінці березня опубліковані дослідження громадської думки, проведені двома структурами, які користуються заслуженою репутацією: Київським міжнародним інститутом соціології та соціологічною службою Центру Разумкова. І ці дослідження – всеукраїнські репрезентативні опитування – є певного роду "дзвіночками" для влади і маркерами напрямів докладання активності для громадянського суспільства.

Перше опитування, до результатів якого ми звернемося, – це те, яке провів Центр Разумкова. Те, що дві третини опитаних вважають – ситуація в країні розвивається у неправильному напрямі, не повинно нікого лякати. Українці в цьому плані завжди були песимістами. Куди важливішим є те, що 21,8% респондентів дотримуються думки, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі протягом найближчих кількох років, 42,7% – у більш віддаленій перспективі, і лише 21,6% – що взагалі не здатна їх подолати. Цей результат засвідчує поміркований оптимізм і реалізм українських громадян.

Президента України Петра Порошенка тією чи іншою мірою підтримують понад 53% опитаних – це наразі непоганий результат, бо й у голови уряду, і в голови парламенту цей показник значно менший. Показники непідтримки Верховної Ради, Кабміну й особисто Арсенія Яценюка – 56-57%. Якось жити можна, але здійснити непопулярні реформи вкрай важко. А в разі проведення зараз виборів глави держави найбільшу електоральну підтримку у першому турі виборів отримав би той самий Порошенко (19,4% серед усіх опитаних, на другому місці львівський мер Андрій Садовий, який має лише 6,5%).

Серед державних та суспільних інститутів найбільшу довіру громадян мають Церква як така (довіряють їй 66,2% опитаних), Збройні Сили України (60,9%), Національна гвардія України (56,7%), мас-медіа України (50,2%), громадські організації (45,7%). Загалом не довіряє цим інституціям відчутно менше, ніж довіряє. Президенту України як державному інституту довіряють 43,6% респондентів. А от Нацбанку – тільки 12,4% - і це дуже серйозний «дзвіночок». Бо ж до голови цієї головної фінансової інституції держави довіра ще менша. Валерії Гонтарєвій довіряє тією чи іншою мірою лише близько 5% опитаних, не довіряє – понад 80% (інші чи не знають такої чи не визначилися з відповіддю). Рівень непідтримки дій Нацбанку – 77,3%. Банковій системі як такій не довіряє 85% опитаних. Чи досягне фінансова система стабільності за такої ситуації? Запитання, думаю, риторичне, але «нагорі» цього «дзвіночка» воліють не чути. А ми натомість згадаємо, з чого почав Франклін Делано Рузвельт утілення «Нового курсу», - з відновлення довіри суспільства до банків…

Інший «дзвіночок» - це показники довіри суспільства до судової влади і правоохоронних органів. Судам повністю чи частково не довіряє 81,4%. У Конституційного Суду показник майже такий самий – 71,4% недовіри. У прокуратури – 76%. У міліції – майже 70%, а особисто у міністра внутрішніх справ Арсена Авакова – 61%. Інакше й бути не може, суди та прокуратура, а частково й міліція заробили таку репутацію. Але жодні успішні реформи за таких обставин неможливі, і, гадаю, не треба пояснювати, чому саме.

Отож не треба дивуватися, коли час від часу юридичні колізії політично активна частина суспільства береться за приписами звичаєвого права. Ніякої «шариковщини», як пише дехто з журналістів, у цьому немає і бути не може – сучасні «шарикови» працюють у судах, прокуратурі, міліції, вони завжди на боці влади і прагнуть виступати від її імені. Але чи потрібна Україні ще одна, дві чи три Врадіївки, де учасники протестів діятимуть, як і 2013 року, за приписами давніх козацьких неписаних правових норм, чи слід усе-таки створити дієздатні судові та правоохоронні органи, яким довірятимуть люди і які керуватимуться буквою та духом розумно написаних законів?

Ще один «дзвіночок» - це високий рівень недовіри суспільства до керівників силових структур (за високої довіри до ЗСУ та Нацгвардії). Скажімо, начальника Генштабу генерал-полковника Віктора Муженка знає трохи менше половини опитаних. Але з цих 49% не довіряє йому 32,5%. У міністра оборони генерал-полковника Степана Полторака ситуація теж не найкраща, але з тих 59% опитаних, які знають, хто він такий, не довіряє йому 33,7% - все ж краще, ніж у Муженка. Про Арсена Авакова, в чиєму підпорядкуванні перебуває Нацгвардія, вже говорилося… І, нарешті, високий як на секретаря РНБО рівень недовіри має Олександр Турчинов – понад 69% респондентів. Чи треба спеціально роз’яснювати, чим може закінчитися такий розрив у рівні довіри до людей зі зброєю, які захищають країну, та до їхніх найвищих керівників? І чи зрозуміють це, нарешті, «нагорі»?

І, нарешті, ще один «дзвінок» - це серйозні проблеми з рівнем недовіри у лідерів Блоку Петра Порошенка на минулих парламентських виборах. 65% недовіри у Віталія Кличка, який невдовзі вже рік, як буде київським мером – це своєрідний рекорд. Адже ще недавно вельми популярний і перспективний політик зумів розміняти свій високий рейтинг на ніщо. У чому причина? Є підстави замислитися, чи не так? І практично такий самий показник недовіри (64%) у лідера парламентської фракції БПП Юрія Луценка. Чому виявився розтраченим неабиякий стартовий капітал довіри до «в’язня злочинного режиму Януковича», як його звали незалежні медіа, й одного з реальних організаторів новітнього Майдану?

Варто відзначити ще кілька цікавих результатів цього дослідження. Юлія Тимошенко не знайшла засобів відновлення довіри до себе бодай значної частини свого колишнього електорату – недовіра 71%. Андрію Садовому не довіряє 35% опитаних – і це єдиний знаний політик з позитивним балансом довіри-недовіри. А у Дмитра Яроша хоч і не надто значна електоральна підтримка, але не довіряє йому тільки половина опитаних, тобто значна частина його політичних опонентів йому довіряє…

Але за всіх проблем через рік після «Революції гідності» 42% опитаних, відповідаючи на запитання: якби події, пов’язані з Майданом, відбувалися зараз, кого б вони підтримали – Майдан чи Антимайдан – дали відповідь, що підтримали б Майдан. Підтримка Антимайдану сягає 8,7%. Причому прихильників Майдану відносно більше, ніж прихильників Антимайдану, у всіх регіонах України (ясна річ, опитування не проводилося на окупованих територіях). Інакше кажучи, високий рівень підтримки Майдану та його ідей зберігається. І сумарна підтримка «партій Майдану» і «політиків Майдану» у разі, якби зараз відбулися парламентські і президентські вибори, корелює із підтримкою Майдану загалом.

Схожі дані щодо підтримки «партій Майдану» та «політиків Майдану» засвідчує й опитування, здійснене КМІС. І дані щодо загального песимізму (точніше, реалізму) в оцінці шансів короткотермінових змін в економіці на краще (майже 64% опитаних вважають, що впродовж року ситуація тільки погіршиться) та поміркованого оптимізму стосовно довготермінових перспектив (понад 42% вважають, що впродовж п’яти років вона тією чи іншою мірою поліпшиться, тоді як песимістів – 23,4%) теж підтверджуються. І ще одна цікава річ, яку можна дізнатися з опитування КМІС: такі політики, як Юрій Бойко, Михайло Добкін, Віктор Медведчук, Петро Симоненко, відійшли на маргінес у сенсі їхньої підтримки виборцями.

Який же загальний висновок можна зробити з результатів цих двох опитувань? Перший – те, що чинній владі пощастило з народом: він у своїй масі налаштований реалістично і помірковано-оптимістично. По-друге, «дух Майдану» у суспільстві живий, і горе тій владі, яка спробує відійти від нього. По-третє, соціологи вловили цілу низку «дзвіночків», важливих і для влади, і для громадянського суспільства. І лихо тому, хто їх так і не почує. Адже науку соціологію ігнорувати так само небезпечно, як і метеорологію чи навіть ядерну фізику. Он на Чорнобильській АЕС за вказівкою Москви в 1986 році з останньою вирішили трішки «пожартувати» і подивитися, що вийде в результаті…

Сергій Грабовський, філософ. публіцист
Інф.: day.kiev.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #4 Волинь 31.03.2015 07:56
Треба ще враховувати, що сусідня країна докладає зузиль, щоб до влади прийшли зручні для її люди.
Цитувати
 
 
+1 #3 ганна придушана 30.03.2015 12:31
Ви що, маленьк1, не розум1ете як до влади приходять? Мало що хто розумний. А хто його висуне, хто за него заплатить? Виставлятися на виборах треба мати грош1 та немал1. А якщо хтось буде платити - то треба виконувати його бажання.
Цитувати
 
 
-3 #2 008 30.03.2015 11:58
Да,все лучшие умы Украины выехали из страны!Выбирать действительно не из кого!И народ наш ,к сожалению, очень необразованый и тупой, к сожалению, в большинстве! Поэтому,так и живем.
Цитувати
 
 
0 #1 паша 30.03.2015 11:05
Так, та тільки трішечки не так. Народ ніяк не може висунути достойних лідерів.Чи може тут оте, що кожен народ вартий свого правителя Все, на жаль, простіше Талановиті політики, як і фізики чи математики-дуже рідкісне явище. Подивіться на своє підприємство.Гарне керівництво? А чи багато б ви запропонували людей, щоб їх замінити?
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити