10 червня 2013 року о 12:00 у Флорівському монастирі відбудеться другий етап перенесення поховань Вознесенського некрополя (XVI-XVIІ ст.), виявлених під час археологічних досліджень на території нинішнього Мистецького Арсеналу, серед яких єдиним достовірно ідентифікованим є поховання Семена Івановича Сукіна (1740), який займав посаду губернатора Києва та жертвував значні кошти на відновлення Вознесенського храму на Печерську.
Перше перепоховання тлінних решток Вознесенського некрополя відбулося 8 грудня 2012 року.
Письмові свідчення про існування Вознесенського жіночого монастиря поруч із Києво-Печерською Лаврою датовані XVI століттям. Монастир перебував під духовною опікою Печерського архімандрита і славився гаптуванням церковних корогов та богослужбових строїв. Близько 1683 року ігуменею монастиря стала мати майбутнього гетьмана Івана Мазепи Марія Магдалина Мазепа (в дівоцтві – Мокієвська) (†1707). Вона очолювала Печерський Вознесенський монастир впродовж майже 25 років.
Втім, 1706 року військові потреби країни перевершили духовні: за указом Петра І було закладено Києво-Печерську цитадель, куди увійшла територія монастиря, а в 1711–1712 рр. Вознесенський монастир переведено на Поділ та об’єднано з громадою Флорівської жіночої обителі. Народні перекази пов’язали знищення монастиря із помстою Петра І Іванові Мазепі за перехід на бік шведів у війні.
Печерські черниці перенесли у Флорівський монастир свою головну святиню – чудотворну ікону Божої Матері Рудненську, місцеперебування якої невідоме з 1920-х рр. У пам’ять про залишену Печерську обитель вони і на Подолі побудували Вознесенську церкву. А закладений Марією Магдалиною Мазепою у 1705 році Вознесенський храм Печерського монастиря проіснував недовго – наприкінці XVIІІ століття на його місці було споруджено головний корпус Арсеналу.
Вознесенський некрополь XVII-XVIII ст. – унікальне археологічне відкриття, яке має величезне значення для історії Києва та України. Його виявила експедиція Інституту археології НАН України, яка працювала на території Мистецького Арсеналу впродовж 2005 – 2008 років. Дослідження цього наймасштабнішого поховального комплексу тієї доби допоможе реконструювати побут монастиря, особливості стилю життя киян 17-18 століть. На території Вознесенського некрополя виявили 262 поховання. Серед похованих знайдено останки 90 жінок (імовірно, ігумень і черниць) та 60 діток. Єдиним достовірно ідентифікованим є поховання генерал-майора Семена Івановича Сукіна († 1740), який близько 5-ти років був Київським губернатором та жертвував значні кошти на відновлення Вознесенського храму на Печерську. Гіпотеза про поховання на території Возенесенського некрополя ігумені Марії Магдалини Мазепи до сьогодні не підтверджена і не спростована.
Впродовж століть історичні колізії порушували спокій Вознесенського некрополя, очевидною є необхідність врешті надати йому гідний притулок. З огляду на християнський обов’язок перед похованими там людьми, було прийнято рішення вшанувати їх пам’ять, здійснивши перенесення поховань на територію Флорівського монастиря.
Настоятелька Свято-Флорівського жіночого монастиря ігуменя Антонія:
«Історична доля нашої святої обителі вже 300 років пов’язана з Печерським Вознесенським жіночим монастирем, оскільки у 1711-1712 роках Флорівський жіночий монастир прийняв печерських сестер у складний час закриття їхньої обителі, і став новим домом для них. Символічно, що в 2012 році, через 300 років після переходу Печерських черниць на Поділ, наша обитель приймає, як колись прийняла вознесенських сестер, прах людей, похованих на цвинтарі Вознесенського Печерського монастиря. Звичайно, що найкращим і, ми сподіваємось, вже довічним, притулком для цих останків буде саме монастир, тому що тут будуть підноситись теплі молитви за душі тих, чий прах упокоїться в нашій обителі, а вони, ми впевнені, молитимуться за нас».
Генеральний директор НКММК «Мистецький Арсенал» Наталія Заболотна:
«Не дарма Мистецький Арсенал називають «місцем сили». І це дійсно так, ми відчуваємо її, – адже Старий Арсенал зведено на давніх Печерських пагорбах, де творилася історія Києва і всієї України. Саме тут зосередилася духовна сила десятків поколінь наших предків, що створює відчуття причетності до сакральної топографії нашого народу. Могутня сила генетичної пам’яті, що супроводжує цей «феномен місця», надихає нас вірою в те, що далекоглядні цілі і завдання, які стоять перед Мистецьким Арсеналом, як найперспективнішим музейним комплексом країни, матимуть успіх.
Одночасно це дає відчуття відповідальності, що пов’язана з історичною долею цієї території. Маючи християнський обов’язок вшанувати пам’ять тих, чий спокій було збентежено, здійснюємо перенесення поховань Вознесенського некрополя до Флорівського монастиря».
Історична довідка:
Генерал-майор Семен Іванович Сукін (1680-ті – 1740)
Губернатор Києва (1736-1740)
С. І. Сукін народився на початку 80-х рр. ХVІІ ст. Шляхетний рід Сукіних започатковано наприкінці ХV ст. У 1706 р. молодий майор приймає командування майбутнім Нарвським солдатським піхотним полком, який згодом брав участь у битві під Биховом (1707), під Сорочинцями та Полтавою (1709), під Ригою та Виборгом (1709–1710). У 1712–1714 рр. полк було скеровано у Померанію. Після Полтавської битви ім’я С. І. Сукіна у письмових джерелах зазначається із званням полковника. З 1724 р. його призначають бригадиром, а у 1726 р. – генерал-провіантмейстером і генерал-майором.
В той час С. І. Сукін був частим гостем князя Олександра Меншикова у Петербурзі та належав до його найближчого оточення. У 1730 р. С. І. Сукін увійшов до складу Правлячого сенату, а 11 лютого 1736 р. став губернатором міста Києва. За час перебування Семена Івановича Сукіна на посту губернатора, губернська влада отримала додаткові широкі повноваження. У 1736–1737 рр. було приведено до ладу міські укріплення, оточені валами та палісадником Старий Київ і Поділ, на головних вулицях Києва укладено бруківку, організовано зливостоки. У Нижньому Києві над Дніпром побудовані армійські лазні та лазарети.
Прогресивному стратегічному баченню та вмілому господарюванню С. І. Сукіна тогочасний Київ завдячує розвитком інфраструктури міста. Семен Іванович також відзначився як меценат і філантроп та заслуговує на добру згадку та пошану нащадків.
Коментарі
