Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для
ВН


     Зміст статті

1.  Крах СРСР – процес закономірний
2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період 
     «військового комунізму»

4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6.  У кого не було влади в СРСР?
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР

8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР  (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС

13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. Роль США в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з аналізу  причин  Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців! 



 9
. Остаточний крах економічної моделі комунізму

 
Після введення Хрущовим гарантованої грошової оплати праці селян, після ліквідації масового безоплатного будівництва об’єктів всесоюзного і місцевого значення в’язнями ГУЛАГів, після ліквідації сталінських  репресій проти працівників міста і села, вірніше: після ліквідації примусових методів праці, економіка СРСР загальмувала свій  зріст.
Централізована планова економіка СРСР виявилася недостатньо гнучкою і ефективною, щоб керувати виробничою функцією працюючих лише економічними методами з низьким рівнем мотивації до праці, без застосування щодо цього методів, які практикувалися репресивною машиною СРСР. Продуктивність праці відставала від розвинених капіталістичних країн.
Дотації збитковим підприємствам, головним чином ВПК, сягнули однієї п'ятої частини всіх бюджетних витрат і стали головною причиною бюджетного дефіциту. Така безгосподарність. Втрати і непродуктивні витрати у народному господарстві щорічно збільшувалися.Так, з 1981по1988 р.р. з12,5 млрд. руб. вони виросли до 29,0 млрд руб., у тому числі, понадпланові втрати від браку в промисловості та будівництві виросли з 364 до 1076 млн. руб., втрати від списання витрат з нездійсненого капітального будівництва зросли з 2831 до 4631 млн. руб., втрати від падежу худоби зросли з 1696 до 1912 млн. руб. Половина зібраних овочів згнивала на овочевих базах і не попадала на стіл споживача. Лише 40% з виробленого віконного скла вставлялось у вікна, решта 60%  розбивалося, списувалося  і розкрадалося.
СРСР увесь час боровся за „мір во всьом мірє”, в результаті чого СРСР витрачав на озброєння біля 15% свого бюджету, в той час як західні країни – в межах 5%. Мілітаризація економіки, надмірна гонка озброєнь, ведення військових дій в інших країнах, надання військової та економічної допомоги іншим державам були одним із суттєвих факторів її нищення.
 
Військова присутність чи військові конфлікти вимагали радянської зброї  в Кореї, В’єтнамі, Анголі, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Афганістані, Єгипті, Сирії, Іраку, Нікарагуа, Сальвадорі, Кубі ,Чилі,  Мозамбіку, Конго і привели до зростання бюджетного дефіциту, який все в більших розмірах покривався за рахунок грошової емісії і зростання внутрішнього боргу країни.
Планова система розподілу матеріальних ресурсів вимагала у підприємств точного прогнозування потреби в ресурсах по повній номенклатурі на наступний рік. Заявки на матеріальні ресурси на наступний рік приймалися до березня поточного року. Оскільки на підприємствах не було сучасної комп’ютерної техніки, то підприємства не могли точно спрогнозувати потребу в матеріальних ресурсах, тому заявляли обсяги ресурсів більші від потреби вдвічі, з запасом. В масштабах СРСР обсяг заявлених ресурсів на наступний рік перевищував потужності для їх виготовлення. Створювався штучний дефіцит запчастин, вузлів, комплектуючих у реальному секторі економіки. Дефіцит ставав гальмом у виконанні доведених планів виробництва, що у свою чергу, призводило до наступного кола зростання дефіциту. Парадокс полягав у тому, що якщо підприємство і могло виробити понадпланові обсяги продукції, то воно не мало права її самостійно продати сусідньому споживачеві без нарядів і рознарядок Держплану і Держпостачу СРСР чи союзних республік. За безнарядний продаж продукції передбачалися штрафні санкції  до підприємства і його керівників. Керівника за це  могли зняти з посади і виключити з партії за те, що він, випустивши більше продукції, продав її без дозволу споживачу, який мав потребу в ній, але не мав фондового дозволу на її придбання. Виключення з партії за часів СРСР означало кінець кар’єрі і така особа ніде не приймалася на роботу. Виключення з партії перетворювало людину на ізгоя.
Ілюстративним прикладом ефективності планової комуністичної системи може служити наступне явище.
 – В СРСР на кожну п’ятирічку приймалися все грандіозніші плани, які (за статистикою) не лише «виконувалися достроково», але й «перевиконувалися». Одначе, в результаті виявилося, що у 80-х роках наступила епоха дефіциту продовольства, а тому була розроблена і прийнята Продовольча Програма, в результаті «виконання» якої до 1989 року їсти було нічого. Виникає саркастичне запитання: «Якщо планова комуністична економіка – найліпша і найефективніша в світі, то дефіцит продуктів харчування був нею  запланований?»
- «Точкою неповернення» в розпаді економіки СРСР слід вважати початок 70-х років, коли економіка СРСР «підсіла на голку» від радості успіхів у торгівлі вуглеводнями, яка подовжила час екстенсивного функціонування і підтримки експорту. «Головокруженіє от успєхов» не дозволило здійснити технологічну модернізацію виробництва за нафто долари, отримані від експорту енергоносіїв. Нафтодолари тратилися на імпорт джинсів і відеомагнітофонів для населення і різноманітних дефіцитних речей для нащадків партноменклатури всіх рангів та розподілу їх через спецрозподільники, майже так, як у період «військового комунізму». А Кувейт, Арабські Емірати, Саудівська Аравія на нафтодолари створили для своїх громадян райське життя при капіталізмі, не об’являючи це комунізмом і не здійснюючи комуністичних революцій.
 
- Якість радянських товарів постійно й невпинно знижувалася, чим обумовлено зниження експорту. Якщо в 1913 році частка Російської імперії в загальносвітовому експорті складала  більше 5 %, то (навіть з урахуванням експорту вуглеводнів) частка СРСР в загальносвітовому експорті на момент його розпаду не сягала навіть одного відсотка.
- Продуктивність праці в СРСР відставала від продуктивності високорозвинутих країн майже на порядок і зумовлювалась технологічною відсталістю. Півтора десятка років до моменту фактичного розпаду СРСР (який прагнув догнати і перегнати США) темпи приросту економіки постійно відставали від темпів зросту економік західних країн, а в останні п’ять років тенденція різко змінилася на  щорічний спад економіки від бази 1985 року і в останній рік (91-й) досягнуто рекордних річних темпів падіння  в 11 відсотків. А західні економіки продовжували щорічний зріст. Просто - «отряд нє замєтіл потєрі бойца » Останні 20 років СРСР щорічно був вимушений закупляти від 20 до 40 млн. тонн збіжжя, позаяк колгоспна система не дозволяла задовольнити внутрішню потребу (і потребу задля  експорту революції) обсягами зерна власного виробництва. Планова економіка довела суспільство до того, що вимушені були приймати продовольчу програму, бо їсти було нічого. Якщо всі планові завдання і планові п’ятирічки в СРСР виконувались і перевиконувалися, а виявилося що їсти нічого, то виникає запитання: „Дефіцит продуктів харчування був запланований радянським керівництвом?”
- СРСР вичерпав екстенсивні фактори росту економіки повністю (окрім видобутку вуглеводневих енергоносіїв), а інтенсивні фактори росту в реальному секторі економіки не могли бути задіяні на повну потугу в принципі, бо від підприємств вимагали виконання і перевиконання планів виробництва продукції, а не підвищення його ефективності. За невиконання планів виробництва директорів знімали з посади однозначно і безжалісно. А за невиконання плану науково-технічного переозброєння, за зниження ефективності виробництва, за збитковість виробництва – ніхто, ніколи ні одного директора з посади не знімав. Як відзначалося вище, в СРСР були ПЛАНОВО збиткові підприємства.
 
- Дефіцит у СРСР дуже часто створювався і штучно: наприклад авто і килими, харчі вивозилися в країни соцтабору, щоб там створити ілюзію ИЗОБИЛИЯ, щоб ті країни утримати в режимі КОМУНІЗМУ (щоб підтримати тамтешні режими), але цим поглиблювали дефіцит внутрішній, а з ним –  і невдоволення мас. Експортовані з СРСР товари продавалися в країнах соцтабору за цінами, значно нижчими, аніж в СРСР. Наприклад, у Чехословаччині ЖИГУЛІ в доброму стані коштували3 000 крон, що відповідало300 рублів, але якщо їх ввозили в СРСР, то в тамїх можна було перепродати уже за 15000-20000 рублів.
- СРСР, маючи «найліпшу й найсправедливішу”у світі економічну систему, потужний Держплан і ДержПостач, з іманентною всім стадіям комунізму проблемою - проблемою  тотального товарного дефіциту не справився. СРСР, маючи такий потужний репресивний апарат як КПРС, так і КГБ і МВД, не зміг (чи не захотів) припинити створення штучного дефіциту.Скоріше не захотів, тому що до операцій зі створення штучного товарного дефіциту, для наступної спекуляції дефіцитними товарами були причетні родичі партійної і радянської  номенклатури та силовиків по всій вертикалі влади – з верху до низу. Комуністичній системі господарювання, ключову роль в якій грали не економічні закони і механізми розподілу, а державні органи і їх керівники- це було властиво і  природно.
 
- Валюта - карбованець СРСР - ефективною ніколи не була, оскільки „буржуазна”теорія  грошей була використана в грошовій політиці держави в спотвореному вигляді. В результаті чого:
- Карбованець СРСР за всю історію його існування  не зміг стати вільно конвертованою валютою. Хоча для окозамилювання громадян називався курс 62 коп. за 1 дол. США , але ніколи, ні один громадянин не зміг купити долари взагалі на території СРСР, а за кордоном – тим більше. Коли розпався СРСР, стартовий курс був 20 крб за один долар, а в наступний період (гіперінфляції) курс на чорному ринку дійшов до однієї тис. крб. за 1 долар і більше.  Якби економіка СРСР входила в десятку найсильніших економік світу, якби була сильнішою економік Західних держав, то радянський карбованець був би вільно конвертованою валютою і іноземні держави накопичували б і тримали б свої валютні резерви в карбованцях, а не в доларах США.Так що економічна міць СРСР – один із „нормальних”міфів комуністичної пропаганди  
 
- На момент розпаду СРСР обліковані залишки коштів (на ощадних рахунках громадян) складали близько трильйона карбованців при порожніх прилавках магазинів, а „в панчохах і матрасах” населення тримало близько130 млрд. крб.
- Павлівська грошова реформа (січень-квітень 1991 року) передбачала обмін лише 51, 5 млрд крб. «панчішних грошей», решта (понад 70 млрд крб.) – було наказано вважати нетрудовими доходами. Люди побігли займати черги в Ощадкасах, що розтягнулися на кілометри.   Квітень 1991 року. Керуючись „турботою про інтереси трудящих” Уряд Павлова підняв у 4 рази ціни на продукти харчування і комунальні послуги. Половина громадян СРСР автоматично опинилася за межею бідності. Невдоволення мас зашкалювало.
- У 1988 році (за словами Павлова) 2/3 національного доходу СРСР формувалось за рахунок державного боргу. У 1989 році дефіцит бюджету СССР склав 120 млрд. крб, тобто 15% національного доходу.
В результаті вищезгаданого: золотий запас СРСР знизився з 2500 тонн у 1985 році до 240 тонн – у 1991 році. В 1986 році зовнішній борг СРСР складав 15,1 млрд. дол. У 1988 - 25,6 млрд. дол. У 89-му - 48 млрд. дол. У 1990-му – борг збільшувався щомісячно: червень -52 млрд. дол, вересень - 64 млрд. дол., грудень - 84 млрд. дол.
- Громадяни СРСР, маючи кошти, не могли купити цілий ряд харчів без продуктових талонів, без кількагодинних черг в магазинах, а промтоварів - без багаторічних черг. Черг –  не під магазином, а в профспілкових організаціях, через які дозовано розподілялись виділені підприємствам меблі, килими, побутова техніка, автомобілі, золоті прикраси, житло. Діяли ліміти - хто скільки і яких товарів на місяць міг купити, продуктові талони…

- На момент розпаду СРСР у продажу в продовольчих магазинах були лише трьохлітрові банки з квашеною капустою, маринованими огірками і помідорами. Зникали моментально з прилавків хліб, цукерки, вафлі, молоко, риба та рибні консерви і алкогольні напої, на які постійно підвищували ціни. А як казав бравий солдат Швейк – режим, що ризикне  підвищувати ціни на пиво, довго не протримається.
- Дальше – більше. Поняття КУПИТИ – зникає з ужитку, заміщається суттю - ДІСТАТИ.       З вільного продажу зникають практично всі основні товари, крім хліба. По всій країні було введенонормоване постачання у формі талонів.
- Дефіцит став тотальним. Тоді ж з’явився анекдот: „Що буде, коли в пустелі Сахара запровадити комунізм? Відповідь: „Перші два роки – нічого, а на третій – розпочнеться дефіцит піску”.
  - Отримати путівку в будинок відпочинку чи санаторій було доступно один раз у 12 років. Стінку (меблі) треба було очікувати в черзі на придбання 3-4 роки, автомобіль – 8-10 років, пилосос - рік-два, холодильник, пральну машину – три-чотири роки, золоті прикраси рік- два. Вставити золоті зуби – до десяти років. Килим – два-три роки. Купити коньяк чи ікру легально було неможливо: у відкритому продажі не було. В ресторанах інколи були. М’ясо можна було „дістати”, якщо був знайомий м’ясник, тушонку і ковбасу – якщо був знайомий  працівник м’ясокомбінату, що крав на м’ясокомбінаті, виносив і продавав. І їх ніхто не „здавав” міліції, бо на цьому всі жили.
 - Переможні реляції КПРС, що:„СРСР обігнав своїх світових конкурентів з виробництва сталі, чавуну, виробництва мінеральних добрив, залізо-бетонних конструкцій і т. д і т.п.",  були фікцією, бо офіційно купити всього цього пролетаріату і селянству було неможливо – тільки вкрасти, якщо й купити, то лише - по блату….
  У 1989-мувперше офіційно оголошено про початок економічної кризи в СРСР(зростання економіки змінюється падінням).
 
  - Масове падіння прорадянських комуністичних режимів у Східній Європі в 1989 році . У Польщі приходить до влади колишній лідер профспілки «Солідарність» Лех Валенса(9 грудня 1990), у Чехословаччині - колишній дисидент Вацлав Гавел (29 грудня 1989 р.). У Румунії президент-диктатор Чаушеску разом з дружиною - розстріляний за вироком трибуналу.
  Ніхто не розумів жаху проблем, що стоять перед країною. Всі щиро вірили, що СРСР - друга економіка світу. А СРСР, як говорила Маргарет Тетчер, булимавпою з Верхньої Вольти, але з ракетами.
 Економіка СРСР, що була побудована на дефектній теорії , не могла бути ефективною, навіть гіпотетично. А ставши закритою системою – не змогла сприйняти іновацій, характерних для індустріально-розвинених країн. Тому така економіка не лише відстала, але й природньо загинула.
          Народ «шлунком» перестав підтримувати маразматичну економіку СРСР і тому й не чинив опору розпаду СРСР.  Інтереси економічного базису перемогли комуністичну надбудову. Або, як казали комуністичні теоретики – народ не захотів далі жити по старому, а влада вже не могла управляти по старому, а нової економічної системи не мала і не бажала сприймати. Теоретична криза стала результатом нездатності теоретиків (догматиків) марксизму-лєнінізму-сталінізму запропонувати нову модель економічних відносин взамін плановій економіці, що вичерпала потенціал своїх можливостей,  що і призвело до прискореного відставання темпів зростання економіки в комуністичному таборі в порівнянні з темпами її зростання в капіталістичних країнах.   

Продовження:
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР (юридичний аспект)
 

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #1 Володимир Пилипчук 07.06.2011 01:06
Шановна редакціє!
Не тягніть кота за хвіст. Опублікуйте, будь ласка, всю статтю.
Автор
В. Пилипчук.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити