Володимир ПИЛИПЧУК,
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
академік Академії економічних наук України, професор,
спеціально для
ВН


 Зміст статті
1.  Крах СРСР – процес закономірний
2.  Крах першої  Російської імперії – царської Росії
3.  Крах доктрини комуністичної економіки в період «військового комунізму»
4.  Економіка планового геноциду
5.  Ідея комунізму - утопічна
6. У кого не було влади в СРСР?

7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
10. Огляд фінальної стадії краху СРСР  (юридичний аспект)
11. Роль Горбачова в крахові СРСР            
12. Роль комуністів  Росії в знищенні КПРС
13. Як в Україні сприймали ГКЧП і крах СРСР?
14. Роль КГБ СРСР, Армії  в  ГКЧП
15. Роль Біловезьких Угод і Біловезьких Зубрів.
16. РольСША в зникненні СРСР
17. Чи можна було подовжити існування СРСР?
18. Висновки з   аналізу  причин  Краху комуністичної системи
19. Стосовно перспектив НОВОГО СОЮЗУ з Росією
20. Україна вільна. На черзі – вільність українців!

  
6.
 У кого не було влади в СРСР?

  Ми  не розглядатимемо доСРСР-івську химеру Лєніна, що влада належить робітничо-селянсько-солдатським депутатам, оскільки характеристику тому періоду ми вже дали. Між іншим, Лєнін зняв добавку „солдатським” після придушення Кронштадського повстання, на лозунгах якого був заклик : «За власть без жидов и коммунистов!» .
        Розглянемо інші форми і суб’єкти влади, що пропагувалися при „недорозвиненому” комунізмі „розвинутого” СРСР. У Радянському Союзі офіційно  визнавалось лишень два класи: робітники і селяни, при цьому визнавалось існування ще й «прошарку» - трудової інтелігенції. Червона Армія була робітничо-селянською. Радянський Союз був проголошений державою робітників і селян. Вся влада в СРСР належала Радам – блоку комуністів і позапартійних. Комуністична партія була «керуючою і спрямовуючою силою». Комуністична партія також була партією робітників і селян.
        Далі методом виключення визначимо, кому саме належала реальна влада і хто відповідальний за всі перемоги і невдачі СРСР?
        Прийом до «керівної і спрямовуючої» сили -  в КПРС - дозволявся в пропорції – ¼ інтелігенція, ¾ - робітники і селяни. Для того щоб зберегти «робітничо-селянський» характер партії. Тому що інтелігенція не відносилася до керівних класів суспільства, а лише до їх «прошарку». У всякому випадку в Україні дозволялося прийняти в партію одного представника «прошарку» (інженера, лікаря, вчителя) лише після того, як у цій парторганізації приймали в партію трьох працівників робітничих професій, в селі – після прийому в партію трьох колгоспників. Зарплата інженерно-технічних працівників на виробництві і темпи її зросту не могли перевищувати аналогічні показники для робітників. Зарплата керівників підприємств не могла перевищувати зарплати керівників партійних органів (району, міста), на території яких розташовувалося підприємство. Знаю це  не за чутками, а як директор заводу (в минулому). Чи змогла б і чи захотіла б робітнича інтелігенція  встановлювати такі норми і такі обмеження для себе, якби мала владу в СРСР? Однозначно – ні!  Тому робітнича інтелігенція де-юре і де-факто не могла мати «контрольного пакету акцій» ні в органах радянської влади, ні  в КПРС. 
       Чи можна назвати селян владним класом, якщо їх при військовому комунізмі, при НЕПі, при плановій економіці весь час обдирали, якщо їм постійно влаштовували голодомори, якщо вони постійно бунтували, якщо вони до 74-го року ХХ століття не мали паспортів громадянина СРСР, а для виїзду за межі села (чи подорожі по СРСР) мали кожен раз отримувати довідку сільради, якою засвідчувалося що така-то особа (вклеєне фото особи) є жителем такого такого-то села, вказувались напрям і мета виїзду."Безпаспортний"селянин, без довідки сільради міг бути легко затриманим де завгодно, навіть в транспорті, яким він їхав з села на базар, чи з покупками з міста. На перший раз – штраф, на другий раз – великий штраф або арешт на 15 діб, за третій випадок мали право порушити кримінальну справу. Зверніть увагу: в довідці вказувалось– що „такий-то” є саме жителем  „такого-то” села, а не громадянином СРСР! Термін чинності цієї довідки був лише  місяць! Чи можна назвати СРСР країною, де влада належала  селянам,  яким в СРСР влаштували штучні голодомори ( в 21-22, 31-33 і 47 роках) і насильно відбирали  зерно і залишали на голодну смерть ?  Чи можна вважати СРСР державою, де влада належала селянам, коли селяни до 60-х років не мали права на гарантовану грошову оплату своєї праці в колгоспах, коли всі інші категорії громадян мали гарантовану державою грошову оплату? Чи можна вважати СРСР державою, де влада належала  селянам, коли сільські жителі не маючи паспортів,  не мали свободи пересування при виборі місця роботи, оскільки в містах не приймали на роботу без паспорту, а без паспорту не можна було отримати прописки, а без прописки не можна було отримати житло? В селі безоплатного житла для селян не будували. Чи можна вважати селян владним класом в СРСР, якщо він де-факто не мав права на безоплатне отримання житла, а всі інші класи (прошарки) – мали? Чи може селяни, маючи владу в країні, де влада нібито належала робітникам і селянам, самі собі штучно так погіршили умови свого життя? Чи може їх поставили в таке становище робітники і інтелігенція як інші складові владного ТРІУМВІРАТУ і спеціально їм так нашкодили? Але ж  в СРСР  після розстрілу буржуїв, куркулів і попів з 30-х років  вже не було класів антагоністичних? Чи дозволили б селяни вчиняти так з собою, якби мали владу, або якби влада в СРСР була їхньою?  ОДНОЗНАЧНО-НІ. В СРСР влади в селян не було! З початком колективізації – розпочався новий етап їх закріпачення. Закріпачення „без права виїзду” з села  без довідки сільради. Якщо їздив у місто хоч раз на місяць, то за рік треба було12 разів брати довідку. Якби нині не було Інтернету, щоб перевірити правдивість описаного, то нинішня молодь могла б в це і не повірити. Бо не знає комуністичного минулого. Не знає, бо ні історія КПРС, ні історія СРСР не наважувалася  це описати. Та й історія імені Табачника –„борця за історичну правду і борця з фальсифікаціями історії”, чомусь теж соромиться про це написати? Хазяї в Москві не дозволяють?
     Залишаються проаналізувати на владну приналежність ще одного потенційного носія влади: робітників – гегемона. Може він мав реальну владу в СРСР?
Чому ж тоді робітники очікували на отримання квартири в середньому – 36 років, а партійні і КГБістські функціонери отримували зразу по призначенню на посаду, або із затримкою в кілька місяців? Чому робітник мав можливість скористатися безоплатною путівкою один раз у 12 років – в середньому, а названі вище функціонери – щорічно? Чому санаторії функціонерів – як палаци шейхів, а для робітників – як робітничі гуртожитки зі «зручностями» в коридорі. А яка різниця в сервісі, де відпочивав гегемон і в санаторіях, де відпочивали і відпочивають його слуги – функціонери? Чому зарплата названих  «слуг народу» була в кілька разів вищою від зарплати тих, кому вони, нібито, служили -  від зарплати робітників і селян? Це що вони, «владні» робітники, самі так штучно себе утискували? Чи знайдуться у світі люди зі здоровою головою, що здатні в це повірити?
       Хто може всерйоз  сприйняти таку нісенітницю, що влада в СРСР була в робітників, якщо всім зрозуміло, що для того, щоб управляти такими великими соціальними, економічними, технологічними, гуманітарними, юридичними, екологічними системами, якими є райони, області, республіки, Союз, треба було мати вищу освіту в тій чи іншій сфері відносин і відповідну підготовку та знання?Хто може назвати випадок, щоб у СРСР другої половини ХХ-го століття містом, районом, областю, республікою, міністерством керував робітник, людина, що не мала вищої освіти? Хто назве мені хоч одного селянина чи робітника, які будучи обраними в парламент республіки чи Союзу, стаали міністрами, чи, бодай, підготували самостійно хоч один законопроект? Я , перебуваючи в парламенті України 8 років, не знаю жодного подібного випадку. Добре запам’ятався інший випадок. Після моєї доповіді чергового законопроекту, в перерві підійшов до мене депутат-комуніст, «рабочий очистного забоя» і з «шариківським» апломбом сказав: «Да ерунда все это, профессор!». Я не знав, що діяти. Якщо почати йому пояснювати суть законопроекту, то його попередньо треба було б років п’ять провчити в інституті, щоб він почав розуміти базові поняття економіки. Якщо відповісти, що він безграмотний – не етично, та й небезпечно, якщо ж розраховувати на тактику прийняття закону (бо його кнопка для голосування в парламенті має таку ж вагу, як і моя), то при голосуванні він на емоціях проголосує «проти».
    Робота законодавця потребує не лише вищої освіти, але й достатньої практики в таких сферах, як економіка і юриспруденція. Всі інші професії для парламенту значно менш ефективні. Ви ж не запросите академіка з ядерної фізики, лауреата Нобелівської премії прийняти пологи в дружини, не запросите й окуліста, а запросите лікаря-гінеколога , або навіть акушерку. Так само для ремонту телевізора Ви запросите не мікробіолога, а запросите телемайстра. Чому ж тоді «рабочий очисного забоя», масажист  мають, чи можуть творити закони без відповідної для того теоретичної і практичної підготовки?
     За часів СРСР суперечностей між законами Союзу і республіканськими (окрім кримінального законодавства) не було ніяких! Нинішні депутати не можуть узгодити однакові положення в різних законах, ними ж прийнятих, але прийнятих у різний час! Як же селяни і робітники – депутати Союзу і союзних республік могли так блискавично розробляти і узгоджувати між собою всі положення законів?  Все просто. За часів СРСР законопроекти готувалися за завданнями ЦК науковими інститутами і після їх узгодження і схвалення в тому ж ЦК КПРС, виносилися для прийняття їх у Верховній Раді Союзу (а потім просто дублювалися в парламентах Республік).
    У СРСР прийняття законів у Верховних радах Союзу і Республік носило абсолютно формальний характер. В основному – з першого разу, без поправок і одноголосно. Не було навіть електронних систем для підрахунку голосів. А для чого? Депутати - робітники й колгоспники - під час сесії голосували «одностайно», після чого отримували подарунки, а також змогу купити дефіцитні товари в закритих магазинах парламентів і щасливі роз’їжджалися по домівках. Сесія тривала не більше тижня – десяти днів. Після цього «керівництво державою» у робітників і селян закінчувалося до наступної сесії (двічі на рік). Два-три тижні на рік керували. Ви повірите, що в них була влада?
     Системавлади в СРСР була не демократична, але……примхлива, мстива і нервова.Коли в 1962 році в Новочеркаську робітничий клас з портретами Лєніна вийшов на вулиці просити у «своєї» влади масла, хліба, м’яса, що зникло з прилавків, то «робітнича влада» відповіла кулеметами…. В результаті «діалогу» зі «своєю владою», який у КГБ отримав кодову назву «Фестиваль», 26 робітників були вбиті наповал і 90 були поранені. Після кривавої «гулянки» КГБ, ще 122 робітники були засуджені терміном від 2-х до 15-ти років, а семеро за вироком суду – розстріляні. А „робітнича влада” на розстріли робітників ніяк не відреагувала. І після цього всього хтось всерйоз наважиться стверджувати, що робітники керували країною?
 
       Хто ж тоді керував державою і привів нас до всіх наших «перемог»? Залишається дві категорії з наведених на початку розділу: блок комуністів і позапартійних.
       Категорію позапартійних можна було б і не розглядати, тому що конкурентний відбір кадрів на керівні посади серед усього населення був заміщений системою партійного підбору. Не було випадку, щоб на керівництво районом, містом, областю, республікою, союзним міністерством чи комітетом був призначений (обраний) безпартійний громадянин. У СРСР підбір на керівні посади здійснювався лише серед членів КПРС, яких було 5 млн. чоловік  з 250 млн. населення. А умови партійного підбору партійних кадрів на керівні посади  визначалися ідеологічною „невинністю”, «волохатою рукою»- тобто своїми,  „блатом” (читай-корупцією),  і лише в останню чергу – профпридатністю. Не всі розумні і дієві працівники  могли вступити в партію. Кого приймати в партію. визначали і підбирали партійні органи, а згоду на прийом претендентів давав парткомісіям  КГБ, перевіривши, чи в роду не було буржуа, куди поглядала бабка, який колір шаровар носив дідок. Між іншим, п’янство і погані показники роботи самого претендента зовсім не були перепоною для вступу в партію. Так система забезпечувала власне самовідтворення, але, в підсумку, це призвело до самоліквідації. Позапартійні, що складали більше  97% населення Союзу(або 66% серед населення дорослого), були виключені зі сфери підбору кадрів, тобто, де-факто позбавлені права претендувати на заміщення керівних посад не лише в партійних органах (що зрозуміло), але й у всій системі державної влади, в системі управління галузями виробництва, на підприємствах і в колгоспах, у правоохоронних органах, судах, навчальних і наукових закладах, що й стало причиною «інфляції» керівних кадрів і «інфляції» прийнятих ними рішень.
          
     Таким чином, ми вияснили, що ні робітничий клас, ні селянство, ні інтелігенція, ні позапартійні не мали реальної влади в СРСР. Хто ж тоді керував? Як назвати тих людей, ту силу, той прошарок радянського суспільства, хто був у «фаворі» і при владі одночасно?
Я думаю, що для характеристики сонму керуючих найбільш підходить визначення –КАСТА. Методом виключення ми прийшли до висновку, що керувала в СРСР каста комуністів.
Але ж комуністи мали національну чи, бодай, територіальну приналежність. Залишається вияснити – які з них (за фактом) мали абсолютну владу? Хто ж був НЕБОЖИТЕЛЯМИ ?
Не секрет, що абсолютну владу в СРСР мало Політбюро ЦК КПРС і  Секретарі ЦК КПРС, КГБ СРСР, а далі – похідні від згаданих  трьох суб’єктів. Формально найвищим органом  КПРС був з’їзд партії, але склад його делегатів визначався в Політбюро і Секретаріаті.  Від одного «двірцевого» перевороту до наступного перевороту Членами  Політбюро ЦК КПРС були в основному одні і ті ж люди, багато з них засідали там пожиттєво. А частота похоронів Членів Політбюро в останні десятиліття Союзу стала одним з видів шоу на телебаченні і на траурних мітингах у трудових колективах. 

Продовження:
7.  Російські комуністи – владна каста СРСР
8.  Суб’єктивні фактори, що прискорили крах СРСР
9.  Остаточний крах економічної моделі комунізму
 
 
 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити