Євген МАРЧУК: "Ще навесні 2014 року стало зрозуміло, що Росія не збирається дотримуватися жодного із узятих на себе зобов’язань"
У Києві відбулося вже 5-те засідання національної платформи — "Діалог про мир та безпечну реінтеграцію".
Темою обговорення була «Інформаційна реінтеграція Донбасу: стратегія є, що далі?». 26 липня цього року Кабінет Міністрів України схвалив Стратегію інформаційної реінтеграції Донбасу, розроблену Міністерством інформаційної політики України. Стратегія розрахована до 2020 року.
Основне її завдання — налагодження комунікації з жителями тимчасово окупованих територій. Проблематика інформаційної інтеграції територій, які досі знаходяться під потужним впливом російської пропаганди, має великий спектр завдань. На жаль деякі аспекти такої реінтеграції досі є предметом спекуляцій. Наприклад, це стосується так званої мови ненависті.
Дійсно, в період кризи необхідні якомога чіткі орієнтири для прийняття рішень і артикуляції до народу та світу. Росія ж завжди намагалась «сплутати карти» для того, щоб замаскувати власні амбіції під вигаданими приводами. Не називати українських військових Героями, поводитись до ворога толерантно (тобто не називати його таким), тощо — все це було арсеналом нав’язаної політики з боку грантодавців, які, по суті, далекі від глибини проблематики війни РФ проти України. Деякі українські журналісти їздили на окупований Донбас і демонстрували всьому світу, що там мирне життя. Тепер ці журналісти вільно живуть в Києві і виправдовують свої дії тим, що начебто хотіли «почути Донбас». В той час, як, зокрема, їхні колеги сиділи на підвалах поруч. Чи можна назвати таку поведінку намаганням «реінтегрувати» окуповані території? Взагалі, досить гостро стоїть питання — а що таке реінтеграція? Як можна реінтегрувати окуповані території? Бачимо, що цей термін залишився поза практичною площиною і став більше інструментом політичних заяв.
Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Вадим ЧЕРНИШ у своєму виступі зазначив: «Щодо інформаційної реінтеграції уряд має кілька документів, які відображають його позицію. Із 2014 року змінилися тези і меседжі, які посилаються українцям на підконтрольні Україні території, а також тим, хто мешкає в межах окупованих територій. У 2014 році були закиди щодо того, що там всі є терористами або їх посібниками. Багато хто навіть з громадських діячів піддавався обструкції якщо суперечив цьому. У самої ж влади дуже слабко проявлялась позиція по реінтеграції цих територій. Багато чого почало змінюватись через те, що було певне ядро людей, які почали змінювати цю тенденцію не лише в загальнонаціональній дискусії, але й пропонувати конкретні документи».
На заході виступив гість Квінтін Олівер, який є експертом з публічної комунікації під час конфліктів. Він поділився досвідом врегулювання конфлікту на теренах Великобританії. Врегулювання конфліктів є надто складною і болісною справою. Саме тому необхідно чітко розуміти природу і особливості кожного такого конфлікту. Але чи можна порівняти війну РФ проти України з будь-якими іншими війнами? Тим більше, коли цю війну вперто називають... конфліктом. Часто з натяком на визначення — «внутрішній». Цей цинічний пропагандистський аспект з боку РФ є одним із базових пояснень, чому відбувається зміщення акцентів в цьому питанні. Наші ж політики і ЗМІ інколи «клюють» на цей гачок. Тривалий час Україна офіційно воювала не проти росіян, які вдерлись на Донбас і Крим, а проти незрозумілих терористів, чим підігравала російській позиції «нас там нет».
Росія навмисно нав’язує політику подвійних стандартів та маскування своїх агресивних намірів під начебто невирішеність внутрішньо українського діалогу. Часто для цього використовуються ті, хто чомусь позиціонує себе як представник Донбасу, який «не чують». Чиновники в свою чергу, отримують зарплатню без очевидного результату від їхньої роботи. Створюються міністерства, департаменти, посади, але по цей день ніхто на сході не відчув навіть натяку на повернення українських територій в лоно материка. Натомість Росія продовжує наступати і після окупації Криму та частини українського Донбасу вже перейшла до наступної активної фази — домінація в Азовському морі, яка має повністю заблокувати схід України від доступу до моря. Зрозуміло, що ще одним із пріоритетів такої поведінки Кремля буде намагання відрізати для України і одеський напрямок.
У такому разі ми маємо загрозу отримати від впровадження реінтеграції не повернення власних територій, а гострий сепсис, який розповсюдиться на всю Україну.
Гостро також стоїть питання спостережних функцій ОБСЄ та можливого запровадження миротворчого контингенту ООН. Після заходу представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи в Мінську Євген МАРЧУК в коментарях журналістам заявив, що миротворці ООН у разі прийняття відповідної резолюції зможуть прибути на схід України не раніше, ніж через 10 місяців після рішення Генеральної асамблеї.
«Миротворчих військ ООН немає, вони весь час формуються під конкретну задачу, — наголосив Євген Марчук. — Далі — на територію прямує група для вивчення ситуації — що за територія, яка ситуація. Це вивчення має дати відповідь про чисельність миротворчого контингенту, відносно функцій — ясна річ, що це не може бути тією нісенітницею, «охорона патрулів ОБСЄ», ніколи в історії ООН такого не було. Далі вони визначають рівень небезпеки персоналу, який термін ротації... Після вивчення на місці потім приїжджає передова місія і розробляється бюджет. Паралельно з цим секретаріат ООН працює з країнами, які можуть направити миротворців».
Перед цим Євген Марчук в коментарі Центру «Нова Європа» заявив: «Ще навесні 2014 року стало остаточно зрозуміло, що Росія не збирається дотримуватися жодного із цих взятих на себе раніше зобов’язань. Але, мабуть, у українського керівництва були якісь сподівання, що Росія одумається, особливо після перших Мінських домовленостей у вересні 2014 року. Але Росія тоді уже втретє продемонструвала нехтування будь-якими домовленостями, навіть зовсім недавніми. Підписавши 19 вересня 2014 року так звані перші Мінські домовленості, Росія одразу ж почала їх порушувати і за 6 місяців захопила ще 1650 квадратних кілометрів української території, в тому числі крупний залізничний вузол Дебальцеве».
Отже, очевидно, що повернення окупованих територій є процесом багатоскладовим і має вирішуватись по різному спектру фронтів — від інформаційної компоненти до військової. І інформаційна складова явне йде перед військовою, адже нагадаємо, що агресія Росії розпочалась не з танків чи градів, а зі шпальт газет та екранів телевізорів. Із самого початку 90-х років українці вмикали основні канали, які транслювались із Москви. Десятки років потрібно було, щоб українська мова запанувала в просторах телеефіру. Але й тут українські отримали підступний удар — під маскою начебто українських телеканалів нам почали вмонтовувати розмиту позицію щодо окупованих територій, стосунків з Росією, ставлення до НАТО, тощо. Втомленість від війни і крові стала приводом для спроби переконати нас скласти зброю, перепочити, а то й знову вийти на Майдан. Арсенал для руйнування української державності у Росії завжди був багатий і постійно оновлювався. Завдання ж українців як нації навчитись своєчасно тримати оборону і гартувати імунітет проти нав’язаних імперських штампів.
***
Нагадаємо, що платформа «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» заснована консорціумом незалежних українських громадських організацій, у партнерстві з Міністерствами закордонних справ Швейцарії, Фінляндії та Німеччини. Цілями Платформи є створення і забезпечення функціонування позапартійної, професійної та інклюзивної платформи, відкритої для різних суб’єктів і осіб, які виступають за досягнення сталого миру на території Луганської та Донецької областей, в тому числі ефективну політику реінтеграції та забезпечення національної єдності в Україні, обговорення методів деокупації регіону в контексті дотримання стандартів прав людини, а також міжнародного досвіду побудови заходів довіри і стійкого миру в плюралістичному суспільстві. На базі Платформи проводяться щомісячні публічні заходи за участю представників українських центральних та місцевих виконавчих органів влади, народних депутатів, представників місцевих громад та регіонів, громадських організацій та міжнародних експертів, дипломатичних організацій та місій.
Валентин ТОРБА, «День»
Інф.: day.kyiv.uaКоментарі
