Дитина — тому що вони всі його народили. Незаконнонароджений — тому що в батьківстві ніхто не зізнається
Незаконнонароджений
Формат "Слуга народу" проданий у кілька країн.
Публікація соціологічних опитувань, які демонструють лідерство кандидата кольору весняної трави, громадянинові з активною громадянською позицією однозначно скидається на направлення чималої частини електорату на негайну госпіталізацію у психлікарню.

Ще його, електорат, часто, за рівнем розвитку, зараховують до вихованців середньої групи дитячого садка. Що характерно, в дитсадок посилають тих самих людей, чиєю громадянською зрілістю та відповідальністю пишалися після парламентських виборів 2014 року

Зрозуміло, що п'ять років війни не додають психічного здоров'я нікому. Та й передвиборна практика потужно б'є по ментальному здоров'ю як учасників кампанії, так і спостерігачів за нею. Але, перш ніж запідозрити сусіда в шизофренії, не завадило б поцікавитися обставинами його життя. А також з'ясувати, чи є схожі випадки в інших районах.

Поява несистемних персонажів у політиці, взагалі-то, інтернаціональний тренд, що зародився давно, але набрав сили у 10-х роках нашого століття.

Для початку, дамо спокій латиноамериканським та африканським казусам, — у Європі, особливо близькій нам Південній, їх більш ніж достатньо.

Є певні відмінності між політиками несистемними й радикальними. Радикал (лівий чи правий) цілком може бути абсолютно традиційним діячем, що раптово вловив перспективну нішу.

Європейські радикали, нашестя яких у Європарламент із жахом очікує ліберальна інтелігенція, зосередили свої удари на бюрократії Брюсселя під оплески Москви, що прагне дезінтеграції Євросоюзу. Натомість несистемний політик зламує дрімаючі політичні системи в кожній окремо взятій країні.

Об'єднує їх, властиво, одне: вони вчасно виявили хворе місце внутрішньо- чи міждержавного порядку — відрив традиційних інститутів влади від виборців, занурення у внутрішні ігри або перманентні чвари з опонентами, що часто закінчуються протиприродними союзами — тим, що в Іспанії свого часу влучно назвали "політичним інцестом". І боляче по ньому б'ють.

Звісно, можна гордо помістити нашу країну в авангард цього глобального процесу й негайно запросити до себе мислителів усього світу: тільки в нас непрофесіонал може стати президентом. Але, придивившись ближче, виявимо, що хоч процеси в нас і в них технологічно схожі, та все ж причини їх різні й несуть вони різні наслідки.

Несистемні партії в Європі створювали інтелектуали. Лідер іспанської Podemos Пабло Іглесіас Турріон — хоч і колишній антиглобаліст, але викладач політології Мадридського університету. Ідеолог руху "П'ять зірок" в Італії, автор маніфесту нової партії "Ми на війні", Джанроберто Казаледжо ще наприкінці 1980-х працював в Інтернет-компаніях, та й сам Беппе Грілло часто пише про альтернативну енергетику, глобалізацію і нові технології. Один із творців грецької SIRIZA Яніс Варуфакіс — всесвітньовідомий автор наукових праць із економічної теорії.

Нетрадиційний тренд захопив навіть країни з непорушною двопартійною системою. Американець Берні Сандерс і британець Джеремі Корбін, маскуючись під звичний політичний пейзаж, звертаються до витоків наївного соціалізму, здавалося б, давно збанкрутілого, та все ж емоційно привабливого.

Діючи в умовах усталеної демократії, вони, крім зовнішніх ефектів типу джинсів на противагу костюмам, мали запропонувати громадянам ідеологічну альтернативу. Так, інколи ця альтернатива віддає неомарксистським ароматом, інколи — троцькістським, так, вона орієнтована, швидше, на почуття, але, безумовно, є, як мінімум, предметом для смислових дискусій.

А тепер оглянемо тутешній пейзаж.

Відсутність ідеології як поняття — навколо сама "ринкова соціально орієнтована економіка". Партії — як фан-клуби лідерів, що розпадаються через п'ять хвилин після втрати лідером місця у владі. Постійний процес внутріпарламентських угод — "ти голосуєш за мій закон, а я — за твій". Закритий клуб, у якому не платять членських внесків, а отримують членські частки. Демонстративна зневага до людей у міжвиборчий період і любов "взазос" напередодні виборчого волевиявлення. Розкидання бюджетних грошей від власного імені.

У принципі, до такої картинки за вікном усі давно звикли й довго сприймали її як специфічну українську карму — потворну й рідну водночас.

Але 2014-й породив надії на перезавантаження. На те, що нова влада стане "контрсистемною" до попередньої (тим більше що стара була повністю зруйнована), і будувати на уламках виявиться значно легше, ніж на ходу перебудовувати діючу.

Через п'ять років у величезної частини населення зміцнилося розуміння простого факту: система реінкарнувалася. Порівняно вільна робота засобів масової інформації при цьому не дозволила створити ілюзію єдності влади та народу.

Про всіх причетних до влади сформувалося чітке уявлення як про велике, добре організоване політичне угруповання (ОПУ), що почувається по-господарськи впевнено в умовах війни й мінімального економічного зростання. До складу цієї групи записані всі, включно з, на жаль, тими небагатьма, хто бореться з нею зсередини.

У цих умовах пошук альтернативи не тільки пояснимий, а й неминучий. Так, серед традиційних політиків є ті, хто претендує на "несистемність" і не брав участі у грабежі, але "білі ворони" для людей виявилися недосить білосніжними. Професійний критерій відбору лідера багатьма потрактувався як неактуальний. Головним став маркер "звідти чи ні".

Звісно, професіоналізм і досвід важливі. Якщо ви захворіли, звісно, ви підете до лікаря, а не до слюсаря. Але якщо досі ви кілька разів ходили по різних лікарях, а краще не стало, у певний момент ви не підете шукати наступного, а вирушите до знахаря, незважаючи на тисячу застережень і раціональні доводи. Але це не означає, що всі лікарі без винятку — шарлатани. Це означає, що вам не пощастило. Нам не пощастило.

Зеленський — незаконнонароджена дитина всієї нашої політичної, з дозволу сказати, еліти. Дитина — тому що вони всі його народили. Незаконнонароджений — тому що в батьківстві ніхто не зізнається. На Заході несистемних політиків породжує бездіяльність влади. У нас — її діяльність.

Кандидат, який нікому нічого не обіцяє і тому нікого не може обманути. Розмовляє з народом прямо, без посередництва прискіпливих журналістів. Ні, не результат гри розуму, як у цивілізованому світі, а продукт зору і слуху. Кандидат спостерігаючої більшості. Пластилінова людина, з якої кожен ліпить те, що хоче бачити.

Крім того, під час кампанії виявилося, що з поля зору більшості її учасників, які догоджають пенсіонерам та патріотам, випала чимала за розмірами категорія людей.

Це міські роботяги з різною освітою і рівнем розвитку. Вони гарують по 10—12 годин щодня, можуть заробити на їжу, одяг, "євробляху" та Єгипет раз на рік, але при цьому абсолютно не розуміють, коли нарешті з'явиться прийнятна іпотека.

І взагалі — "чи є світло в кінці тунелю" чи так і треба буде рачкувати до кінця днів, якщо тільки не поїхати в Польщу або Росію?

Їхня освіта і рід діяльності зазвичай не збігаються, — математики роблять вікна, філологи відкривають манікюрні салони, біологи, юристи й інженери торгують і працюють таксистами, — що природно в країні, в якій закриваються конструкторські бюро і відкриваються магазини. Вони ж перевчилися, а чому він не зможе?

Вони не мають права на субсидії, вони (за статистикою), взагалі-то, люди небідні, а ось за власними уявленнями — бідні. Для них "мова і віра" — не пріоритет. Не нахлібники, не вимагають від держави нічого, крім перспективи. Той самий low-middle class, який виріс у країні в чомусь завдяки, а частіше — всупереч діям влади.

Таких дуже багато. Як мінімум, у двох штабах сподіваються, що вони на вибори не прийдуть. Але якщо вони, подолавши лінь, погоду, пофігізм і несподівані черги на виборчих дільницях, що невідь-звідки взялися, замінять пульт телевізора на бюлетень, — традиційна політична система отримає те, на що вона, взагалі-то, заслуговувала.

Але це, звісно, хоч для неї й вирок, та не кінець історії. Процес входження несистемних переможців у владу складний і неоднозначний. SIRIZA, наприклад, після внутрішніх метань здалася під тягарем реальності європейському капіталу. В Італії експеримент у самому розпалі. В Іспанії Podemos до влади так і не прийшла, залишившись у ніші конструктивної опозиції.

Популярна ідея, що перемога Зеленського негайно дасть старт надшвидкісній конституційній реформі та переходу до парламентської республіки, має, звісно, шанси на реалізацію. Але, на думку низки джерел у традиційній владі, вони невеликі. Значно перспективнішим видається досягнення головними дійовими особами (так-так, олігархами) домовленостей із новообраним президентом про співпрацю. Непублічних, звісно. Навіщо ж ставити хорошу людину в незручне становище?

Ви хочете сказати, що в "Слузі народу-2" і на це є відповідь? Річ у тому, що сценарій реальності писатимуть не тільки брати Шефіри. Він буде спільним продуктом команди можливого нового президента й інших, не так творчих, як впливових і багатих осіб, для котрих слабкий президент — без інструментів, без впливу на виконавчу владу, без контакту з регіональними олігархами, без ресурсів, без уряду, — саме те, що вони наближали як могли.

Не слід брати близько до серця сценарій серіалу ще з однієї причини. Ця казка знята про Україну до 2014 року. Воююча, розірвана стосовно війни і миру країна, атакована ззовні і зсередини, одна з точок глобального конфлікту наддержав, до певних меж суб'єктна, але за цими межами діяла й діятиме в контексті політики світового співтовариства і залежатиме від відносин цього співтовариства (насамперед — США) з Росією.

Залежатиме прямо й матеріально. Принаймні до жовтня співпраця України з МВФ необхідна для елементарного виживання. А вирішення питання з партнерами під акомпанемент ансамблю українських народних інструментів, української кухні та народних напоїв упреться в одну дуже важливу обставину: кажуть, Фіона Хілл (радник президента США) не п'є…

Наші партнери, хоч і не завжди можуть приймати прямі управлінські рішення (що демонструє, у тому числі, звернення посольства США до народу України з приводу Холодницького), але певні механізми використовувати можуть. Ці механізми прозирають у чистих і світлих обличчях, які супроводжують кандидата на зустрічах із західними чиновниками. Ці механізми можуть бути застосовані і для того, щоб максимально ускладнити зв'язок нового лідера з великим українським підприємцем, котрий тимчасово перебуває в Ізраїлі. Та й у чому проблема? Всього лише всенародно обраний лідер не може зустрітися з якимось бізнесменом… Ну немає в бізнесмена квитка на найближчі рейси! А його власний борт перебуває на постійному ремонті, наприклад. І полагодити його за півроку-рік немає жодної можливості.

Проблемою для новообраного президента може стати й те, що парламентські вибори відбудуться лише через півроку, а не через місяць, — Макрону, наприклад, тут пощастило. За ці півроку реалізувати щось, окрім прогулянок Хрещатиком без охорони, виявиться проблематично. Без відчутних для виборця змін підтримувати його інтерес буде вкрай складно, а регулярні скарги на саботаж можуть поламати образ сильного хлопця. Виводити прибічників на вулиці теж буде важко, — ці прибічники й так здійснять на той час подвиг, прийшовши на дільниці, а після цього знову озброяться пультами й чекатимуть сезону вже реаліті-шоу з "їхнім слугою".

Ось тут уже відсутність обіцянок і зобов'язань зіграє лихий жарт.

Так, у президентові народ не розчарується, оскільки формально — він ні в чому не винен. Коли зрозуміють, що був скоєний акт не обману, а самообману, люди розчаруються самі в собі. А за самообман мстять, але вже не собі, звісно, а ні в чому не винному предметові цього самообману. І мстять зазвичай жорстко.

Суворо кажучи, для закінчення "несистемного" експерименту в чистому вигляді ці вибори йому, по-хорошому, годилося б програти. Бо при збереженні нинішнього політичного тераріуму з низькою соціальною відповідальністю суспільний запит на винос тіл із Печерських пагорбів нікуди не подінеться. І ось тоді, восени, може бути здійснений прорив до реальної, а не ритуальної влади. Завадити цьому можуть лише нові, забезпечені грішми й телеефірами осмілілі брати по "несистемності".

До речі, формат "Слуга народу" проданий у кілька країн. Отож усім зацікавленим особам у цих країнах годилося б проконтролювати кастинг на роль головного героя…

Олександр Макаров
Інф.: dt.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #2 УКР 17.03.2019 11:08
Ліберал гриценко обіцяє захистити приватну власність КОЖНОГО (в тому числі і награбовану).
Цитувати
 
 
0 #1 Ігор 17.03.2019 10:15
Рейтинги брехня, блазень Зе, газоколонка Люля, рошен Пе, могильщики України, бариг на нари, голосуйте за українців, голосуйте за Гриценко.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити