Країна "розбитих вікон"
Порошенко - один з тих політиків, які вже встигли зробити навіть не один, а два оберти навколо політичної осі. Почавши свою кар'єру в СДПУ(о) і, ставши пізніше одним із засновників Партії регіонів, потім магнат пішов в опозицію і грав одну з провідних ролей в команді Віктора Ющенка.

У розпал кризи 1998 року в Південній Кореї уряд звернувся до населення із закликом здати золото та коштовності для наповнення валютних резервів країни. Мільйони корейців буквально вишикувалися в цілодобових чергах для того, щоб наповнити порожню скарбницю держави.

У підсумку 3,5 мільйона людей здали 227 тонн золота на суму близько 2,2 мільярдів доларів. Це відразу укріпило золотовалютні резерви держави.

Дорогоцінний метал допоміг банкам та іншим фінансовим структурам утриматися на плаву, доки МВФ не виділив потрібні кредити. Держава пообіцяла повернути гроші з відсотками, але багато хто цілком свідомо віддав свої коштовності за просто так.

Ці кошти дозволили вберегти економіку від колапсу і трохи пізніше повернути взяту позику кожному громадянину. Ті, хто взяв участь в такому нетривіальному порятунку власної держави, отримали не тільки вигоду, але й загальну повагу та шану.

Чи можливе таке в Україні сьогодні? Це питання, на яке важко помилитися з відповіддю. Звичайно ж, ні.

Рівень довіри українського суспільства до політиків катастрофічно низький. До того ж не тільки до тих, хто зараз керує країною, але й до тих, хто на владу тільки претендує.
У ситуації, коли кожен сам за себе, зробити щось масштабне спільно, наприклад, врятувати економіку, яка йде на дно - неможливо.

На чому має базуватися довіра до політиків та управлінців? Безумовно, на цілком очевидних речах - послідовності в діях при досягненні раніше заявлених цілей та програм, чистоті репутації і бережливому ставленні до неї, реальному патріотизмі, а не амбіціях, які зациклені на власній кишені.

Не важко помітити, що жодна з цих складових не користується пошаною у більшості в українському політикумі.

Що, власне, і є наріжним каменем проблеми, яка продовжує руйнувати українську державу в економічному вимірі, а суспільство - в морально-етичному.

Сьогодні в Україні виразно відчувається те, що англійські вчені Джеймс Уїлсон і Джордж Келлінг назвали дією "теорії розбитих вікон". Відповідно до цієї теорії, якщо хтось розбив скло в будинку, і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство.

Простіше кажучи, недотримання оточуючих одних правил може підштовхувати людей до порушення інших.

Політики не гребують власною репутацією у виборця. Вони знають: ризики завжди можна обійти обхідним шляхом - подачками на виборах, покупкою голосів, адміністративним тиском.

Українське суспільство, у свою чергу, так і не навчилося виставляти рахунки політикам, апетити яких до мародерства, згідно тієї самої теорії розбитих вікон, тільки зростають.

На сьогодні соціально-економічна депресія в країні посилюється ще й відчуттям політичної безнадії. Справа не тільки в тому, що не працює заблокована Рада.

Гігантський соціальний розрив між умовними Межигір'я і нетрями, за логікою, повинен збільшувати не тільки неприйняття влади, але й підтримку опозиції. Якби в діях нинішніх опозиціонерів проглядалася цілком зрозуміла програма і стратегія дій, то її б підтримало і суспільство, можливо, навіть на вулицях.

Але насправді українському громадянину не має кому довіритися в політичному сенсі, адже він чудово розуміє, що переважна більшість опозиційних діячів так само далекі від народу, як і представники влади.

Гігантський крах надій на команду помаранчевої революції, скандали з розряду "за межею", як, наприклад, інциденти з депутатом-вбивцею Лозинським або суддею-хабарником Зваричем, врешті-решт, несправедливість прогнилої наскрізь корупційної системи, з якою щодня стикається майже кожен громадянин, знизили больовий поріг суспільства, притупили його сприйнятливість.

Незгода з тим, що відбувається, яка ще не так давно несла енергію змін, після багатьох марних спроб перетворилася на тотальну зневіру та замкнену агресивність.

Все це зрозуміло з розмов на вулицях, на кухнях і в соцмережах, з вражень від спілкування з людьми, які живуть тут, поруч, в одному місті та в одній країні. Напевно, тому зараз виразно видно і зниження публічної активності громадянського суспільства, не афілійованого з політичними партіями.

Чергові надії, пов'язані з оновленням парламенту, досить швидко змінилися відчуттям безвиході. Масова метушня навколо трибуни Ради виглядає однаково сірою і однаково марною.

Суспільство вже наїлося політикою і не бачить відмінностей між представниками влади та опозиції. Більше того, самі політики постійно стирають межі тих принципів, на яких, за ідеєю, вони і повинні будувати таку тендітну річ, як довіра.

Взяти найсвіжіший приклад - заява Петра Порошенка про те, що він буде балотуватися в мери Києва. Екс-міністр економіки в уряді Януковича вільно говорить про те, що розраховує на підтримку опозиційних сил і міркує про високі шанси на перемогу.

До слова, Порошенко - один з тих політиків, які вже встигли зробити навіть не один, а два оберти навколо політичної осі. Почавши свою кар'єру в СДПУ(о) і, ставши пізніше одним із засновників Партії регіонів, потім магнат пішов в опозицію і грав одну з провідних ролей в команді Віктора Ющенка.

Після скандального звільнення з ярликом "любого друга", Порошенко після тривалого політичного затишшя був завербований в "донецький" уряд, а зараз намагається знову реалізувати свої амбіції разом з опозицією.

Цікаво, що ще в листопаді "Батьківщина" зверталася до Порошенка з вимогами припинити фальсифікації на користь його соратника Домбровського, а тепер щосили обурюється, що у того намагаються відібрати депутатський мандат через суд.

І спробуй тепер зрозумій, чи то Порошенко працював в уряді Януковича в якості агента опозиції "під глибоким прикриттям", чи то, як встигли припустити деякі ЗМІ, навпаки, є кандидатурою, яка отримала благословення на мерство в столиці від самого президента.

Що більш виразно, ніж подібні "договорняки", може вказувати на те, що і влада, і опозиція, незважаючи на публічне жорстке протистояння, цілком можуть бути заодно, наприклад, у питаннях розподілу посад?

Політичні експерти вже щосили говорять про те, що саме Порошенко може стати компромісною фігурою і для влади, і для опозиції в умовах, коли Попову після зимового інфраструктурного колапсу в столиці вже ловити, як то кажуть, нічого.

Руйнування доріг столиці можна було б пояснити метеоритними дощами, але Києву не пощастило як Челябінську із втручанням з космосу. І кияни цього кошмару владі не пробачать.

З іншого боку, наявність такої "безконфліктної" кандидатури - це одне, а реальна користь для міста - зовсім інше.

Хоч Порошенко і зумів нажити величезні статки, але, скажімо, облаштувати територію навколо "Ленінської Кузні" мільярдерові за довгі роки так і не вдалося. Ям в асфальті і тих самих "розбитих вікон" у володіннях Порошенко завжди було в достатку, і нікуди вони не поділися досі.

Або ще один важливий момент: Які слова знайде для тих, хто його обрав з одним із найкращих результатів по країні (71, 52% голосів) вінничан, незалежний кандидат напередодні походу в мери столиці? Невже мешканцям округу на Вінничині дуже пощастить, і його територію приєднають в якості нового адміністративного району Києва?

Подібні, що лежать на поверхні теми є лише частиною численних ілюстрацій процесів, які відбувалися і відбуваються в українській політиці.

За бажання їх можна знайти майже на кожному кроці. У опозиції, що витратила багато сил на виборах, щоб поділити політичне поле на "чорне" і "біле", а політиків на "хороших" і "поганих", в підсумку чудово виходить ці ж фарби розмивати, робити відмінності непомітними.

Відповідно і відкладати питання відновлення довіри з боку українських громадян, як завжди, на потім. Адже з такими темпами може настати момент, коли "вставляти нові вікна" буде вже пізно, тому що від будинку не залишиться навіть фундаменту.

Денис Денисенко, Центр політичного консалтингу

Інф.: pravda.com.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
-2 #1 Николай 18.02.2013 21:27
Пётр Алексеевич, не обращайте внимание на этих "умников", мы не стадо овец, всё сами видим и понимаем.Удачи ВАм во всём.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити