Свої Кононенки і Свинарчуки
У січні 2020 року сталась одна подія: у глобальному рейтингу сприйняття корупції Україна втратила шість позицій і опустилась до рівня 2017 року.
Сам по собі цей факт не був надновиною, його важливість мала іншу природу – символічну, - йдеться у матеріалі журналіста Романа Романюка в "Українській правді".

Зе-корупція, або Старі схеми епохи "нових облич"

"Хто бореться з чудовиськами, мусить остерігатися, щоб самому не стати чудовиськом".

Фрідріх Ніцше

"Чи могли ми уявити, що його "збагачення людей", виявиться збагаченням тільки його людей"?

Володимир Зеленський, дебати на "Олімпійському"

У січні 2020 року сталась одна подія: у глобальному рейтингу сприйняття корупції Україна втратила шість позицій і опустилась до рівня 2017 року.

Сам по собі цей факт не був надновиною, його важливість мала іншу природу – символічну.

З’ясувалось, що за перші півроку роботи нового президента Володимира Зеленського, який мав небачену доти в історії монобільшість у "турборежимі", Україна за рівнем корупції опустилась до часів розквіту режиму Петра Порошенка.

Часів Кононенка-Грановського, Гладковського і судді Вовка, "Роттердаму+" і "Укроборонпрому-"... Словом, усього, що так нещадно критикував кандидат Зеленський.

Однак у січні 2020 року згаданий рейтинг викликав певний дисонанс, адже нова влада на той момент якось не фігурувала у жодному справді серйозному корупційному скандалі. Тож видавалось, що претензії укладачів рейтингу можуть бути адресовані новій влади лише "авансом", адже Зеленський працював не весь рік.

Але ці "аванси" нова команда почала дуже швидко справджувати. Не минуло і кількох місяців карколомного 2020-го, як нові представники Зе!команди почали з’являтись спершу в журналістських розслідуваннях, а згодом і в кримінальних справах правоохоронців.

Мабуть, найбільш показовою стала історія депутата "Слуги народу" Олександра Юрченка. Сага "продавця депутатських правок" миттєво освіжила в пам’яті інше провадження – до речі якраз 2017 року – НАБУ проти Борислава Розенблата.

По суті, справа проти депутата фракції Зеленського виявилась ледь не трафаретною копією справи проти депутата з команди Порошенка.

З тією лише різницею, що на чолі "старої" корупційної одноходівки виявилось "нове" політичне обличчя.

Цю формулу, на жаль, можна заучувати. Навіть побіжний аналіз показує, що принцип "Нові" обличчя – "старим" схемам" поступово стає визначальним у політичному житті нової команди.

Уже зараз можна прогледіти появу навколо Зеленського "свого Ахметова", "свого Кононенка", "свого Розенблата". І якщо президент різко не змінить ситуацію, то поява "свого Свинарчука" стане лише справою часу.

А поки що "Українська правда" пропонує пильніше придивитись до феномену корупції часів Володимира Зеленського.

Не-Порошенко

Якось на прес-конференції на запитання, чим він відрізняється від попереднього президента, Володимир Зеленський відповів:

"Я всім відрізняюсь від Порошенка. Я чесна порядна людина, яка хворіє цією країною".

В контексті розмови про корупцію, ці слова чинного глави держави часто зринають у розмовах з людьми з оточення Зеленського, його однопартійцями чи й навіть противниками.

З кількох десятків співрозмовників із різних політичних таборів, з якими УП спілкувалась для написання цієї статті, майже всі зійшлися в одному – особиста нажива не є мотивацією дій Зеленського.

"Особисто Вова не краде. Це сто відсотків. Але відбулась така собі "децентралізація корупції". Низи зрозуміли, що "нагору" носити не треба, і кожен стриже чисто для себе. Але з особливим ентузіазмом і цинізмом", – розповідає не під запис один із числа уже звільнених, але ще недавно наближених до Зеленського чиновників.

Цьому не в останню чергу сприяли і раптові відставки колись найвпливовішого соратника Андрія Богдана, прем’єра Олексія Гончарука, десятка міністрів, генпрокурора тощо, тощо. Такі заходи могли б виконувати для згаданих "низів" виховну функцію, мовляв ніхто у своїх кріслах не прописаний навічно.

Але ефект виявився зворотним – перед загрозою можливої втрати посади будь-якої миті чиновники середньої руки навпаки пустилися в "останній бал" і намагаються урвати що і поки можуть.

"Зеленський показав, що його люди в політичному сенсі не мають жодної ваги. Найсильніших дуже легко здуває. А значить іти до когось "по кришу" не треба – треба просто рвати. Чим всі потроху і займаються", – пояснює логіку державної машини один із топ-чиновників часів Кучми і Януковича.

Щось подібне розповів у своєму скандальному інтерв’ю і колишній глава ОПУ Богдан.

"Я всіх – міністрів, депутатів – викликав і казав одну фразу: "Дивись, у нас "криши" немає. Ми тобі нічого не дамо. Мало того, якщо ти попадешся, то ми будемо всіляко тиснути, щоб тебе посадили… Бо як живе корупція? Я тебе призначаю і даю тобі кришу від правоохоронців, а ти зі мною ділишся незаконною добичею. А якщо "кришу" забрати, то ти ідеш заробляти на свій страх і ризик", – пояснював колишній глава ОПУ.

І виявилось, що чиновників, здатних на подібний "ризик", дуже багато. Саме звідси взялися "судді Вовки", які готові в нових умовах "вирішувати справи" по-серйозному.

У ситуації з конкретним Вовком усе ще гірше – Офіс президента намагався вирішити проблеми потрібного усім владам "судді" по-тихому, але вийшло так голосно, що нарвалися на дуже болючу статтю у стовпі західної преси Financial Times.

З бажання "ризикнути наостанок" беруться і голови судів, яких не втомлює розмінюватись навіть на кілька тисяч доларів. Кожен бере, так би мовити, "по потребі". Але кожен бере.

Як точно сформулював журналіст Олекса Шалайський, "відсутність стрункої вертикалі влади дозволила кожному чиновнику відчути себе автономним сатрапом на ввіреній території: "сам придумав схему – сам реалізував".

Повний текст

Інф.: pravda.com.ua

Коментарі