Минуло 5 років з початку російсько-української війни
"Урок відваги, який ви дали всьому світові в лютому п'ять років тому, змінив нас усіх. Україна показала, що варто бути сміливим і сповненим гідності, що героїзм може бути чимось більшим, ніж суто моральним закликом, що це може бути ключем до перемоги. Багатьом людям на світі, приниженим і поневоленим, ви дали найбільший дар – надію на те, що і для них, слабких сьогодні, настане день перемоги".
Із промови Дональда Туска у Верховній Раді України 19 лютого 2019 року

Історичний контекст війни

П'ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.

Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту. Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини. Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.

Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб'єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.

Теперішню війну називають "гібридною", представляючи її новим способом реалізації агресивної політики. Але практично всі її інструменти (спроба закріплення свого впливу на українських теренах через підтримку лояльних українських політичних середовищ, внутрішньо-політичний розкол українського суспільства засобами пропаганди, врешті відкрите військове втручання, намагання представити агресію як внутрішній громадянський конфлікт) випробовували російські керівники ще з ХVІІ-ХVІІІ століть. Найбільш яскраво такий сценарій проявився у діяльності більшовиків проти Української Народної Республіки під час Української революції 1917-1921 років.

Збройна агресія – лише один із інструментів війни РФ проти України, останній аргумент, коли всі інші засоби підкорити українців вичерпали себе. Агресія ведеться одразу в кількох вимірах: воєнному, політичному, економічному, соціальному, гуманітарному, інформаційному. Елементами гібридної війни давно є пропаганда, що базується на брехні, маніпуляціях та підміні понять, заперечення самого факту війни та участі РФ у ній; звинувачення України у власних злочинах, спотворення української історії; торговельно-економічний тиск та енергетична блокада; терор і залякування громадян України; кібератаки та спроби дестабілізувати критичну інфраструктуру.

Російські пропагандисти крок за кроком виробляли ідеологічну платформу для агресії. Важливе місце займала інформаційна кампанія, спрямована на послаблення патріотичних настроїв в українському суспільстві, наприклад, через активне використання міфу про спільне минуле, "старшого брата", ностальгії за СРСР, дискредитації українських героїв та української історії в цілому. Росія використовує маніпуляції історією для виправдання і посилення агресії проти України.

Війна загострила питання консолідації української нації як запоруки національної безпеки. Активний наступ військ РФ на території України вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави у лавах Збройних Сил України, Національної гвардії України, добровольчих формувань та масового волонтерського руху.

Сьогодні російсько-українська війна на Сході України триває. З різною інтенсивністю, яка непорівнювана з бойовими діями 2014-2015 років, але вона не зникла з порядку денного України та світу. Збройні Сили України міцно тримають рубежі, встановлені Мінськими домовленостями 12 лютого 2015 року й відновлюють контроль над тими територіями, які згідно домовленостей мають бути під контролем України. Міжнародна підтримка України не зменшилась, а навпаки – міцніє. Спротив України агресії РФ у всіх її проявах є головною перепоною для розширення російського імперіалізму у світі.

Ключові повідомлення

У лютому 2019 року Україна згадує початок російсько-української війни, яку розв'язала Російська Федерація з метою реставрації імперської Росії.

Коріння російсько-українського протистояння сягає часів становлення Гетьманщини та Конотопської битви. Російський імперіалізм завжди мав на меті завоювання українських земель, знищення чи максимального ослаблення нашої державності, витягування матеріальних та інтелектуальних ресурсів України для реалізації власного імперського проекту.

У часи Української революції 1917-1921 років комуністи намагалися всіма можливими способами не допустити становлення і утвердження незалежної Української Народної Республіки. Коли спроби встановити контроль над Україною через створення маріонеткових фейкових урядів провалилися, більшовики вдалися до збройної агресії та окупації.

Поширення СРСР на терени Західної України в роки Другої світової війни викликало масштабний збройний спротив місцевого населення у формі Української повстанської армії. Протистояння тривало понад десять років після завершення світового конфлікту і послабило СРСР. Тому "бандерівці" досі є головними антигероями сучасної російської пропаганди, а для українців стали символом визвольного руху.

У 1991 році Україна відновила незалежність. Але Російська Федерація не відмовилися від спроб повернути свій вплив на Україну. Через розмивання української національної ідентичності, маніпуляції навколо мови, гіперболізацію регіональних розбіжностей, заперечення права українців на відновлення національної пам'яті, фінансування та вербування українських політиків, впровадження своїх агентів у оборонні структури нашої країни.

З приходом до влади в Росії колишнього співробітника КГБ Володимира Путіна тиск посилився, російська армія почала планувати військові операції на території України. І до 2014 року Росія пробувала шантажувати Україну по низці проблем. Яскравим прикладом слугує конфлікт навколо острова Тузла восени 2003 року. Тоді росіяни почала будувати дамбу від Таманського півострова до острова Коса Тузла, який належить Україні. Метою провокації було встановлення російського контролю над Керченською затокою і "промацування" стійкості тодішнього військово-політичного керівництва України. Політичне протистояння ледь не переросло у збройне, але конфлікт удалось владнати.

У 2005 році Путін заявив "розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя". Ця теза визначила цілі його президентства і напрям розвитку Російської Федерації – відновлення СРСР.

І зрештою в лютому 2014 року Росія перейшла до активної агресії.

У 2014-му Україна зупинила вторгнення російської регулярної армії та зберегла державність. На відміну від Української революції 1917-1921 років ми ефективно стримуємо російську агресію. Не лише боремося з Росією, а і перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямку протистояння. Попри тотальну перевагу ворога, українці зупинили агресора.

Наш спротив і війна з російськими окупантами є війною за незалежність та територіальну цілісність Української держави.

Війна триває і зараз. Про її гібридний характер вказує те, що протистояння російській агресії та впливу в різних сферах відбувається не тільки на лінії фронту, а й на всій території України.

Звільнити українську територію від окупанта без збройної відсічі неможливо. Тож боєздатне військо і внутрішня консолідація суспільства на основі спільних цінностей та поваги до власної держави забезпечать захист і відновлення територіальної цілісності країни.

Збройні Сили України розбудовуються і відновлюють українські військові традиції, позбуваються пострадянської спадщини. Тому що російську армію може перемогти лише модерна українська армія.

Збройна агресія – лише інструмент гібридної війни РФ проти України. Гібридні способи та методи відомі ще з початку ХХ століття. Їх метою є насаджування у свідомості громадян негативного ставлення та недовіри до влади, презирство до національних героїв, традицій, святинь, створення протистояння на релігійному ґрунті. Протягом ХХ століття увесь набір цих інструментів використовувала імперська та більшовицька Росія і СРСР. Нині ж, у ХХІ столітті – Російська Федерація.

Розпочавши збройну агресію проти України, Росія порушила норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди. Такі дії є важким злочином проти міжнародного миру, який тягне за собою міжнародно-правову відповідальність Російської Федерації як держави та міжнародну кримінальну відповідальність її вищого керівництва.
Повний текст

Інф.: pravda.com.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
0 #2 Varnak 28.03.2019 15:30
Вибір борця з корупцією
Дмитро Вовнянко
05.03.2019

Протягом тижня сталася подія, яку я виділив би попереду усіх інших. Про підтримку кандидата Анатолія Гриценка повідомили Андрій Садовий (Самопоміч), Дмитро Гнап та нардепи, які щойно вийшли з Блоку Петра Порошенко – Найєм, Заліщук і Лещенко. Раніше про підтримку Гриценка заявили «Рідна країна» Миколи Томенка, «Хвиля» Віктора Чумака, «Європейська партія» Катеринчука, «Альтернатива» Фірсова та «Демальянс» Гацька. Таким чином навколо Гриценка зібралася дуже навіть цікава компанія. Справа от в чому.

Це все – люди, які протягом п’яти років вдували нам у вуха про те, що влада корумпована, що корупція для них неприпустима тощо й тощо. Вони всі ці роки повідомляли нам проти кого вони, але категорично ухилялися від питання, за кого вони виступають. Тепер ми знаємо, за кого. Тепер ми можемо скласти портрет особи, гідної зайняти посаду Президента України з погляду істинного антикорупціонер а. Отже.

Антикорупціонер ам потрібний кандидат…, здатний до зради.
Не знаю точно, чому Анатолій Гриценко не став міністром оборони в другому уряді Юлії Тимошенко, але припускаю, що ЮВТ не забула йому ну дуже мужньої поведінки зранку 8 вересня 2005 р. Тоді Гриценко на дачі Тимошенко підтримав ідею усувати від влади всенародно-обраного Президента Віктора Ющенка. Але. Заколотникам (Гриценку особисто) не вдалося залучити до своїх планів посла США. Збагнувши, що справа не вигоріла, Гриценко тут же побіг до Ющенка «стучати» на інших заколотників. Завдяки цьому він залишився в уряді і за прем’єра Єханурова, і за прем’єра Януковича.

Антикорупціонер ам потрібний кандидат… боягуз.
Кадровий військовий, логіст і екс-міністр оборони Анатолій Гриценко у 2014-2015 рр. до фронту НЕ доїхав. Це в той час, коли військові спеціальності освоювали суто цивільні люди. Це в той час, коли нестача в логістах була шалена. Це в той час, коли допомагати відновлювати боєздатність країни долучився навіть літній екс-міністр Кузьмук. Як називається фаховий військовий, який прогулює війну? Здогадайтеся самі.

Антикорупціонер ам потрібний кандидат… брехун.
Гриценко спершу заявив, що не був на фронті, бо ніби йому заборонив Турчинов, а коли Турчинов його слова спростував, заявив, що на фронті йому нічого було робити, позаяк він батальйоном командувати не вміє (!). Гриценко слово в слово повторив російську брехню від 2014 р. про дерева на місці розстрілу Небесної сотні, які нібито спиляли, аби приховати сліди. Гриценко хвалиться тим, що видавав військовим квартири, але не може пояснити, чому кількість квартир зменшувалася три роки поспіль непропорційно до зменшення бюджету, і чому ті квартири були удвічі дорожчі за квартири збудовані у 2017 р.? Тощо й тощо.

Антикорупціонер ам потрібний кандидат…, який веде якісь незрозумілі переговори з Росією.
Фан-клуб Гриценка так і не спромігся пояснити, з якою-такою «адекватною частиною росіян, які мають вихід на Путіна», він веде переговори в обхід МЗС, про що він сам розповів в інтерв’ю «Лівому берегу»? Особливо на цьому тлі цікавить, яким він бачить вирішення питання по Донбасу, якщо військове питання він відкидає (говорить про це у тому самому інтерв’ю)? Відповіді нема.

Антикорупціонер ам потрібен кандидат… корупціонер.
Це не я придумав, це незалежні журналісти підняли цілий букет веселих справ. Харків, Московський проспект, майже центр міста. 2,4 га землі, комерційна вартість біля 70 млн грн. Шляхом махінацій передані комерційним структурам у 2005 р. – повернуті державі у 2018 р. Таких історій тільки по Харкову 6 шт. Або. 24 га землі військового містечка №247 у Конча-Заспі продані підприємцям за 6 млн грн. при ринковій вартості землі 100 мільйонів доларів – заяву про цю оборудку подала до НАБУ нардеп Тетяна Чорновол. Або 147 га Біличанського лісу, передані олігарху Хмельницькому за підтримки київського мера Черновецького. Епік останньої історії в тому, що у 2014 р. подробицями цієї оборудки Гриценку псував життя… журналіст Дмитро Гнап. Так, той самий, який зараз об’явив про підтримку Гриценка.

Що все це означає? Це означає те, про що я вже неодноразово писав. Публічні особи, які називають себе антикорупціонер ами, насправді просто купка політиків, які роблять собі кар’єру не розбираючи засобів. Лицемірів і циніків. Типів, які чинять за заповітами Юлії Тимошенко – «популізму багато не буває».

Розумієте, не можна бути антикорупціонер ом на «півшишечки». Не можна на камери боротися з корупцією і водночас підтримувати кандидата з темним минулим і наявним. Тут не може бути компромісів, Або – або. Або ти борець з корупцією, або…

Те, що вони підтримали от такого кандидата у Президенти, ясніше ясного доводить, що цікавить їх не очищення країни від корупції і не примарна «справедливість » – явище суто індивідуальне для кожної особи. Їх цікавлять депутатські корочки, квартирки (як у Лещенко та Заліщук) і доступ до грошей (типу тих, які забув передати на фронт Гнап). А антикорупція для них це те саме, що для більшовиків були рівність і свобода – красиві слова для наївних простачків. Більшовики замість рівності і свободи збудували диктатуру певної партії та ГУЛАГ. Пустіть у владу антикорупціонер ів, і…

Та подивіться кого вони підтримали – все стане зрозуміло.

05.03.2019
https://tverezo.info/post/89408
Цитувати
 
 
+4 #1 Ігор 27.03.2019 21:01
Знищити кацапську недоімперію, найголовніше завдання українців, і повернути наші землі в межах 1919 року, для цього потрібно обрати президента українця, а це Анатолій Гриценко, він переможе , адже українців 75%.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити