Державне забуття ховає від народу відзначення пам'ятних дат
На жаль, в Україні питання державного святкування залишається відкритим, так само як і належне вшановування забутих нині сторінок історії. Що ж є першопричиною такої поганої пам’яті України на історичні дати: народний склероз, низький рівень освіти чи, може, повне зникнення патріотичних переконань?
"В Україні за 21 рік державної незалежності не сформувалась офіційна державна політика пам’яті",- вважає Олександр Андрійович Удод, провідний науковий співробітник, доктор історичних наук, професор., в.о. заввідділу української історіографії Інституту історії України НАН України. Тут мимоволі пригадуються слова Габріеля Лауба: "Археологи викопують із землі історію, яку закопали політики".

Альона CКИБА, журналіст, для Волі народу
Історія – унікальне надбання кожного народу. Не дарма у світовій практиці дати, пов’язані з визначними подіями та постатями, прийнято святкувати всією країною. Як розповіли "Волі народу" мешканці Риги, держава щороку влаштовує для латишів урочисте святкування дня народження відомого ще з радянських часів композитора Раймонда Паулса. Що й казати про рівень святкування доленосних подій в історії цієї маленької порівняно з Україною держави. Які чинники – виховання батьків, закладів освіти, державні програми, вплив мас-медіа –  більшою мірою впливають на громадську позицію латишів – наразі не наважуємося резюмувати. Та припустимо, що першочергова причина – саме патріотично налаштовані громадяни і, безумовно, дієві державні програми.

На жаль, в Україні питання державного святкування залишається відкритим, так само як і належне вшановування забутих нині сторінок історії. Переглянемо хоча б «Перелік святкових та неробочих днів, професійних, міжнародних та традиційних свят на 2012 рік».  Кількість білих плям вражає.

Не тішить і виробництво документального кіно в Україні, яке мало б привернути додаткову увагу громадськості до ігнорування знаменних ювілеїв, роковин та подій української історії. За інформацією, наданою Державним агентством України з питань кіно, за 11 років незалежності рахунком державного бюджету України було профінансовано виробництво 514 документальних фільмів (станом на 30 листопада 2012 р.). У порівнянні з тією ж Росією – жалюгідні крихти. Так, за підсумками першого півріччя 2012 року середня частка державних інвестицій східного сусіда у випуск документальних фільмів склала 84 % від загального обсягу їх фінансування, інформує rbcdaily.ru з посиланням на дослідження «Невафильм Research». Для наочності: лише з 2000 по 2013 роки на телеканалі "Россия 1" трансльовано 341 документальний історичний фільм. Загальний обсяг документального кіно, що вийшло в ефір цього телеканалу приблизно в цей період, сягає майже 1300 кінокартин! Аналітики головну мету субсидіювання бюджетів вітчизняних документальних фільмів вбачають у сприянні російською владою їх популяризації. В Україні ж керуються іншими, допоки недослідженими мотивами. І як не прикро, така позиція з кожним роком відчутніше б’є по іміджу України.

Що ж є першопричиною такої поганої пам’яті України на історичні дати: народний склероз, низький рівень освіти чи, може, повне зникнення патріотичних переконань? «В Україні за 21 рік державної незалежності не сформувалась офіційна державна політика пам’яті», — вважає Удод Олександр Андрійович, пров. наук. співр., д. і. н., проф., в.о. заввідділу української історіографії Інституту історії України НАН України. Тут мимоволі пригадуються слова Габріеля Лауба: «Археологи викопують із землі історію, яку закопали політики». Що ж, українським археологам не завадило б створити радикальну партію заради відродження пам’яті доленосних подій та постатей.

Відголоски законодавчої ініціативи

Заради справедливості треба сказати, що спроби відродити знаменні події в лавах українських чиновників робились неодноразово. На державному рівні святкування визначних подій регулюється  Указом Президента України «Про впорядкування відзначення пам'ятних дат і ювілеїв» від 27 січня 1999 року N 70/99. Верховна Рада України ухвалила низку постанов про урочисте відзначення на державному рівні річниць з дня народження відомих українських постатей. Пропозиції депутатів відзначити на державному рівні ті чи інші події періодично подаються у парламент. Та навіть ухвалення чергової постанови часто-густо залишається формальним документом.

Наприклад, наказ №400-к «Про заборону відзначення пам’ятних дат, ювілеїв та інших святкових подій у приміщеннях управління освіти І науки та навчальних закладів» взагалі вибиває з колії. Забороняти вшанувати пам’ять видатних людей або значущі історичні події, керуючись корпоративною етикою та сухим законом, вибачте, відверта дурість. Невже це означає, що ми опустимось до рівня 1914 року, коли заборонили святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, зважаючи на обмежені погляди декількох чиновників?

За даними «Коммерсантъ-Украина», ще в кінці 2009 року депутати запропонували відзначити на державному рівні 25 історичних дат. Та пройшло три роки, і що змінилося? Здається дискусії про «недоцільні капіталовкладення у кризу» і «скорочення переліку «іменинників», що тоді точилися між паном Яворівським та Олександром Голубом, продовжаться і в новому парламенті. От тільки собаче лаяння з однієї будки в іншу ще ніколи не винагороджувалося кісткою порозуміння.

Олександр Удод причиною того, що у нас на сьогодні не сформований національний історичний календар, як не дивно, винуватить французів: «Це вони створили небезпечний прецедент у ході своєї великої революції 1789-1792 рр. Вони скасували попередній календар і зробили революційний календар. З легкої руки французів кожна революція і відзначалася вторгненням у історичний календар. От ми і йшли за прикладом французів. Коли відбулася жовтнева революція 1917 року у Російській імперії і Українська національна революція на українських землях, от тоді і почалися втручатися у календар». Не дарма російський поет-сатирик, мемуарист, адвокат Дон-Амінадо свого часу сказав: «Під час громадянської війни історія зводиться до нуля, а географія - до підворіття».

До речі, Інститут історії України, що є головною науковою установою, яка займається вивченням історії українського народу, за словами в.о. заввідділу української історіографії, «не має права законодавчої ініціативи». Пропозиції, які стосуються створення нормативної бази, прийняття постанов уряду, НАНУ здійснює через Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Інститут же не є державною структурою, і може лише здійснювати експертизу законопроектів і готувати архівні або ж наукові довідки, що стосуються відзначення історичних подій, та проводить конференції, круглі столи, семінари, присвячені тим чи іншим ювілейним датам і подіям.

В Україні має бути свій народний календар — Олександр Удод

У розмові з «Волею народу» Олександр Удод нагадав, що УНР ввела григоріанський календар на два дні раніше, ніж новий стиль було введено на території Росії. Цей приклад «календарної першості» не загострює суперництво країн за лідерство засновництва, а лише підкреслює факт повноправності запровадити національний, український історичний календар як невід’ємну складову офіційної політики пам’яті загальнонародного значення.

«На мою думку в Україні має бути свій народний календар. І він існує споконвіків. Навіть до часів виникнення писемності українці мали свій народний календар, він носив характер сільськогосподарський, це закономірно, це пояснюється культурою, яка сформувалась на нашій території. З 1918 р. ми спостерігаємо боротьбу старого народного календаря і більшовицьких спроб нав’язати нові символі, нові дати, які у більшості українців уособлювались з УПА. І питання історичного календаря завжди носило і носить гострий ідеологічний характер. Після 1991 року Україна втратила як держава момент, коли можна було впорядкувати наш історичний календар. Це помилка діячів Комуністичної партії України, працівників спецслужб. І тому наш календар на сьогодні склався половинчастий, непослідовний. А українці змушені погодитись, змиритися з тим, що нам по суті нав’язали святкувати ті дати та події, які мають зовсім інше значення в нашій історії. Зовсім мало логіки в оцій пресловутій святковій двовірності, яка є характерною для українського менталітету. Важко в світі знайти народ, який святкує одночасно і православні свята, і свята з католицького та інших календарів», — підсумував Олександр Андрійович.

Справді, невже не знайдеться протидії новомодним  Хеллоуїну, Дню святого Валентина та іншим закомерціолізованим «міжнародним» святкуванням, що плюндрують патріотичну культуру святкування народних свят? Та сподіваємося, що неконтрольована безпідставна схильність українців до наслідування чужих календарів врешті-решт похитнеться під тягарем небайдужості науковців, політиків та пересічних громадян.

Календар історичних дат, що потребують святкування на державному рівні (станом на 2012-2013 роки за даними «Волі народу» та публічними зверненнями до влади)

20-річчя передачі повноважень УНР владі відновленої держави Україна.
70-а річниця УПА.
95 років з дня проголошення ІІІ-м Універсалом Української Народної Республіки.
100-річчя з дня народження українського політичного діяча, публіциста Лева Ребета.
100-річчя з дня народження Олекси Гірника, українського дисидента, політв'язня, Героя України.
100 років з дня народження Андрія Малишка, українського поета, перекладача, літературного критика.
115-річчя з дня народження Бориса Тена, українського поета і перекладача.
140 років з дня народження видатного культурного і громадського діяча Богдана Лепкого.
150 років Державному Гімну України.
150 з дня народження Василя Кравченка, народознавця, етнографа, фольклориста, діалектолога, письменника.
220 років з дня народження Олександра Склабовського, професора Харківського університету, редактора журналів «Український Вісник», «Український Журнал».
500-річчя заснування міста Чигирин.
650 років з дня заснування міста Хмільник.
1130 річниця пам’яті князя Аскольда-Миколая, першого у Київської Русі князя-християнина.

Останні пропозиції Інституту історії України щодо відзначення подій в 2013 році (внесені до Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України та адресовані ВРУ)
 
70-ті роковини полюківської трагедії часів ВВВ.
70-річчя визволення Києва.
75 років з дня народження Василя Стуса, українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця, правозахисника.
95 років з дня ухвалення Четвертого універсалу Центральної ради, проголошення незалежності України.
100 років виповнилоя б Миколі Амосову, українському лікареві, ученому, члену НАНУ, директору Інституту серцево-судинної хірургії.  
120-річчя з часу відкриття археологами знаменитої Трипільської культури в Україні.
125 років Антону Макаренку, видатному українському педагогу.
140 років з дня народження гетьмана Української держави Івана Скоропадського.
145 років початку діяльності товариства «Просвіта».
150 років автору українського словника Борису Грінченку.
150 років з дня народження академіка Вернадського, українського філософа, природознавця, мислителя, засновника геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму, академіка Петербурзької АН, професора Московського університету.
240 років Василю Каразіну, засновнику Харківського університету.
365 років початку Національної визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
900 років складення літописного зводу «Повість временних літ».
1025-річчя запровадження на Русі християнства.

Альона Скиба, журналіст, для "Волі народу"

Коментарі

 

Коментарі  

 
+3 #3 Волинь 18.01.2013 23:51
В Україні дати, пов’язані з визначними подіями так само і належне вшановування забутих нині сторінок історії, нинішня влада, а точніше " інтернаціоналіс ти-злодії в законі" відмічати не будуть. Бо в Україні їм "лафа", вони - при владі: і політичній і економічній. І їм потрібно далі залишатись при владі, а для цього, необхідно забезпечити дальше зникнення патріотичних переконань. А пам’ять про визначні події і біографії визначних людей України, інтернаціональн ій владі будуть шкодити.
Цитувати
 
 
+4 #2 Don 18.01.2013 18:52
Навіть при Ющенку влада не шанувала проголошення IV-го Універсалу та інші визначні події. А тепер - годі й говорити!
Цитувати
 
 
-4 #1 gryc 18.01.2013 18:29
Було б красиво, якби автор знала як треба писати деякі прізвища видатних українців...
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити