Зрада? Ні – закономірність.
Інтелігенція, вихована колонізатором, є ворогом власного народу. (Джавахарлал Неру)
Якщо в державі для побудови мовних відносин за фундамент береться неправильно перекладений текст Європейської хартії загрожених мов, якщо маємо прийнятий з порушеннями законопроект Ківалова-Колесніченка, то вибудувати правильне мовне законодавство буде неможливо. Прикладом цього може бути законопроект "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" поданий опозицією.

Попри те, що законопроект містить ст. 61. "Захист права громадян України на користування українською мовою" у законопроекті спостерігається відсутність у тексті і по суті поняття "права людини". "Функціонування" мови без участі людей неможливе. Отже, законопроект має враховувати мовні права людей. Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Остання чітко виписує мовні права національних меншин. Ігнорування цих законів веде до порушення прав українців та національних меншин. Той факт, що в редакції від 23.01.13 появилася згадка (п.4.ст. 2) про Рамкову конвенцію суті і духу законопроекту не змінює. Звертаю увагу – українофоби дуже рідко вживають термін "права людини" стосовно мовних прав і завжди тут таки переходять на тему захисту мов. Як не дивно, але у цьому суто українофобському ключі вибудовано і даний законопроект.

У супереч згаданим міжнародним законам законопроект опозиції віддає на відкуп приватним структурам питання застосування мов у державі. Такого не було навіть у законі УРСР. Ніхто не може порушувати права людини. А у законопроекті передбачено, що приватна особа може примушувати українців до праці з перекладу, може втручатися в особисте життя, вводиться обмеження на працевлаштування.

Робота з перекладу здійснюється незалежно від рівня володіння чужою мовою. Стаття 4 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини 1950 року" говорить: "Жодна людина не може перебувати в рабстві або в підневільному стані. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці". Отже, законопроект узаконює перебування українців в Україні у "підневільному стані" і "приневолює" їх "до примусової чи обов’язкової праці" з перекладу або вивчення чужої мови.

У статтях 14 і 8 Конвенції "Про захист прав і основних свобод людини 1950 року" говориться, що людина має всі права і свободи не залежно від мови і ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте життя. Згідно Нового тлумачного словника української мови "Особистий – який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, власний. Життя – діяльність людини в тих або інших проявах. Який безпосередньо стосується якої-небудь особи, пов’язаний з нею; інтимний, приватний , індивідуальний". Отже, мова – це прояв діяльності людини, який безпосередньо стосується людини, є її власністю, пов’язаний з нею і є приватним, індивідуальним. Мовою українців є українська мова. Це є одним з проявів життя і безпосередньо стосується особистого життя українців. Норми законопроекту опозиції узаконюють порушення мовних прав українців шляхом застосування в приватних структурах України чужої мови, що є безпідставним втручанням в особисте життя українців. Чи хоче українець вчити чужу мову і коли її йому застосовувати у разі вивчення – це особиста справа українця.

В Україні є непоодинокі випадки заборони застосування української мови на підприємствах. Зокрема 2009-го власники підприємств торговельної марки "БудМайстер" у Павлограді заборонили працівникам використовувати українську мову. Після прийняття законопроекту опозиції це явище буде мати масовий характер по усій території України і без будь-яких винятків.

Законопроект опозиції передбачає, що у приватних навчальних закладах – від дошкільної освіти до вищої та позашкільної – мову визначає засновник навчального закладу (розділ IV). У цьому випадку до текстів статей законопроекту, на підставі статті 13 Рамкової конвенції про захист національних меншин, досить ввести словосполучення "створених громадами національних меншин". При цьому не слід забути вписати з цієї ж 13-тої статті норми про існування приватних навчальних закладів національних меншин у рамках освітньої системи України, яка не несе фінансових зобов’язань по утриманню таких закладів. Різницю відчуваєте? Але все у рамках міжнародного законодавства, що унеможливлює серйозне сприйняття міжнародними інституціями звинувачень з боку українофобів у фашизмі.

Пункт 2 статті 13 законопроекту узаконює застосування у судах України іноземних мов. При ратифікації Європейської хартії загрожених мов відповідна стаття не потрапила до переліку ратифікованих. Фактично це є спроба узаконити введену нещодавно норму про вживання у судах інших мов і зробити те, що українофоби не спромоглися зробити підчас ратифікації Хартії.

А чого варта тема захисту прав споживачів. Усе потрібно переробляти починаючи від назв статей. Існуюче законодавство в плані захисту мовних прав українців як споживачів майже ідеальне порівняно із запропонованим законопроектом. Потрібно лише внести декілька практичних однозначних положень, зокрема щодо розміру шрифту інформації для споживача.

Законопроект надає можливість нацменам спілкуватися з адміністративними властями своєю мовою. Ця норма у певній мірі відповідає п.2 ст. 10: "У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб і якщо таке прохання відповідає реальним потребам, Сторони намагаються забезпечити, по можливості, умови, які дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою та з адміністративними властями". Ви звернули увагу на цілу низку засторог висловлених міжнародним законом? Перш за все щодо «на прохання таких осіб». Законопроект надає право звертатися з ініціативою громадським організаціям національних меншин, а це не одне і те саме. Бо не всі особи національної меншини мають однакову потребу. Та й громадських організацій може бути безліч. Тож виписати цю норму потрібно дещо інакше. Та головне: в законопроект мають бути внесені умови, які б унеможливлювали громадянам, що не володіють мовою певної національної меншини, заборону працевлаштування в місцевих адміністраціях та примушували їх до вивчення мови національної меншини.

Опозиційний законопроект у своєму бажанні порушити мовні права українців виходить за межі Рамкової конвенції тим, що "Порядок застосування мови національної меншини або регіональної (міноритарної) мови поширюється на комунальні підприємства, установи та організації, інші суб’єкти господарювання комунальної форми власності такого органу" (п. 7 ст. 11).

Це далеко не усі приклади антиукраїнськости мовного законопроекту опозиції. Дрібних непорозумінь, але таких які тягнуть за собою певні українофобські наслідки безліч. Наприклад п. 2 ст. 38 проголошує: "Усі іноземні фільми, які розповсюджуються та демонструються в Україні, повинні бути дубльовані українською мовою", а п. 3 дає задній хід: "Кінотеатри можуть демонструвати іноземні фільми мовою оригіналу, супроводжуючи субтитруванням українською мовою. Кількість сеансів іноземного фільму, що демонструється мовою оригіналу, не може перевищувати 10% від загальної кількості сеансів демонстрування цього фільму в кінотеатрі". То ж у певних випадках українець має не переглядати фільм, а читати субтитри. Або підстроювати своє особисте життя під графік демонстрації фільмів. Та й для контролю закладеної норми у 10% в опозиціонерів ні сил, ні духу, ні бажання не вистачить.

Мені байдуже чи стосується вислів Джавахарлала Неру всіх подавачів законопроекту опозиції "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні".

Мені не байдуже інше: чи є в Україні політики, що ставляться до українців як до людей і згідні захищати їх людське право на свою мову.

Володимир Богайчук

Інф.: slovoidilo.com

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити