Сергій Грабовський: Час вирішувати
Завдяки своїй штатній агентурі, ідейній п’ятій колоні та «корисним ідіотам» із середовища занадто амбітних політиків України Кремль уже перетворив виборчі перегони на всезагальне взаємне обливання брудом.
Цілком прогнозовано нинішні президентські вибори не стали святом демократії. Ба більше: вони перетворилися на знаряддя взаємознищення тих політичних сил України, які маніфестують себе як патріотичні та проєвропейські.

Медіапростір і вулиці міст перетворилися на арену агітації, настояної на найвищих градусах популізму різних ґатунків — від ура-патріотичного до промосковсько-капітулянтського. Причому на тлі взаємних нападок і політичних істерик російські маріонетки виглядають ненабагато гірше за «реєстрових патріотів», принаймні, поводяться не так бездумно — схоже, їхні куратори дали команду бути стримано-благородними, ясна річ, лише на вигляд, але все ж... За цих обставин, коли провідні гравці уже перетворили вибори на трагіфарс, неминучою стала поява серед кандидатів професійних блазнів та комедіантів. І вони з’явилися...

Додайте до цього російське втручання, яке здійснюється в різних формах. Не випадково в оприлюдненому офісом глави Національної розвідки США звіті «Оцінка загроз у світі» йдеться про те, що Росія прагне вплинути на ці вибори, «застосовуючи низку інструментів для використання крихкої економіки Києва, вельми поширеної корупції, кіберуразливості та громадського невдоволення». Мета Росії — повалити чинну владу, замінити її лояльним до себе президентом і парламентом. І це лише програма-мінімум, інші західні джерела ведуть мову про намагання Росії 2019 року вбити одним пострілом двох зайців: і Білорусь поставити під свій повний контроль, й Україну або приборкати, або поділити на дві держави.

Отож Українська держава потрапила у пастку, бо вибори в сучасному світі вважаються ледь не синонімом демократії. Ясна річ, вибори вільні, чесні, загальні. Тому Україна, щоби бути справді демократичною, має проводити їх у визначені Основним законом терміни. Проте вже зрозуміло, що президентські вибори не будуть ні чесними, ні вільними, ні загальними. Те саме станеться і з виборами до Верховної Ради. Вони не будуть чесними, бо завдяки своїй штатній агентурі, ідейній п’ятій колоні та «корисним ідіотам» із середовища занадто амбітних політиків України Кремль уже перетворив виборчі перегони на всезагальне взаємне обливання брудом. Є і нова технологія (втім, не зовсім нова — її використовували ще більшовики під час Першої світової війни проти царської влади): на думку низки зарубіжних та вітчизняних аналітиків, Москва на повну силу використовує не лише «дезу» і фейки, а й об’єктивну інформацію про корумпованість як у владному, так і в опозиційних середовищах. Патентовані «борці з корупцією» отримали команду «Фас!» і додаткове фінансування через підставні західні фонди, і ця нібито благородна справа виступає як складова кремлівських технологій. Відтак не стануть вибори вільними, бо сидячи по вуха в таких помиях, мало хто здатен у чомусь розібратися. Хтось вважатиме, що самостійно вирішив голосувати за того чи іншого кандидата, насправді ж ним зманіпулювали. Ну, а хтось узагалі не піде голосувати: «Всі вони однакові». Хоча насправді ні, але одиничні справді достойні кандидати губляться в загальному шумовинні й не мають реальних шансів на вихід у число лідерів (ще й тому, що у них немає і не може бути «спонсорів» з сотнями мільйонів та мільярдів)...

А чи будуть вибори загальними, якщо мільйони українців перебувають на заробітках за кордоном — як на Заході, так і в Росії — чи на окупованих територіях? У двох останніх випадках ці громадяни ще й не вільні — і тому, що перебувають у зоні пропаганди, потужнішої за сталінсько-гітлерівську, і тому, що спроби голосувати вільно для них можуть виявитися смертельно небезпечними. Адже добре відомо, як працюють «контролери» на виборах: мовляв, сфотографуй на свій гаджет, за кого проголосував, не захочеш це зробити чи «неправильно» проголосуєш — отримаєш по повній. У самій же Україні вже на повен голос говорять про адмінресурс і підкуп виборців. Ясна річ, ці розмови містять чимало фейків. А з іншого боку, це зовсім не порожні розмови, під ними є реальне соціальне підґрунтя. І це знову довели експерименти з масовими акціями на підтримку неіснуючих кандидатів у президенти, проведені у Києві, Харкові й Одесі, — за обіцянку гарної плати на них зібралося чимало люду. Ба більше: провели й платний мітинг проти платних мітингів... Це підтвердили й соціологи: за даними КМІС, «обміняти свій голос на гроші» готові 15,6% опитаних громадян України; 14,8% опитаних стверджують, що мають знайомих, які готові зробити це. Тобто маємо чимало виборців, які готові зробити вибори нечесними й невільними (зауважмо, що готовність продати свій голос для багатьох не в останню чергу є наслідком зубожіння та неможливості заробити гроші чесно) — і, можливо, стати вирішальною силою навіть за чесного підрахунку голосів (а в це дуже важко повірити, оскільки громадянське суспільство значною мірою деморалізоване і розколоте, і забезпечити належний контроль по всій країні за перебігом та підсумками голосування не здатен ніхто).

Інакше кажучи, маємо «втілення демократії», яке реально вже стало дискредитацією народовладдя, можливо, на десятиліття вперед, профанацію вільних виборів, «чорну» політичну комедію, яка вже зараз має питомі риси трагіфарсу, а може стати трагедією, якщо суспільною дестабілізацією вміло скористується Москва, яка поки що відкрила далеко не всі свої козирі...
Ще місяць-півтора тому існував більш-менш прийнятний для країни і Заходу спосіб приглушити це шумовиння й зіпсувати плани «кремлівських чекістів»: перенести за згодою провідних парламентських сил президентські та парламентські вибори на рік. Але зараз це вже нереально, бо ніхто ні з ким не домовиться, і навіть найрозумніші чиїсь кроки будуть гучно охрещені «зрадою» політичними опонентами суб’єкта цих кроків. Та й Захід уже, схоже, не вірить нікому із провідних політиків України. То що залишається? Як зауважив один політичний аналітик, максимально чесно провести вибори, а хто стане президентом — не має значення? Чи, незважаючи на «велике мискоборство» (Л. Костенко) верхів, готуватися — у стилі 2014-го — до відсічі вельми ймовірному новому російському вторгненню в поєднанні з діями п’ятої колони? Чи смиренно покластися на ласку Божу? Час вирішувати...

Сергій Грабовський, історик, політолог, філософ
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Коментарі  

 
+1 #1 Varnak 07.03.2019 12:32
Багаторівнева російська пропаганда
Валерій Прозапас

"Російська пропаганда багаторівнева, вона направлена не лише на масу примітивних глядачів ток-шоу, споживачів фейків та шанувальників псевдоінтелекту альних youtube-каналів, але спирається і на серйозних представників так званої “ліберальної” частини інформаційного простору.

Коли з критикою Кремля виступають такі зубри публіцистики, політтехнології та суспільної діяльності як, наприклад, Алєксандр Нєвзоров, Станіслав Бєлковській, Глєб Павловський, Ніколай Сванідзе, на перший погляд може здатися, що в РФ існує спротив та антипутінська фронда.
І багато українців прислуховуються до думок цих та інших дійсно дуже авторитетних представників російської інтелігенції.

І справді, умніца Нєвзоров в хлам розносить РПЦ з Гундяєвим та насміхається над російським устроєм, який з людей робить гарматне м’ясо.
Павловський з Бєлковським в єфірах фіксують неадекватність Путіна та цивілізаційний тупік сучасної російської держави, а Сванідзе викриває її бездушну чекістську сутність.

Але все це чомусь абсолютно без наслідків для себе.

Бо є один невеличкий, але важливий момент, який об’єднує всіх цих достойників з соловьйовим-кісєлєвим-шарієм-скабєєвой.

Знаєте, який?

Вони в один голос негативно висловлюються про українського Президента Порошенка.
І, як наслідок, обережно та лагідно просувають тезу про “очєрєдноє разочарованіє українцев в своєм государствє”.

Нєвзоров лукаво говорить про “торгашей в укрАінской власті” та патетично вивхваляє… “воіна” Надію Савченко.
Бєлковський безапеляційно заявляє, що “… Крємль, конєчно, поддєрживаєт Порошенко”.
Павловський з висоти гуру міфотворення підкреслює “Очєвідно, Порошенко хуже Зєлєнського”.
Душевніший Сванідзе захоплюється “лідєрскімі качєствамі Юлії Тімошенко”.
Є ще відома “захисниця України” Ахєджакова, яка бачить “кандідата Садового как чєловєка, которий способєн победіть коррупцию”, але вона акторка, просто теж показово.

А єдиного послідовного ворога їхнього режима, який не пішов на жодну поступку, створив антиросійську коаліцію, відновив армію, ствердив автокефальну церкву, конституційно зафіксував шлях своєї країни до євроатлантичної інтеграції, припинив енергетичну залежність – жоден з “ліберальних інтелектуалів” не називає гідним керівником України.

Знаєте чому?

Бо всі вони хворі на імперську хворобу, не визнають українців повноцінною нацією та вбачають в діях Петра Порошенка загрозу для існування РФ в тому вигляді, до якого вона докотилася, і в своїй критиці виступають скоріше керованим “клапаном випуска пара”.
Інтуітивно, за вказівкою або за гроші – неважливо, головне, що в цьому позиція “нє такіх рускіх” повністю співпадає з прілєпінимі, міхалковими та іншим “вєлікороскім” непотрібом.

Якщо ми не навчимося цього бачити та будемо сприймати думку ворога, і ворога, який прикидається другом, замість підтримувати своїх державників – вчергове втратимо саму державу.
А над нашими смертями на колективному “Ехє Москви” продовжить проливати крокодилячі слозі колективна Ксюша Собчак."

Валерій Прозапас
23.02.2019
https://tverezo.info/post/88222
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити