Сергій Грабовський, історик, філософ, політолог: Украдене та знецінене свято
Спершу більшовики, а потім претенденти на їхню ідейну й організаційну спадщину в особі КПРФ, КПУ та іже з ними вкрали, крім гасел свободи, рівності та братерства, ще й Першотравень. Адже це свято, започатковане соціал-демократичним ІІ Інтернаціоналом у 1889 році і вперше відзначене на українських теренах 1890 року, мало дуже небагато спільного з тим, що потім відбувалося 1 травня і в СРСР, і в незалежній Україні.
Задуманий як свято солідарності найманих працівників і всього незаможного люду у боротьбі за політичні та соціальні права, Першотравень перетворився на маніфестацію відданості трудівників «вождям» різного рангу та ідеології червонопрапорного тоталітаризму. Саме в такій якості 1 травня відзначали і в СРСР, й у нацистській Німеччині, й у Північній Кореї, і в інших державах «реального соціалізму» (термін належить міністру закордонних справ Третього Рейху фон Ріббентропу). Дружно крокували могутні колони під бадьору музику, майоріли червоні прапори, з транспарантів читалися гасла, що звеличували працю, трудящу людину, соціалізм, світле майбутнє всього людства і викривали капіталістичний визиск, соціальну несправедливість та злочини Вол-Стріту… А лики «великих вождів» з портретів благословляли легіони борців на нові звершення, а маршова музика звеселяла серця…
Щоправда, після розпаду СРСР та всесвітнього занепаду решток «реального соціалізму», після того, як у Китаї партія проголосила капіталістів однією зі своїх опор, а у боліваріанській соціалістичній Венесуелі туалетний папір став (як неважко було передбачити) гострим дефіцитом, чисельність могутніх колон з портретами Сталіна і місцевих «великих вождів» різко зменшилася. Не допомагали навіть щедрі фінансові вливання від наближених до Кремля і Луб’янки російських олігархів, не допомагав «режим особливого сприяння», який в Україні для діяльності КПУ забезпечували команди Леоніда Кучми та Віктора Януковича. А на додачу репутації «вождів» потьмяніли, число їхніх прихильників з різних причин, в тому числі демографічних, скоротилося, гасла відверто приїлися. Тим більше, що нащадки більшовиків не надто переймалися реальним захистом трудящих, очевидно, вважаючи вимоги підвищити зарплату на 5%, а пенсію – на 7% чимось дріб’язковим, суто «міщанським». Так само і подробиці щодо нових колективних угод, щодо поліпшення санітарних умов праці і щодо гарантій працюючим матерям не надто їх цікавили і цікавлять. Натомість, копіюючи (а насправді пародіюючи) Леніна-Сталіна вони замахуються на речі грандіозні – на капіталізм як такий, на глобальний лихварський капітал, на прорив у світле майбутнє, на негайне скинення «буржуазного режиму» в Україні та на «перемогу слов’янського світу над агресивним блоком НАТО». І не має значення, що переважне число так званих «слов’янських країн» або вже в НАТО, або прагнуть туди, і що такого ґатунку гасло личило би більше нацистам, ніж комуністам…
Утім, за чинних обставин КПУ, схоже, майже гарантоване відродження на рівні електоральної підтримки у 5-7% голосів. Головними причинами цього є й недолугий характер нинішніх реформ (які де-факто зводяться до росту цін на всі товари і житлово-комунальних тарифів при падінні пенсій і зарплат), і відверта яловість влади (чому президент зволікає з підписанням «законів про декомунізацію»?), і корупція у вищих владних ешелонах, не кажучи вже про нижчі, і – передусім – збереження основних модулів кланово-олігархічної економіки, яка відкидає значну частину українців на століття назад, якраз у ті часи, коли зароджувалися тоталітарні рухи з їхніми міфами й ідеологемами…
Що ж, за таких обставин КПУ справді може на Першотравень повторювати вже відпрацьовані взірці та вкладати в організацію масових дійств мільйони й мільйони, отримані за рахунок «членських внесків» членів партії та «добровільних пожертв» її симпатиків. Тим більше, що на певні категорії населення класичні взірці першотравневих та інших червонопрапорних торжеств часів Сталіна-Гітлера донині діють безвідмовно, за що Петро Симоненко має дякувати передусім чинній владі з її бізнесовими звичками до розкошів і самоочевидною політичною нерішучістю та непослідовністю.
Звичайно, у запасі «великі вожді» КПУ всі ці роки мали і мають сьогодні креативні речі, які ґрунтуються на певних традиціях, що їх започаткували Ленін і Гітлер. Ідеться про відзначення «свята всіх трудящих» по-трудовому, на суботниках і недільниках, – он Володимир Ілліч особисто тягав колоди, наводячи разом з членами ЦК порядок у Кремлі й навколо нього, а Адольф Алоїзович так само особисто з лопатою в руках ударно працював (і непогано, що засвідчила кінохроніка) на спорудженні автобанів. Хоча це і були тоталітарні лідери, проте вони хоча би щось уміли робити власними руками. Але хіба здатні нинішні «вожді трудящого люду», які щороку 1 травня виповзають на вулиці та площі під дуже й дуже радикальним гаслами, на справді трудові акції, хоча би зрідка? Дуже й дуже сумнівно. Втім, як уже було сказано, навіщо їм різні креативи? Паразитуючи на недолугих діях влади та на відсутності в Україні реального, а не купленого олігархами, профспілкового руху, використовуючи класичні тоталітарні гасла, до яких за останні десятиліття додалися чорносотенно-ксенофобські, ці «вожді» мали і мають далі можливість відзначати по-своєму свого часу вкрадене і гранично знецінене за останні десятиліття свято Першотравня.
Сергій Грабовський
Інф.: day.kiev.uaКоментарі
