Ми не відстояли перед світом своє право помилятися, погано чи добре обирати владу, самостійно судити своїх політиків і президентів. Нам насмілюються погрожувати невизнанням результатів виборів, які ще не відбулися, не вірячи у здатність народу самостійно вершити демократію. Сильні світу відверто не поважають Україну, говорячи євроштампами, але насправді нам давно визначили роль поганої невістки. Все просто – Україна надто спокуслива мішень із незахищеним суспільством. Вже цілком очевидно, що світом панує інтерес великого гендлярського капіталу, який здатен купити будь-який фальшивий голос захисту свободи слова і прав людини в Україні.

Володимир ФЕРЕНЦ
Забути слово “федералізація”
Вельми цікавим є те, що затяжна дискусія навколо теми федералізації України не припиняється. Більш того, за федералізацію починають висловлюватися водночас із табору патріотів і так званих проросійських чи інших симпатиків держав-сусідів. Є серед пропагандистів федералізації і космополіти, і такі “доброзичливці”, які не сприймають української незалежності досі. Безумовно така непроминуща увага до суто теоретичного питання кимось підігрівається і тому багато мудрагелів просто “ловляться” на цю тему. Після цих слів запитаємо себе - кому це вигідно? Відповідь очевидна - відомим зовнішним світовим гравцям, включно з Росією. Однак ця теза автоматично виноситься за межі дискусії, адже дискутанти переважно заклопотані оцінкою внутрішніх “за” і “проти”. Тому такі короткозорі чи двополюсні дискусії на тему федералізації є поганим знаком для України.

Років п’ять тому була модною аналогічного рівня дискусія про парламентську і президентську республіку. Комусь дуже хотілося зробити з України парламентську республіку, тобто ідеально вразливу для зовнішнього впливу державу. Знаючи яким є наш парламент, можна з цими побоюваннями щиро погодитися. Тоді до завершення дискусії на користь парламентської держави мало бракувало. Завадила випадкова нестиковка ПРІБЮТу завдяки життєвій обережності Віктора Януковича, який резонно передбачив “кидок” у вигляді свого непереобрання парламентом. В той час щирі патріоти були на стороні найслабшої формації держави - парламентської республіки. За іронією долі відродив сильну президентську владу не етнічний українець за походженням, а президент з російськомовного середовища. Безумовно краще б мати сильну президентську владу і президента, для якого українська мова і українські самобутні вартості є рідними. Так легше президентові дійти до усвідомлення важливості української мови і українських гуманітарних вартостей як основоположних чинників національної безпеки - оберегів держави перед загрозами світу.

Причиною казусу із грою в парламентську республіку є схильність українців піддаватись гіпнозові так званої загальної думки заради тактичних цілей, навіяних політиками одних виборів, (хто буде президентом чи прем’єром). Вважається, що для перемоги когось любого на виборах можна на деякий час відступити від державницької позиції. На жаль, політкоректна гра темами державного устрою і національного характеру держави не минає безкарно. Ми звикаємо до компромісів, яких бути не може і спокійно толеруємо шкідливі для нації дискусії, пропускаючи повз вуха закиди про неможливість України-національної держави, хоч національна держава є найстійкішим в час глобальних катаклізмів і криз державним ладом, який забезпечує найвищу конкурентність і захист громадян. Тепер ми поблажливо сприймаємо небезпечні дискусії про користь федералізації України. Це явно не безневинне заняття, особливо після прийняття закону КК (Ківалова-Колєсніченка), який віддає державам-сусідам чудовий мовний інструмент збільшення впливу на окремі території, щільно заселені діаспорами. Якщо подібні території зробити автономіями, набагато полегшується сучасна силова процедура - втручання в життя суверенної держави.

Рецепт простий – організовується дестабілізація на міжетнічній основі, міжнародний арбітр оголошує територію загрозливою стосовно безпеки, застосовуються так звані миротворчі акції і статус території вже вирішує зацікавлений клуб держав, не дуже рахуючись думкою суверена. Після подій в Іраку, північній Африці, в Югославії, слово суверенітет стало всього лиш словом стосовно держав, яка самостійно не можуть захиститися і не демонструють сили єдності суспільства і влади.

Отже є два величезні мінуси, які переважують всі уявні плюси федералізації – федералізація ставить хрест на перспективі національної держави і федералізація робить державу вразливішою перед загрозами світу. Є ще й економічна втрата - віддалення перспективи єдиної, національно орієнтованої економіки, а також реальні фінансові втрати, які супроводжують будь-яку перебудову. На жаль, дискутанти зосереджуються на ілюзорних внутрішніх, регіональних вигодах чи політичних штампах, переважно основаних на утриманні контролю над бюджетом.

Насправді ціна дискусії про федералізацію має суто зовнішній, геополітичний вимір, з позиції якого суперечки навколо внутрішніх позитивів є дитячою грою в нереальність. Ми не вправі вважати, що все станеться так, як бажаємо, адже ми не відстояли перед світом своє право помилятися, погано чи добре обирати владу, самостійно судити своїх політиків і президентів. Нам насмілюються погрожувати невизнанням результатів виборів, які ще не відбулися, не вірячи у здатність народу самостійно вершити демократію. Сильні світу відверто не поважають Україну, говорячи євроштампами, але насправді нам давно визначили роль поганої невістки. Все просто – Україна надто спокуслива мішень із незахищеним суспільством. Вже цілком очевидно, що світом панує інтерес великого гендлярського капіталу, який здатен купити будь-який фальшивий голос захисту свободи слова і прав людини в Україні, так званих антикорупційних експертів і навіть поважних єврочиновників.

Ми не повинні довіряти гарним словам ідеологів фальшивого сучасного лібералізму, кредо якого хтось влучно охарактеризував кількома словами: “Покращуйся для нашої зручності, або ми тебе вб’ємо!” Затівати федералізацію не федеративної держави, сподіваючись на доброзичливу нейтральність цього дволичного і агресивного сучасного світу – це явне безумство. Краще послухати мудрих експертів, які застерігають від будь-яких дискусій на тему федералізму в найближчі 10-15 років, рекомендуючи розвивати місцеве самоврядування як компенсатор відмінності світогляду двох по-різному колонізованих у свій час частин України. За будь-яких умов треба зберегти сильну президентську владу, не дозволяючи залякати себе жупелом тоталітаризму. Президенти не вічні і мають властивість мінятися. Важливо дивитися далі – тільки сильна центральна влада може тримати єдність України, яка вже і так має квазіфедерацію в Криму і сотні проблем, які можна було б спокійно врегулювати на користь національної єдності, якби не втручання зовнішніх “доброзичливців”.

Незалежно від того хто якою мовою говорить, хто кому друг і хто має кого за героя чи зрадника нації, всі ми хочемо добре заробляти, жити в достатку, мати захист держави тут і у світі. Отже в нас є єдина національна мета – сильна національна держава, така як Франція, Великобританія, Німеччина і всі успішні держави світу. А це означає, що слово “федералізація” треба забути.

Володимир Ференц     Портал українця      

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити