„Граждане Украины вольны говорить на тех языках, на которых им нравится”
Про це заявив в ефірі 5 каналу  народний депутат от КПУ Спиридон Килинкаров, відповідаючи на запитання кореспондента про можливість російської мови залишитися в Україні єдиної регіональною.
"Я хотел бы показать разницу в подходах к языковому вопросу между нами и оппозицией,- вів далі Кілінкоров. -  Разница заключается в следующем: оппозиция считает, что каждый гражданин Украины должен разговаривать на языке того государства, в котором он проживает. У нас подход иной: мы считаем, что государство должно говорить на языке своих граждан”, - вперто стверджував комуніст.

Я особисто товаришу комуністу хотів би навести приклади з європейських країн, які ніколи не були колоніями. Скажімо, Франція, Німеччина, Італія, Португалія, Росія. Громадяни цих країн також розмовляють на „тех языках, на которых им нравится”. Але переступивши поріг державної установи, в тому числі і офісу будь-якого національного телеканалу, починають розмовляти виключно державної мовою і не носять значків на лацкані колишньої імперії, які вони носили в своїх екс-колоніях. Така допускається тільки в Україні , де  гору взяли представники вчорашньої колоніальної адміністрації і відверто й цинічно зневажають корінний український народ, його культуру, історію, мову поміж якого живуть і навіть очей в облізлого Сірка не позичають. Бо колоністи знову дорвалися до влади і знову правлять бал та „закатують” на 300 відсотків  „світське життя” на тлі убогості терпеливого і переляканого багаторічним колоніальним гнітом українського народу.
 
Це ж треба мати таку коротку пам’ять, аби розписатися у повному своєму невігластві.

Чому ж комуністи, які були при владі 70 років творили „совєтскую общность” на русском язике? А не на мові, на якій могли б розмовляти усі вільні народи. Але ті ж комуністи( треба і це нагадати) відчувши нутром розпад Червоної  імперії почали загравати з корінними народами, яких не знищили і остаточно не перемішали з іншими етносами. Так, у 1989 році прийняли навіть закон про єдину державну мову - українську – в УССР. Схаменулися. Бо згадали, що  за право розмовляти, молитися рідною мовою Василя Стуса, Левка Лук’яненка, Василя Симоненка і тися, тисяч інших українців, литовців, євреїв в екс - імперії під кодовою назвою СССР відправляли знайомитися з бурими і білими ведмедями через колючий дріт у концтаборі під ще однією абревіатурою ГУЛаг.
 
Аби Спиридон Кілінкоров щось читав окрім постанов рідної компартії, то  б він вичитав, що  за 350 років „вічної дружби” з „братнім російським народом”, не тільки українська мова заборонялася, а навіть ноти до українських пісень заборонялися. П’єси. А якщо й українські пісні співалися в Санкт-Петербурзі, то  подавалися, як французькі аби не дратувати шовіністів- чиновників  живучістю української мови. І незважаючи на Садармохи, Соловецькі острови, Колиму, ГУЛаги українська мова , як ні одна мова у світі, пройшла усі ці каземати і крізь стіни постійних в’язниць вирвалася на волю.
 
Сьогодні, коли  нібито у незалежній Україні таке привселюдно заявляє Кілінкоров чи йому подібні  Еллочки Людоїдки, як прозвали в Інтернеті мало освічену Єлєну Бондаренко, котрій, як виявилося, однієї вищої освіти для інтелекту не вистачило, так вона пішла ще одну вершину завоювати, ці „Елочки” так ні до чого і не довчилися, незважаючи на два дипломи. Не довчилися і  нічого й не зрозуміли. До них просто багато чого не доходить. Вони навіть не усвідомлюють, що вони мелють нісенітниці. Висловлюючи такі думки, вони розписуються у своєму невігластві і зневазі до корінного народу і до чужої за їхнім шовіністичним духом  держави, в якій  вони живуть. Судячи з її висловів так „концепцій”, вони так Олімпу освіченості і не досягла. Зупинилися на фальшивих догмах і софістиці. Бо аби вони хоч елементарні знали справи в реальності  пост-колоніальних держав, то і Еллочка, вибачте, Єлена Бондаренко, і комуніст Кілінкоров запам’ятали, що в усіх вчорашніх колоніях, які визволилися від ярма  окупантів, довгі роки ще живе двомовність. Чи це Індія, чи це Малайзія, чи це Марокко, чи це Алжир, чи це Білорусія з Україною - всюди у постколоніальних державах панує певний час двомовність. І тільки в тих державах, де не засуджені, або виселенні за антидержавну політику вчорашні колоністи( колоніальна адміністрація) і холуї вчорашньої імперії, відроджується і мова, і пам’ять, і історія, і ідентичність корінного етносу. При активній підтримці національної політики держави. Про Україну на даному етапі цього сказати не можна. Адже до панування в Україні сьогодні прийшла антинародна влада.
 

 Судячи із вище названих  заяв вищеназваних представників постколоніальної адміністрації  духовного ренесансу в Україні нема і ще кілька років не передбачається, поки  Україною правлять антиукраїнські,  малоосвічені сили. До влади на 22 році відродження нашої Незалежності, як і вчора, прийшла колоніальна адміністрація і її Кремлівські холуї, такі як Колісниченко і Кілінкоров та інші ківалови, що подописували собі заради кар’єри до своїх українських прізвищ„ов” і стали  тепер кендюховими чи буряковими.

Ось і все, щоб хотілося б нагадати товаришу Кілінкорову Спирідону і його однодумцям, що беруть  найактивнішу участь у різних політ виставах засланих в Україну політичних козачків імені громадянин не України - Савіка Шустера і Євгенія Кисельова.

Олег Чорногуз 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити