Микола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу
Андріївський узвіз сьогодні – руїна, мовби після бомбардування. Це – найточніший, найвичерпніший символ нинішньої влади. За всіх часів загарбники насамперед нищать святі місця, перелицьовують історію, вбивають бажання підкорених громадян відстоювати ідентичність, боротися за свободу й самобутність, плекати своє майбутнє.
Київ трощать зі смаком, азартом і апломбом. Так само, на вкрадених територіях, будують для себе. І ось уже купи цегли й гори каміння височіють на колись зелених дніпровських схилах.
Тут, навпроти Верховної Ради України (!), будується вертолітний майданчик. Від нього до стадіону «Динамо», вздовж Паркової алеї, хочуть спорудити два шестиповерхові житлові будинки. Влада готує ще один незаконний полігон – на земельній ділянці площею 0,060 га по вул. Івана Мазепи, 15Б, планують звести церкву святого Миколая. Здійснюється це на замовлення УПЦ Московського патріархату. Відповідний проект землеустрою – уже на погодженні в Головному управлінні земельних ресурсів Києва.
Ось так вандали розпоряджаються не просто навколишнім середовищем, а самою Природою з великої літери. Дніпровські схили – не поповські, навіть не наші. Вони – частина планети, і, як сивий Славута, належать вічності. Її тимчасове породження – київська пігмейщина – вже замахнулася на сакральні, серцевинні місця України. Одна з них – вул. Івана Мазепи.
Як засвідчує голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр БРИГИНЕЦЬ, ця земельна ділянка – по-перше, в центральному історичному ареалі міста, на території пам’ятки «Історичний ландшафт київських гір і долин р. Дніпра», по-друге, на території пам’ятки археології національного значення – «Культурний шар села Берестове (Х–ХІ ст.)», по-третє, в межах скоригованої охоронної зони пам’яток ЮНЕСКО – ансамблів національних заповідників «Софія Київська» та «Києво-Печерська лавра», по-четверте, в безпосередній близькості до земляних укріплень колишнього оборонного валу славетної фортеці, по-п’яте, поруч із церквою Спаса на Берестові – пам’яткою архітектури XI–XII століть. Зрештою, по-шосте, згідно з Генеральним планом Києва, ця територія належить до зони зелених насаджень загального користування.
Та що для Попова він, цей Генеральний план? Папірець для біотуалету на Хрещатику або й сам біотуалет, у який, до речі, бридко зайти. Є таке нецивілізоване, смердюче, липке слово «сцяки», яке залюбки вживають і нинішні дітлахи, і письменники, зокрема Олексій Жупанський у романі-новинці «Лахмітник». Так ось напередодні Євро-2012 Київ пахне саме ними та чиновницькими шмарклями на дніпрових схилах. Молодий прозаїк точно узагальнює: «Потрібно бути готовими до лиха, що позирає на всіх вас із-за рогу чи не кожного будинку».
Так, сьогодні біда не лише позирає звідусюди, а й тхне переповненими сміттєвими баками, печерними задумами протухлих мізків, запустінням дитячих майданчиків, гниттям душ у зажирілих тілах. Це вже не тактика звичних крадіжок безіменних гектарів, а широкомасштабна стратегія нищення та загарбання опорних точок столиці, підкорення її ключових, воістину недоторканних позицій, плюндрування сутності великого міста, на сторожі якого стоїть вічність. Той, хто бореться з нею, – пігмей, який неминуче зазнає поразки. Руїна душі породжує лише руїну – сутність нинішньої влади.
Фото: tsn.ua tsn.ua
Коментарі
