Спробувала проковтнути дуже великий шматок
Чечня, Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія теж застрявали в горлі, і путінська Росія ще розплачуватиметься за свій імперський апетит. Але у випадку з Україною йдеться про задуху, яка триває вже п’ять років.
Антисемітизм, антилібералізм та антиінтелектуалізм — три голови фашистського дракона, на якого перетворився путінський режим після 2014 року.

У середу, 30 січня 2019 року, російська дійсність надала людям, які називають себе журналістами, убійний інформаційний привід. До зали засідання верхньої палати російського парламенту, Ради Федерації, увійшли очільники Генеральної прокуратури та Слідчого комітету Росії та зачитали постанову про затримання «сенатора» Рауфа Арашукова. Той намагався втекти, але, як стверджують свідки цього трилера, був зупинений «крижаним голосом» спікера Валентини Матвієнко, яка закликала його здатися. «Сенатор» Арашуков звинувачується в декількох замовлених убивствах й організації злочинного об’єднання. Крім того, у «сенатора» Арашукова знайшли посвідку на проживання в ОАЕ. Адвокат «сенатора» Арашукова зажадав перекладача, оскільки «сенатор» погано розуміє російську. Батька «сенатора», Рауля Арашукова, того ж дня затримали в офісі «Газпрому» в Пітері, його звинувачують у розкраданні газу на 30 мільярдів рублів. До цього можна додати, що зі 170 членів Ради Федерації за різні злочини, серед яких убивства та зґвалтування, засуджені або розшукуються 10 відсотків.

А тепер запитання: яка тема повинна стати головною на політичному ток-шоу, що йде ввечері того ж дня на головному державному телеканалі Росії? Для людей, які мають віддалене уявлення про російське телебачення і вважають, що там працюють журналісти, це смішне запитання. Просто тому, що для журналіста тут жодного запитання бути не може. Для людей, які знають, що таке російський телевізор, це теж смішне запитання. Оскільки що б не сталося всередині самої Росії, для тих, хто формує порядок денний, головною залишається Україна.

Причина очевидна. Путінська Росія вдавилася Україною. Спробувала проковтнути дуже великий шматок. Чечня, Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія теж застрявали в горлі, і путінська Росія ще розплачуватиметься за свій імперський апетит. Але у випадку з Україною йдеться про задуху, яка триває вже п’ять років.

Однією з ознак смертельної задухи є неадекватна поведінка. Найнаочніше свідчення неадекватності — зміст російського телевізора. Мені часто пропонують у коментарях припинити звертати увагу на всю цю маячню. Я б із задоволенням припинив, але все це пекло з телевізора прямує в голови росіян. Принаймні, значної їх частини, якщо не більшості. А потім на це пекло світ наражається, коли Путін від імені зомбованої частини росіян убиває в Україні та Сирії, втручається у вибори по всьому світу та готовий прийти на допомогу будь-якому диктаторові та мерзотникові в будь-якому куточку планети.

Ще одна поширена помилка полягає в тому, що маячня та пекло в телевізорі весь час одні й ті ж. Це помилка. Хвороба прогресує. Маячня стає все більш маревною, а пекло все більш пекельним. Наочний приклад — та ж програма «Вечір» із Володимиром Соловйовим від 30.01.2019, де головною подією дня для росіян стала Україна, а не трилер у Раді Федерації РФ.
У цій програмі температура пекла підвищилася, що призвело до якісних змін змісту. Зупинюся на головних якісних новаціях.

Перше. У програмі Соловйова, який щодня заявляє, що він єврей і що звинувачує в антисемітизмі всіх своїх опонентів, виголошено формулу про «малий народ» із знаменитого антисемітського маніфесту Ігоря Шафаревича «Русофобія».
Цю формулу разом із традиційною піною на вустах видав Сергій Кургінян. «Коли великий народ висловлює свою волю, малий народ починає волати про порушення своїх прав», — фактично процитував антисеміта Шафаревича Кургінян. І додав уже від себе: «Кожного разу, коли великий народ каже малому: «Якщо я встану, то ти ляжеш, то малий народ починає волати про відсутність демократії».

У пристойному суспільстві не притаманно використовувати стійкі штампи Шафаревича і не пасує обговорювати питання про його антисемітизм, так само як і не притаманно дискутувати з приводу факту Голокосту. 1992 року Національна академія наук США попрохала академіка Шафаревича добровільно покинути лави провідної наукової організації США, оскільки в статуті цієї організації не передбачено виключення, і з такою проблемою американська академія зіткнулася вперше і єдиний раз за 129 років існування. Есе «Русофобія» просочене злісним антисемітизмом, прояви якого можна перераховувати довго. Досить згадати брехню Шафаревича про те, що розстріл царської родини був «ритуальним убивством».

Сьогодні рідко який антисеміт відкрито закликає до погромів. Але коли віце-спікер Петро Толстой звинувачує в руйнуванні храмів тих, хто «з наганом у руці вискочили зі смуги осілості», у будь-якої нормальної людини не залишається сумнівів у тому, що цей віце-спікер — антисеміт. Контекст, у якому використовувалися терміни «малий народ» і «великий народ» не залишає щонайменших сумнівів, що Кургінян казав не про малі народи Півночі, а використовував антисемітську формулу Шафаревича. За цілковитої  підтримки «борця з антисемітизмом» Соловйова.

Друге. Боротьба з лібералізмом перейшла у відкриту фазу. Лібералам оголошена війна на знищення.
Соловйов почав активно використовувати обзивачку «лібераст», яку раніше можна було зустріти лише в коментарях якихось надто вже дешевих мережевих тролів. «Сталін розгромив Гітлера, який очолював ліберальну Європу!» — кричить Соловйов. — «Гітлер — ліберал!» До такого жоден Оруел не додумався. Раніше до публічного обігу було введено абсурдну словосполуку «ліберальний фашизм». Тепер завдання, вочевидь, полягає в тому, аби слова «фашизм» і «лібералізм» стали синонімами. А що треба робити з фашистами? Правильно! — Знищувати.
Третє. Постійна гра на пониження призвела до особистої деградації ведучого Соловйова і зникнення залишків логіки у виступах учасників «дискусії».

Коментуючи пропозиції спецпредставника ОБСЄ Мартіна Сайдіка, Соловйов як вирішальний аргумент продекламував: «Сама Сайдік я садила, сама буду поливати», вважаючи, мабуть, що після цієї приповідки будь-які слова спецпредставника ОБСЄ не можуть сприйматися серйозно. Кажучи про лідера венесуельської опозиції, Соловйов ужив мову поезії та виголосив: «Конь в пальто — Гуайдо!» Чи варто дивуватися, що на одній із передач Володимир Сергієнко, який називає себе «головою спілки російських письменників у Німеччині», в дискусії з українським опонентом перейшов на гавкіт. «Гав-гав! Гав-гав!» — і так кілька разів. До речі, це не переказування, а пряма цитата з виступу письменника Сергієнка.

Президентські вибори в Україні, як і все, що відбувається в цій країні в російському телевізорі, дозволено супроводжувати лише двома емоціями: нестримною злістю або нестримною ж веселістю. Цього разу учасники соловйовського шоу найбільше потішалися щодо кількості учасників президентської гонки. «Як можна написати 50 різних програм?» — глумився Соловйов, для якого еталон виборів — це торішня спецоперація з продовження узурпації влади в Росії. Причому узурпатор не лише не брав участі в дебатах, а й не мав узагалі жодної програми.

Що ж до кількості різних програм, то протягом наступних відвідин своїх італійських вілл Соловйову не завадило б познайомитися з політичним життям цієї країни, в якій налічується близько 50 партій і в кожної є своя програма, причому 25 із них представлені в парламенті. Людині, яка з хамським апломбом веде політичне ток-шоу, не завадило б знати, що в багатьох парламентах світу представлені десятки загальнонаціональних та місцевих партій, у кожної з яких є своя програма, а загальна кількість партій та їхніх програм деколи понад 50.

Антисемітизм, антилібералізм і антиінтелектуалізм — це три голови фашистського дракона, на якого перетворився путінський режим після 2014 року, коли Путін удавився Україною. Летальний результат для пацієнта неминучий. Залишається одне запитання: хто саме помре: режим чи країна в наявних кордонах і з наявною назвою.

Ігор Яковенко
Інф.: day.kyiv.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити