Останні геополітичні пасажі Віктора Пінчука свідчать, що олігархічна модель розвитку України вкрай небезпечна
Маючи в руках владу, Леонід Кучма створив олігархічну модель шляхом перерозподілу державної власності між своїми на основі особистих симпатій та антипатій.
Людським кадровим управлінським корпусом стали люди з технократичним світоглядом та прагматичними навичками. Багато хто з них представляв вищі ешелони комуністичної системи, але вже давно функціонував у системі координат, яка нічого не мала спільного з марксизмом, можливо лише з його риторикою, яка стала в кінці 80-х пустим місцем.
Маючи державні засоби виробництва, вони їх використовували для свого особистого збагачення. Доба капіталізму дозволила їм просто легалізуватись. Тому й маємо «капіталізм близьких друзів» з числа червоних директорів, партійної, радянської, комсомольської, профспілкової номенклатури. Оскільки все це відбувалось за доби «лихих 90-х», пострадянський управлінський компот був розбавлений кадрами зі злочинного світу.

   Леонід Данилович не був спотворений інтелектом і тому не грузив себе всякими можливими ідеологічними моделями державотворення. Правда, його політичний дебют був прямо пов’язанний з його запитанням із трибуни Верховної Ради до колег депутатів: Яку ж ми державу будуємо? Відповідь забарилася: депутати теж були не інтелектуалами. До гуманітарних наук технократи відносились зверхньо. Про Аристотеля, Платона та інших державників минувшини знали не всі. Тому запитання стало більш риторичним і «зависло в повітрі», ставши, з роками, курйозом в історії українського парламентизму.
   Кучма був технократом-господарником, який в силу історичних обставин став біля кормила молодої держави і повинен був якось реагувати на ідеологічну складову державотворення. Ще з біблійних часів відомо, що «не хлібом єдиним сита людина». Національна ідея є стрижнем для держави, особливо коли відновлена незалежна держава робить у великій політиці перші кроки. На жаль, це не усвідомило тоді українське державне керівництво, до кінця не усвідомлює і сьогоднішнє.

  Кучма підійшов  прагматично до цього питання. Ідеологічне пояснення отримання незалежності і функціонування України, перспективи її розвитку були віддані опозиційним політикам націоналістам-романтикам на чолі з В.Чорноволом. Собі Кучма залишив економічний блок та управління країною.

  В процесі своєї діяльності Кучма використовував проукраїнську державну риторику, говорячи про всеукраїнське благо, але при цьому створював олігархічний капіталізм, благо не для усіх, а для обраних, керуючись принципами збагачення себе і свого оточення. Для широкого загалу говорили про ринкову економіку та ринкове (споживацьке) суспільство. Все відбувалося на фоні повної моральної деградації, коли старі цінності були відкинуті, а нові ще не створені при майже повній відсутності будь-яких моральних та релігійних обмежень. В період первинного накопичення капіталу не потрібні були моральні сумніви, щодо праведного, чи не праведного здобуття своїх статків. Нуворишам було не до міркувань, що політика, мораль тісно пов’язані і здирництво з ближнього - річ аморальна.

  Пройшов час, в Україні сформувалась та укріпилася олігархічна модель капіталізму. Невеличка групка людей практично розпоряджається усіма багатствами країни. Сьогодні ці люди створюють навколо себе ареал безгрішності, етичності, законослухняності, гуманності. Наявність багатства вони пояснюють своїми майже геніальними здібностями, фантастичними обставинами і т.п. Але 25 років їх еволюції з держслужбовців, інженерів, спортсменів до касти мільярдерів малувато для створення своєї персональної міфології. При показній етичності, законослухняності, релігійності їхнє збагачення відбувалось на очах широкого загалу, в умовах становлення свободи слова та формування незалежних ЗМІ. Тому  люди бачили «інше кіно»: панування «принципу безпринципності», погоню за статками за будь-яку ціну, навіть ціну життя інших людей. Їх проблеми із законом, їх підступ, їх зради, корупцію, рейдерство і т.п.  Просто, в час великих змін вони виявилися спритнішими, підступнішими, аморальнішими в доступі до загальнонаціональної годівниці. Це далеко не всі їх тогочасні атрибути.

   Сьогодні олігархи «подорослішали», легалізували свої статки, намагаються підвести під це юридичну базу. Вони демонстративно займаються меценатством, благочинністю. Але не будемо співати їм осанну і радуватися їхньому переходу з табору мізантропів до лав філантропів. Коли вовки поїдають овечок, вони не наслідують їх генетичного коду. Показна благочинність має раціональне пояснення і обумовлена необхідністю легалізації статків, прагненням соціального визнання, закріплення особливого соціального статусу та платою за свої проблеми, які постійно виникають з моральною стороною життя. Олігархи не стали іншими.
    «Золотий тілець» так і залишився метою та способом їх існування.  

    Ні для кого не секрет в Україні, як В.Пінчук став міліонером. Статки Пінчука - це статки Л.Кучми. Так сталося, що Леоніду Даниловичу було не з руки «світитись». Але питання не в цьому. Питання в аморальності самого інституту олігархату. Колись К.Маркс писав, що у великого капіталу немає Батьківщини. І в цьому з ним складно не погодитись, хоч є багато запитань стосовно соціальної доктрини і практики його вчення.

    Для українських олігархів ні України, ні української  нації немає. Вони все це сприймають як місце, середовище для свого постійного збагачення. Схоже на те, що з Україною своє майбутнє і майбутнє своїх дітей вони не пов’язують. Нерухомість за кордоном, гроші за кордоном, сім’ї за кордоном. Розуміння як малої так і великої Батьківщини відсутнє. Саме тому морально-етичні принципи ігноруються. Влада боїться поставити олігархів на своє місце. Говориться одне, робиться інше. Як відомо, «риба псується з голови». Звідціля всілякі «договорняки» між владою та олігархатом Тому й маємо таку складну соціально-політичну ситуацію в країні. А тут ще окупація Криму, війна на Сході.

   Звідціля втрата довіри з боку суспільства, довіри до того, що проголошується і що є насправді. Коли в країні війна, коли люди віддають останнє, що в них є заради перемоги, представники олігархату не дуже поспішають допомогти Армії, в питаннях оборони країни. (Віддамо належне позиції І.Коломойського в найкритичніший період протистояння з російським агресором. Але це скоріше виняток ніж правило). Відчувається тиск олігархів на владу. Тому спостерігаємо невизначеність у рішеннях, непослідовність у діях. Чи то воюємо, чи то торгуємо з противником? Або демагогічне: «блокаді - ні, бо на окупованій території - наші громадяни». Начебто сам фактор громадянства нівелює колоборанта тому що той має український паспорт. За цим усим проста логіка. Р. Ахметов не хоче втрачати свої надприбутки від сумнівних контрабандних оборудок із сепаратистами, від яких перепадає і декому з політиків.
  Люди не дурні, вони все це бачать. Розуміють суть перипетій навколо "Приватбанку" І.Коломойского.

  Занепад одних і розквіт інших, вже післяреволюційних, «вибраних», коли їх особистий бізнес на підйомі, говорить, що їх зусилля спрямованні виключно на себе і для себе. Чого вартий феномен новоспеченого олігарха І.Кононенка!

  Але «вищий пілотаж» показав В.Пінчук, чого варті його глобалістські пасажі.
  Генеза еволюції Пінчука «із аспірантів в олігархи» - вельми захоплююча історія. Чого варте каратколомне «тур-де бре» героя в ліжко доньки президента, історія його підтримки Х.Клінтон під час президентської кампанії у США. Все це заслуховує якщо не пера В.Шекспіра, то О.Дюма.
  Але його стаття в газеті The Wall Street Journal про те, що Україні треба відмовитися від ЄС і НАТО, Криму, провести вибори в ОРДЛО шокує. В принципі українців ніхто  стосовно їх долі й не запитує. Їм відводиться роль статистів, які повинні все це прийняти, змиритись. Начебто і нації немає, і держави немає і деcяти тисяч загиблих від російської агресії теж немає.

  Заради торгівлі з Путіним, схильності Трампа він готовий  принести в жертву УКРАЇНУ. Природньо, що, при цьому, свої статки він залишає при собі. Його коментарі в «Українській правді», що його не вірно зрозуміли, лише показують глибину його падіння.

  Хорошим тестом на громадянську зрілість  будуть «халявні ланч-вечорниці» В.Пінчука в Давосі. Як на мене, то порядним людям там робити нічого.
Пінчук, сам того не підозрюючи, показав усю ницість феномену української олігархії.
Олігархат завів Україну в глухий кут і стає загрозою для України.

  Влад БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ, журналіст

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити