На Офіційному Інтернет-представництві Президенета України опублікований повний текст його інавгураційної промови
Відеозапис інавгураційної промови Президента Володимира Зеленського ми публікували раніше.
Дорогі українці!
Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав:
"Та! По телевізору кажуть, що "Зеленський – Президент…"
Виходить, що… я… теж Президент?!"
І тоді це прозвучало як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина. Тому що кожен з нас Президент.
Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців.
Це не моя, це наша спільна перемога.
І це – наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність.
І щойно – не тільки я складав присягу. Кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.

Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків», «Президент напідпитку промчав на червоне світло», «Президент потихеньку краде, бо «всі ж так роблять».
Ви згодні, що це ганьба?
Ось що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас – Президент.
Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям.
Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України.

Європейська країна починається з кожного.
Ми обрали шлях до Європи, але Європа – не десь там. Європа ось тут (у голові – ред.). І коли вона буде ось тут – тоді вона з’явиться і ось тут – у всій Україні.

І це – наша спільна мрія.
Але у нас є і спільний біль.
Кожен з нас загинув на Донбасі.
Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас.
І кожен з нас – переселенець.
Ті, хто втратив власний дім... І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль.
І кожен з нас – заробітчанин.
Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині…
Ті, хто в боротьбі із бідністю змушений втрачати власну гідність.

Але ми все це подолаємо! Бо кожен з нас – українець.

Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних.
Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі – ми українці.
І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді – ми сильні.

І сьогодні я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів.
Так, не дивуйтесь – нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля.
Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті!

Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство.
Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому.
Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності.

Все це допоможе нам почати нову епоху.  
Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо.
А може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись – зробити неможливе.
Всупереч усьому!

Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи.
Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив.

І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами – в обороні рідної землі, японцями – у технологіях, швейцарцями – в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.

І наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі.
Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню?
Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей?
Можу запевнити – задля того, щоб наші герої більше не гинули,
я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення,
я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги,
і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.

Історія – несправедлива річ.
Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.
І ми готові до діалогу. И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога, станет возвращение всех украинских пленных.

Наш наступний виклик – це повернення втрачених територій.
Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне.
Бо неможливо втратити те, що й так наше.
І Крим, і Донбас – це наша українська земля.
Де ми втратили найголовніше. Це – люди.

И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.
За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали – они не чужие, они наши, они украинцы.
И пусть кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец – это не в паспорте. Украинец – это вот здесь.

І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну – наших героїв, і україномовних, и «русскоговорящих».
Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь.
І я хочу звернутися до наших захисників.

Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин.
Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.

Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.
Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні.
Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїсь бурхливій уяві.

Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою».

І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити.

Неправда. Можете.
Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори!
Зробіть це. І люди оцінять.
Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу?
Дарма, бо це кажу не я, а народ України.

І моє обрання доводить – громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей.
Можливостей «відкатів», «потоків», «дерибанів».

Ми збудуємо країну інших можливостей.
Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх.
А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу.
І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень.
Бо Президент – не ікона, не ідол, Президент – це не портрет.
Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивиться в очі їм.

Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож…
 

Шановні депутати!
Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день.
Я бачу в цьому один плюс – це значить, ви готові працювати.

А тому прошу вас ухвалити:
1. Закон про скасування депутатської недоторканності.
2. Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
3. Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.

А також. Прошу звільнити з посад:
1. Голову Служби Безпеки України.
2. Генерального Прокурора України.
3. Міністра оборони України.

Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку – достатньо.
У вас буде два місяці. Ухваліть ці важливі закони та рішення.
Повісьте усі медалі собі.
Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори.

Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання.

Слава Україні!

І наостанок. Дорогий народе!
Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися.
Це була моя місія.
Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали.

Інф.: president.gov.ua


Коментарі

 

Коментарі  

 
+5 #1 Varnak 21.05.2019 11:39
Я жив за Президента-реформатора
Дмитро Вовнянко
20.05.2019

От і завершилася епоха. Завершився період президентства Петра Порошенка. Період бурхливий, кипучий, страшний і неоднозначний. Період, коли в країні було зроблено як ніколи, і коли президента шпетили як ніколи.

Петру Порошенку довелося потрапити зразу на палаючий бронепотяг. Вибори відбувалися в той момент коли у Слов’янську вже хазяйнувала банда Гіркіна-Стрєлкова, а Лисичанськ, Луганськ, Маріуполь, Бахмут та Донецьк перебували під контролем терористів ДиРи. Почин був гарний – після виборів десантники, спецназівці та авіація під спільним командуванням заступника керівника АТЦ генерала Муженка вибили терористів і чеченців з Донецького аеропорту. Потім – літня кампанія 2014 р. Перший Мінськ. Героїчна епопея Донецького аеропорту. Дебальцеве. Контратака під Маріуполем. Другий Мінськ. Майдани-3. Редути дурко-блокади. Прорив кордону нелегалом Саакашвілі. Міхо-майданчик. Здобуття Томосу для автокефальної Православної Церкви в Україні. І справа про корупцію в Укроборонпромі. Без доказів, просто роздута з журналістського розслідування.

Україна вкотре продемонструвал а, ти можеш не робити нічого, а можеш в роботі розриватися на британський прапор – результат буде той самий. Не подякують.

Чи були в президента Порошенка недоліки? Звісно були. Головна проблема – кадри. В умовах, коли дуже багато залежало від виконавців на місцях, якість кадрів ставала значущою. Хоча… Мабуть тільки оточення Ющенка вивалювали в лайні так ретельно, як оточення Порошенка – без позовів у суди, без юридичних доказів, просто на рівні побрехеньок у ЗМІ. Порошенка часто критикували за те, що він домовлявся з токсичними керівниками на місцях – Кернесом, Трухановим. Але… Не знаю, за Одесу, а в Харкові корчування Кернеса з радістю сприйняла низка одіозних місцевих політиків проросійського штибу. Що було робити – домовитися з цим чи дати обратися тим? Ви би що обрали?.. Порошенко зіпсував стосунки практично з усіма олігархами, в першу чергу з Ігорем Коломойським. Але якби не зіпсував, всі досягнення по боротьбі з корупцією пішли б у відому еротичну пригоду. Мушу нагадати, за рейтингом сприйняття Transparency, Україна поліпшила показник на 7 пунктів – подивимося на досягнення нового президента.

Та чого там? Україна здобула безвіз з Євросоюзом. В Україні було запущене Е-декларування. Була запущена система ProZorro. Став прибутковим Океанський флот України. Були скасовані обов’язкові печатки для юридичних осіб і ФОП. Була укладена асоціація Україна-ЄС. У рейтингу Doing Business Україна піднялася на 71 місце зі 112-го. Банківська система України досягла рекордної прибутковості – 21,7 мільярдів гривень. Україна увійшла до першої п’ятірки експортерів харчів до країн ЄС. До України зайшли інвестори – Ryanair, IKEA тощо. Україна стала країною-аспірантом НАТО. Збудовано 207 заводів. Було відкрито вільний доступ до державного реєстру прав на нерухоме майно. Була запущена децентралізація .

А ще Україна перестала купувати газ у Газпрому. А ще Газпром став винний Нафтогазу, а не навпаки.

А ще – розвиток української культури. Сильно пожвавилося видавництво книжок українською мовою. На телебаченні більше 75% контенту стали видаватися українською мовою. З’явилося повноцінне конкурентне українське кіно. Все це – під час війни.

Нарешті те, що я не забуду, мабуть, ніколи. Широке поле, від краю до краю заставлене військовою технікою: танки, вантажівки, системи РЛС, вертольоти, літаки… Безпілотники «Байрактар». А напроти – українські солдати. У формі «укропіксель». У берцях на мембранці (представник Канади хизувався у чорних шкіряних берцях – виявилося, що у них на мембранку тільки почали переходити). Десантники – у беретах «марун». Артилеристи – в червоних. А був ще сухпай у вакуумпакетах. Реформа харчування. 180 з гаком гуртожитків для військових. Будівництво полігону «Широкий лан».

Мене часто зараз навідує думка – а може, й треба нам керівника держави погірше? Аби порівняти. Аби згадати, що таке, коли результатів нема? Аби згадати, що таке національне приниження. Не знаю. Не про це мова.

Мова про те, що я бачив справді ефективного президента. Чи скоро ми здобудемо такого самого знову? А треба? У нас оберуть трударя, а не казкаря? Не знаю. Не про це мова.

Просто хочу подякувати. Дякую Вам, Петре Олексійовичу. Знайте, є українці, які пам’ятають зроблене Вами. Пам’ятають. І цінують.

https://tverezo.info/post/96725
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити