Росія нарощує військові сили прискореними темпами
Створюються джерела постійного тиску, мета яких — вносити сум'яття в дії опонентів, примушувати їх реагувати (або враховувати у своїх планах) на чинник можливої агресії. Така собі класика рефлексивного управління. Можна не сумніватися, що Москва докладе всіх зусиль до створення максимуму хаосу на українських виборах, лякаючи масштабною інтервенцією, маневруючи поблизу кордону, а можливо, і чинячи криваві провокації.
Про це йдеться у статті Володимира Горбуліна у тижневику "Дзеркало тижня":

Зіграти без фальшу
Володимир Горбулін, український політик, вчений, державний діяч

Активність Кремля — прямий наслідок надміру "акуратної" європейської політики у сфері безпеки.

Ветеранів Третьої світової не буде.
Волтер Мондейл, віце-президент США


Минулий 2018-й багато в чому підтвердив побоювання та прогнози тих, хто зараховує себе до прагматиків і реалістів: Європа дедалі більше занурюється у власні справи, майже непомітний торік мінський процес остаточно відступив на другий план, а тиск Росії (зокрема суто військовий) наростає.

Причому останнє справді набуває серйозного масштабу, що свідчить про планомірну підготовку Москви до можливої війни, в якій Україна може виявитися не єдиною мішенню. Поки що цей арсенал тиску спрямований на Україну, яка 2019 р. входить у складний період двох загальнонаціональних виборчих кампаній. З їх допомогою Росія спробує вирішити свої стратегічні завдання "малою кров'ю" — привести до влади на різних рівнях "договороздатних" політиків або відвертих російських агентів. Однак якщо зробити це не вдасться, Україні слід бути готовою до найрадикальніших сценаріїв. Якщо скористатися музичною інтерпретацією, то світ усе далі відходить від класичного виконання до нескінченних джазових імпровізацій.

Привиди війни: чи є ризик почути "Бабушка умерла" російською?
У війні не буває другого призу для переможених.

Омар Бредлі, американський воєначальник, генерал армії


Рік тому я казав, що загроза війни (котра може початися як акт повномасштабної військової агресії проти України, але не зупиниться на цьому й піде значно далі) стає дедалі відчутнішою. Тоді багатьом це здалося нагнітанням паніки. Суворі реалії кінця 2018 р. засвідчили: загроза набирає чітких контурів, а Росія проводить по-справжньому широкі мобілізаційні заходи. Недавнє інтерв'ю представника української військової розвідки про те, скільки російських сил сконцентровано на наших кордонах, демонструє масштаби російської підготовки. Нарощування кількості, комплектності, інфраструктурної готовності дивізій у межах 15—50 км від нашого кордону, приведення їх до стану оперативної готовності, подальше зростання мілітаризації Криму, проведення навчань, за легендами в яких недвозначно вгадуються контури наступальних операцій, — усе це переконує: ігнорувати зазначені обставини — те ж саме що ховати голову в пісок. Додамо до цього військовий потенціал, створений Росією за п'ять років у самому Донбасі: два армійських корпуси чисельністю 32 тисячі осіб, постійний приплив нових озброєнь завдяки "гумконвоям", регулярна фінансова допомога квазіреспублікам.

Історія в Азовському морі (яка насправді ще не скінчилася) — це, швидше, попереджувальний постріл. А ще — додаткова психологічна настройка російських військових, яка прищеплює готовність стріляти по українцях на ураження. Не те щоб у них раніше з цього приводу були якісь сентименти. Як довели іловайські події, стрільба по неозброєних українцях — це, схоже, щось глибоко закорінене, можливо започатковане практиками масових розстрілів українських політв'язнів силами НКВС. Але про всяк випадок вирішили перевірити цю навичку.

Погоджуся з експертами, які стверджують: при поточному співвідношенні військово-морських сил України і Росії, ми мусимо бути готовими до того, що РФ здатна перекрити Азовське море і, фактично, блокувати наші порти там. Отже, треба шукати альтернативні рішення, включно з тими, які можуть не подобатися, з політико-символічної точки зору.

На історію в Азовському морі Росія покладала значно глобальніше завдання. Її цікавив граничний рівень реакції Заходу на відверту (абсолютно конвенційну, а не гібридну) агресію, що чітко підпадає під дію міжнародних актів. По суті, атакувавши українські судна і блокуючи українські порти, РФ порушила, як мінімум, два пункти резолюції Генасамблеї ООН №3314 (ХХIХ) від 14 грудня 1974 р. Реакція Заходу була. Але запитаймо відверто: чи досить масштабною вона виявилася, з погляду можливостей запобігання реальній війні?

Росія нарощує військові сили прискореними темпами. Створюються джерела постійного тиску, мета яких — вносити сум'яття в дії опонентів, примушувати їх реагувати (або враховувати у своїх планах) на чинник можливої агресії. Така собі класика рефлексивного управління. Можна не сумніватися, що Москва докладе всіх зусиль до створення максимуму хаосу на українських виборах, лякаючи масштабною інтервенцією, маневруючи поблизу кордону, а можливо, і чинячи криваві провокації.

Ряд кандидатів у президенти і політичних партій не просто орієнтовані на Росію, а повністю розчинені в її зовнішньополітичних цілях. Однак якщо похід цих політсил завершиться провалом, якою може бути реакція Москви? Що вона не готова відпустити Україну, цілком очевидно. Але чи готова вона здійснити "Гляйвицький інцидент" проти України? Чи вимовить абстрактний майор Іванов з російських ССО фразу "Бабушка умерла"? Чи є потенційна війна неминучим сценарієм?

Швидше, ні. Путін не може не розуміти, чим йому загрожує справжня, велика війна. Якщо він побачить можливість загострити, він постарається нею скористатися, але прискорювати цей процес навряд чи стане. Нинішнє завдання президента РФ — демонструвати світові, що він готовий до будь-якого розвитку подій і, якщо знадобиться, піде до кінця. Але неостаточна внутрішня готовність до масштабної війни не означає відмови від ескалації напруги та нових спроб дестабілізувати ситуацію.
Повний текст

Інф.: dt.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити